Стеф'юк Іванна

Степан Процюк: «Найкращі сторінки моїх творів написані з відчуттям запису космічного диктанту»

%d1%81%d1%82%d0%b5%d0%bf%d0%b0%d0%bd-%d0%bf%d1%80%d0%be%d1%86%d1%8e%d0%baПро літературу як анестезію, магічність (або відсутність такої) у процесі читання автором власних творів і про таємниці душезнавства розповів сучасний український письменник Степан Процюк.

— Творчість як стан: що відчуваєте, пишучи художній текст, і чим для вас є літературна творчість?

— Є письменники, котрі мучаться у процесі творення, інші ж кажуть, що той процес для них — велика радість. Мені ближче формулювання «літературна анестезія»: ніби хтось вприскує наркоз нечутливості свідомості до добра і зла і працює лише підсвідомість. А 90 % нашої психіки — робота підсвідомості. Гадаю, що найкращі сторінки моїх прозових творів були написані з відчуттям запису космічного диктанту.

Степан Процюк: «Найкращі сторінки моїх прозових творів були написані з відчуттям запису космічного диктанту»

Про літературу як анестезію, магічність (або відсутність такої) у процесі читання автором власних творів і про таємниці душезнавства кореспонденту БукІнфо розповів сучасний український письменник Степан Процюк. 

- Творчість як стан: що Ви відчуваєте, пишучи художній текст, чим, власне, для Вас є літературна творчість?
 
- Є письменники, що мучаться у процесі творення, інші ж кажуть, що той процес для них – велика радість. Мені ближче формулювання «літературна анестезія»: ніби Хтось вприскує наркоз нечутливості свідомості до добра і зла і працює лише підсвідомість. А 90% нашої психіки – то робота підсвідомості. Думаю, що найкращі сторінки моїх прозових творів були написані з відчуттям запису космічного диктанту.

«Українська мова — одна з найрозвиненіших мов світу, тому бережімо її чистоту», — доктор філологічних наук, професор Микола Лесюк

2

Як привити собі чи дітям багатство і чистоту мовлення, як формується мовне чуття – про ці та багато інших актуальних питань філології і українства загалом ми поспілкувалися з професором Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, завідувачем кафедри слов'янських мов, Заслуженим працівником освіти України Миколою Петровичем Лесюком.

У Центральній районній бібліотеці ім. Ф. М. Достоєвського відбувся музично-поетичний вечір "Лірика золотого листопаду"

img_20161110_19465210 листопада музично-поетичний квартет поетів Тетяни Череп-Пероганич, Лілії Батюк-Нечипоренко (Київ), Іванни Стеф'юк (Чернівці), та поетеси, композитора, виконавиці пісень Юлії Качули (Крим-Польща) зігрів усіх бажаючих теплом і щирістю українського слова та пісні в Центральній районній бібліотеці імені Ф. М. Достоєвського (м. Київ).

Модерувала захід бібліотекар Світлана Соловей.

Вечір пісні та поезії «Лірика золотого листопаду»

%d0%bf%d0%be%d0%b4%d1%96%d1%8fДата: 10 Листопада 2016 (Четвер) 
Час початку: 18:00 
Вартість: Вхід вільний


Місто: Київ 
Місце: Центральна районна Бібліотека
ім. Ф.М. Достоєвського 
Адреса: вул. Освіти, 14а


10 листопада музично-поетичний квартет поетів Тетяни Череп-ПероганичЛілії Батюк-Нечипоренко (Київ), Іванни Стеф'юк (Чернівці), та поетеси, композитора, виконавиці пісень Юлії Качули (Крим-Польща) зігріє всіх бажаючих теплом і щирістю українського слова й пісні в Центральній районній бібліотеці ім. Ф. М. Достоєвського. З нами буде добре! І нам з вами, шановне панство, теж!!! :-) Чекаємо! Вхід вільний.

Центральна районна Бібліотека ім. Ф.М. Достоєвського, вул. Освіти, 14а

Подія у Facebook: http://facebook.com/events/319357008435260/

«Розстрілом українських кобзарів усе не закінчилося», - лірник Олександр Тріус розповів про таємну мову кобзарів, плекання традицій та фільм "Поводир"

Кобзар, лірник Олександр Тріус – один з небагатьох в нашій країні, хто володіє кобзарськими традиціями і працює над збереженням їх самобутності. Уродженець міста Ромни, прийняв посвяту у братчики Київського кобзарського цеху, мандрує Україною і поширює автентичну музичну традицію XVI-XIX століття. Володіє грою на лірі, старосвітській бандурі та кобзі. Брав участь у зйомках фільму «Поводир». До Чернівців 30 жовтня прибув уперше.

У розмові кобзар зізнався: ще дуже багато потрібно працювати, аби втримати кобзарське мистецтво на тому рівні, на якому воно було багато століть тому.

- Чим забезпечується безперервність традиції? Адже скільки поколінь має передавати пісню в оригіналі, якщо їй – 200 чи 300 років…

«Їх ловити не треба…»

Помітила давно, що у Чернівцях може статися що завгодно, в хорошому сенсі цієї фрази. Люди, які ніби матеріалізувалися з якогось казкового оповідання – їх зустрічаю настільки часто, що і розповідати знайомим якось незручно: «Так не буває, в тебе надто багата фантазія», - можуть сказати. Тому про моїх «чудо-людей», з якими познайомила доля, я розповідаю лише «своїм» - тим, з ким можна поговорити про містику, чудеса чи просто незвичайності. Але одного разу сталося подвійне чудо: мені абсолютно точно матеріалізувався герой новели «Хитра ягода» (написаної ще три роки тому і опублікованої), і мене в той момент сфотографували. Тобто, я отримала світлину того чудо-моменту, який досі перший зринає в пам’яті у відповідь на запитання: «А чи віриш ти у чудо?».

«Золота Пектораль» – всеукраїнська літературно-мистецька корпорація

14550899_1108524882570063_1244935791_o«Золота Пектораль» – всеукраїнська літературно-мистецька корпорація, що існує у чотирьох  форматах: журнал «Золота Пектораль» (із додатковими виданнями для друку літературних дебютів «Сонячне гроно» та «Золота Пектораль-плюс»), сайт http://zolotapektoral.te.ua, де рівномірно розвинений власне новинний формат і блок літературно-критичних розвідок та публікацій; а також видавництво «Золота Пектораль»  та однойменна громадська організація. Заснована «Золота Пектораль» Володимиром Погорецьким та Євгеном Бараном у 2007 році.

Отже, всеукраїнський літературно-мистецький та громадсько-публіцистичний журнал, електронний новинний ресурс і цілий літературний рух, який об’єднує жителів Тернополя та Івано-Франківська, Львова, Луцька, Донбасу і Чернівців, Києва та Рівного… Представлений одночасно у різних форматах, він, природно, не залишає байдужою аудиторію, у якої виникають питання до редакції, часто – організаційного характеру. На прохання читачів ми оприлюднюємо відповіді засновника мистецького руху – Володимира Погорецького – на найпоширеніші запитання читачів.

– Як надрукуватися в «Золотій Пекторалі», чи є вимоги до текстів і їх обсягу?

– Перш за все, мова текстів: «Золота Пектораль» – україномовне видання. Авторські тексти не обмежуються тематично чи стилістично, для друку відбираємо тексти тільки через оцінку художнього рівня тексту. Якщо твір великий за обсягом – роман чи поема, скажімо – редакція залишає за собою право публікувати фрагмент з твору або його частини в різних номерах видання. До друку надсилається твір або добірка творів, коротка творча біографія автора, фото та контактні дані. Надсилання текстів на адресу редакції – ще не гарантія, що вони будуть опубліковані – нами здійснюється відбір літературних творів, отже, розуміємо, що з поданих на розгляд текстів до журналу увійдуть тільки найкращі.

– Які ще формати має «Золота Пектораль», окрім самого друкованого (паперового) видання?

– Перший – то сам журнал «Золота Пектораль». Також започатковано видання додатку «Золота Пектораль-плюс», де публікуємо нові імена українського літературного простору та альманах «Сонячне гроно» – де вміщене вибране з кращих літературних дебютів, молоде слово. Інший наш напрям – офіційний сайт «Золотої Пекторалі», його веб-адреса http://zolotapektoral.te.ua/ – це новинний ресурс, де, окрім найновіших подієвих матеріалів з культурного життя країни знайдете фото- та відео репортажі, анонси мистецьких подій, місцеві новини Чотківщини (пам’ятаємо, що виходить журнал саме в Чорткові, хоч і має загальноукраїнський статус) і, найголовніше, незабаром постане перед читачами оновлений архів номерів (сьогодні над ним працюють комп’ютерники), відкривши який, ви можете ознайомитися з журналом і при потребі, завантажити електронну версію.

Відгуки про творчість Володимира Германова

Анна Багряна, письменниця, драматург, перекладач:

Десь свого часу читала, що нонконформісти  не тільки мають своє особливе світосприйняття, а й свою волю для того, щоб не просто щось РОБИТИ, а щоб робити те, що вважають гідним, в ім'я того, що їм дороге. Чому про це зараз веду мову? А тому, що оповідання талановитого сучасного українського прозаїка Володимира Германова, на які випадково натрапила на сайті «Жінка-УКРАЇНКА», наштовхнули мене на ці думки. Його творчість сміливо можна віднести саме до нонконформістського напрямку в літературі.

Іванна Стеф'юк. На хітанці (роман)

1

5cf9d8005c_750cropЦей раз гора дихала помаліше – хоч вітер ніби і справився дмухати поміж смереки, хоч і трава нашорошилася хижачкою, хоч, ніби, й вечір. Блідавий молодик розбовтав потемки – бо так йому добре, а вітер може би й завертав хмарами – але притих. 
Боса нога крок почерез крок перебирає присохлу траву – ще трохи. Стала би ти, Дарочко, та віддихалася трохи. Стала би… Нога чує траву, а трава чує легоньку ходу – то і не сердиться. Іди, молодичко, іди.

«За руку з гостем» Іванна Стеф‘юк

13453207_1024346830987869_1016006111_oВ звичайний весняний день, коли на вулиці не дуже ще тепло, а на душі тим більше, (бо скоро сесія) познайомилась я з чудовою людиною, що зробила мій настрій і зарядила мене величезною дозою щирості та спокою.  Знайомтесь і ви – Іванна Стеф‘юк: письменниця, літературознавець, журналістка, аспірантка кафедри української літератури філологічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Знайшли собі затишний столик в куточку університетської їдальні і за чашкою кави, яку любимо обоє, і провадимо розмову,  якою я поділюся з вами:

О.Т. Іванно, розкажіть, будь ласка, мені і нашим читачам трохи про себе і те, чим займаєтесь. Насамперед, хотілося би почути про літературну творчість.

«А ми кажемо – журавлі…»

12966281_979556322133587_876379921_nЛюди незламної вдачі – ними багата українська земля, і це одночасно є славою і докором.

Славою, бо пройшовши усі випробування, такі люди не озлоблюються, а знову вірять у істину і пропагують її. А докором – бо найгіршими випробуваннями сильній людині часто стає сучасне їй суспільство. Уродженець тернопільського Росохача Степан Сапеляк (український письменник, літературознавець, правозахисник) кращі роки свого життя провів ув'язненим лише за те, що звинувачувався у піднятті українського стяга ще в далеких 70-х. Влада розцінила це як спротив державному устою і негайно здійснила обшук вдома у Степана. Старенька мама Ганна як сьогодні пригадує: «Прийшли до нас у дім, були в цивільному. Питали за сина і питали, чи не маємо схованої зброї чи книг. За зброю відказала зразу, що ми таким не займаємося, а книги маємо, і то багато, але чого би ми їх ховати мали», - щиро не розуміла звинувачень жінка... Згодом вона мужньо витерпить усе – і арешт сина, і його заслання (де провідувала його і просила Бога, щоби Степан живим лишився)... Її любові вистачило на те, аби дочекатися свого Степана, хоч як було важко.

Об'єднати вміст