Жінка-УКРАЇНКА

Кобзар, лірник Олександр Тріус – один з небагатьох в нашій країні, хто володіє кобзарськими традиціями і працює над збереженням їх самобутності. Уродженець міста Ромни, прийняв посвяту у братчики Київського кобзарського цеху, мандрує Україною і поширює автентичну музичну традицію XVI-XIX століття. Володіє грою на лірі, старосвітській бандурі та кобзі. Брав участь у зйомках фільму «Поводир». До Чернівців 30 жовтня прибув уперше.

У розмові кобзар зізнався: ще дуже багато потрібно працювати, аби втримати кобзарське мистецтво на тому рівні, на якому воно було багато століть тому.

- Чим забезпечується безперервність традиції? Адже скільки поколінь має передавати пісню в оригіналі, якщо їй – 200 чи 300 років…

«Золота Пектораль» – всеукраїнська літературно-мистецька корпорація, що існує у чотирьох  форматах: журнал «Золота Пектораль» (із додатковими виданнями для друку літературних дебютів «Сонячне гроно» та «Золота Пектораль-плюс»), сайт http://zolotapektoral.te.ua, де рівномірно розвинений власне новинний формат і блок літературно-критичних розвідок та публікацій; а також видавництво «Золота Пектораль»  та однойменна громадська організація. Заснована «Золота Пектораль» Володимиром Погорецьким та Євгеном Бараном у 2007 році.

Отже, всеукраїнський літературно-мистецький та громадсько-публіцистичний журнал, електронний новинний ресурс і цілий літературний рух, який об’єднує жителів Тернополя та Івано-Франківська, Львова, Луцька, Донбасу і Чернівців, Києва та Рівного… Представлений одночасно у різних форматах, він, природно, не залишає байдужою аудиторію, у якої виникають питання до редакції, часто – організаційного характеру. На прохання читачів ми оприлюднюємо відповіді засновника мистецького руху – Володимира Погорецького – на найпоширеніші запитання читачів.

– Як надрукуватися в «Золотій Пекторалі», чи є вимоги до текстів і їх обсягу?

– Перш за все, мова текстів: «Золота Пектораль» – україномовне видання. Авторські тексти не обмежуються тематично чи стилістично, для друку відбираємо тексти тільки через оцінку художнього рівня тексту. Якщо твір великий за обсягом – роман чи поема, скажімо – редакція залишає за собою право публікувати фрагмент з твору або його частини в різних номерах видання. До друку надсилається твір або добірка творів, коротка творча біографія автора, фото та контактні дані. Надсилання текстів на адресу редакції – ще не гарантія, що вони будуть опубліковані – нами здійснюється відбір літературних творів, отже, розуміємо, що з поданих на розгляд текстів до журналу увійдуть тільки найкращі.

– Які ще формати має «Золота Пектораль», окрім самого друкованого (паперового) видання?

– Перший – то сам журнал «Золота Пектораль». Також започатковано видання додатку «Золота Пектораль-плюс», де публікуємо нові імена українського літературного простору та альманах «Сонячне гроно» – де вміщене вибране з кращих літературних дебютів, молоде слово. Інший наш напрям – офіційний сайт «Золотої Пекторалі», його веб-адреса http://zolotapektoral.te.ua/ – це новинний ресурс, де, окрім найновіших подієвих матеріалів з культурного життя країни знайдете фото- та відео репортажі, анонси мистецьких подій, місцеві новини Чотківщини (пам’ятаємо, що виходить журнал саме в Чорткові, хоч і має загальноукраїнський статус) і, найголовніше, незабаром постане перед читачами оновлений архів номерів (сьогодні над ним працюють комп’ютерники), відкривши який, ви можете ознайомитися з журналом і при потребі, завантажити електронну версію.

1

Цей раз гора дихала помаліше – хоч вітер ніби і справився дмухати поміж смереки, хоч і трава нашорошилася хижачкою, хоч, ніби, й вечір. Блідавий молодик розбовтав потемки – бо так йому добре, а вітер може би й завертав хмарами – але притих. 
Боса нога крок почерез крок перебирає присохлу траву – ще трохи. Стала би ти, Дарочко, та віддихалася трохи. Стала би… Нога чує траву, а трава чує легоньку ходу – то і не сердиться. Іди, молодичко, іди.

Люди незламної вдачі – ними багата українська земля, і це одночасно є славою і докором.

Славою, бо пройшовши усі випробування, такі люди не озлоблюються, а знову вірять у істину і пропагують її. А докором – бо найгіршими випробуваннями сильній людині часто стає сучасне їй суспільство. Уродженець тернопільського Росохача Степан Сапеляк (український письменник, літературознавець, правозахисник) кращі роки свого життя провів ув'язненим лише за те, що звинувачувався у піднятті українського стяга ще в далеких 70-х. Влада розцінила це як спротив державному устою і негайно здійснила обшук вдома у Степана. Старенька мама Ганна як сьогодні пригадує: «Прийшли до нас у дім, були в цивільному. Питали за сина і питали, чи не маємо схованої зброї чи книг. За зброю відказала зразу, що ми таким не займаємося, а книги маємо, і то багато, але чого би ми їх ховати мали», - щиро не розуміла звинувачень жінка... Згодом вона мужньо витерпить усе – і арешт сина, і його заслання (де провідувала його і просила Бога, щоби Степан живим лишився)... Її любові вистачило на те, аби дочекатися свого Степана, хоч як було важко.

Днями у столиці відбувся ІІ Конгрес «Промоція літератури в Україні», головною метою якого стали пошуки та обговорення проблемних питань у сфері менеджменту та промоції літератури.

Одне з питань, яке стало наріжним каменем обговорення – становище української книги на європейському та світовому ринку і перспективи діяльності новоствореного Інституту книги (Київ).