Жінка-УКРАЇНКА

Анна Багряна, письменниця, драматург, перекладач:

Десь свого часу читала, що нонконформісти  не тільки мають своє особливе світосприйняття, а й свою волю для того, щоб не просто щось РОБИТИ, а щоб робити те, що вважають гідним, в ім'я того, що їм дороге. Чому про це зараз веду мову? А тому, що оповідання талановитого сучасного українського прозаїка Володимира Германова, на які випадково натрапила на сайті «Жінка-УКРАЇНКА», наштовхнули мене на ці думки. Його творчість сміливо можна віднести саме до нонконформістського напрямку в літературі.

Германов

«Нема нічого. Ніби нічого й не було. Тут і тепер нема більше минулого. Побіля металевого риштування з понавішуваними полотнинами прапорів. Серед юрмовиська з гаймором голосів і музики, серед наметів і діжок з цвіркотливим приском. Збагнув все, чи те, що мусив втямити, й відкараскався від минулого. Опанував себе, ніби висипав понову на вичовганий путівець життя. Другий місяць вряди-годи зникаю безвісти в натовпі. Мене нема. Ніби ніколи не жив…

Германов

- А хто твої батьки?, – грайливо спитала чорнява стебелиста дівчина, перевела подих і трошки зіщулилася, обійнявши себе навхрест.

- Мої батьки… мої... гм... їх уже нема. – відповів з нетривкими паузами.

Усмішка лишалася на моїх вустах. Сказав майже пошепки, взявши її долоню.

- Вибач, будь ласка…

- Нічого… Гм... все добре... Тато грав на трубі. Гарно танцював. Працював, як би це пояснити, з «літаками» чи біля літаків. Приборист, потім інженер. Щоб легше було пояснити, завжди кажу: «Був «льотчиком»! А мама його дуже кохала і писала вірші. Батько був дуже розумним, бо неймовірно швидко й легко розв’язував мої задачки з математики! Я мало в тому петрав. Він навіть в Антарктиді побував! Уявляєш? В умовах полярного холоду випробовували АН-28, який ще до того обслуговував радянську антарктичну експедицію, - з усмішкою проказав я.

Германов

Чорним мітником на паперовому клапті нехлюйливо надряпано «Завоз хлєба». До цієї новісінької ятки, що відгонить фарбою, гачкувата черга. Скоцюрблена бабця обіч скляних дверцят простягла ківшик долоні. Оддалік розквітлий на Благовіщення абрикос.

«Мамо, це хом’ячки!» - скрикнуло трирічне дівча, пестячи пучечками сірі хутряні кім’яшки на вербовій гілці.

Жінка щасливо всміхнулася до доні. Переходні.

Раптові плаксивиці. Важкі дощові краплі деруть з розквітлого дерева скамузь. Янголя обвило садовину крильми. Нібито кличе до раю, припрохає. Горобець видзьовбує подрібнену скаралущу брунатної крашанки. Вискіт тролейбусних гальм. Хлопча із черги склало пальці дощечкою й цілиться в пасажирів. Намарило щось, примружилося, навівши гаківничку на людей.

З експрес-перукарні мимрить радіо. Продавчиня заморожених напівфабрикатів почухала позавуш рудого смугастого кота. Той примружився й вистрибцем буцнувся в її долоню. Фарбована білявка з гуркотом потягла вгору ролетну фіранку. Небо ніби закидано зужитими зимовими одностроями. Важкі памеги міняться линявими камуфляжними плямами. Небо христосається із землею цілунками раптового дощу, збиваючи присок цвіту.

Германов

Закинув сорочку записника на спід лискучих, незаквецяних словами аркушів. Вона втупилася в кулькового стрижня, що торкнувся линованої сторінки.  
«Не проти, якщо закурю?», - спитав її, діставши запальничку.
«Кури, я вже кинула. Але мене не дратує, бо звикла, що всі смалять, як павуки. Сергій забагато курив. Обіцяв мамі, що кине. Зараз розкажу про нього. Хоча досі важко. Мама його сильно кохала. Ніяк не прийде до тями… Коли на Грушевського почалося, він був у Бібліотеці побіля стадіону. Він медик»…
Вітер шпортав кутики, силкуючись здерти забазграні словами вилоги нотатника. В її очах стурбованість і хвилювання: вона миттю пригадала все, що сталося. Засторочив дрібен сніг. Напівдощова мгичка кропила папір. Ми обидвоє без парасолей і каптурів, пірнули під дашок готелю, звідки добре видно постмайданівське невпинне шпортання. Людей тягне сюди. Люди досі в наметах. До президентських виборів «ніхто» не піде звідси. Перебовк дзвонів Михайлівського та Софії. Тисячі й тисячі морально зурочених повстанців стовбичать побіля сцени, куди досі звозять на відспів померлих у лікарнях. Від поранень…