Жінка-УКРАЇНКА

Люди незламної вдачі – ними багата українська земля, і це одночасно є славою і докором.

Славою, бо пройшовши усі випробування, такі люди не озлоблюються, а знову вірять у істину і пропагують її. А докором – бо найгіршими випробуваннями сильній людині часто стає сучасне їй суспільство. Уродженець тернопільського Росохача Степан Сапеляк (український письменник, літературознавець, правозахисник) кращі роки свого життя провів ув'язненим лише за те, що звинувачувався у піднятті українського стяга ще в далеких 70-х. Влада розцінила це як спротив державному устою і негайно здійснила обшук вдома у Степана. Старенька мама Ганна як сьогодні пригадує: «Прийшли до нас у дім, були в цивільному. Питали за сина і питали, чи не маємо схованої зброї чи книг. За зброю відказала зразу, що ми таким не займаємося, а книги маємо, і то багато, але чого би ми їх ховати мали», - щиро не розуміла звинувачень жінка... Згодом вона мужньо витерпить усе – і арешт сина, і його заслання (де провідувала його і просила Бога, щоби Степан живим лишився)... Її любові вистачило на те, аби дочекатися свого Степана, хоч як було важко.

26 березня Степанові Сапелякові виповнилося би 65. До його рідного Росохача з'їхалися письменники та художники, видавці і скульптори, та просто однодумці з Прикарпаття, Закарпаття, Буковини, Поділля, і рідна Степанова школа усіх гостинно зустріла. Передусім відбулося освячення меморіальної дошки, яку одноосібно офірував письменник та видавець, головний редактор «Золотої Пекторалі» Володимир Погорецький. «Мені пропонували допомогу в цьому і представники влади, і друзі. Але я пообіцяв сам собі, що повинен власними зусиллями відкрити дошку в честь Степана і я це зробив. Степан Сапеляк був не просто світлою людиною, він був щирим сином своєї землі», - розповідає Володимир Антонович.

Особливо щемкими спогадами про дружбу зі Степаном Сапеляком поділився письменник і літературознавець, голова Івано-Франківської обласної організації Національної спілки письменників України Євген Баран. Степан запрошував на свій ювілей, Євген Михайлович не міг прийняти запрошення, бо запланував невідкладну поїздку. «Друже, але ж це не останній твій ювілей, ще зустрінемось», - сказав тоді Євген Баран. «І ось я тут, на твоїй землі, у день твоїх уродин, Степане. Від нас відлітають у вирій щонайкращі люди... А ми кажемо – журавлі»....

Чернівеччина на отчу землю Степана Сапеляка прийшла у складі його колег та однодумців: співака і педагога Івана Дерди, письменника і журналіста Віктора Максимчука, журналіста Василя Джурана, письменника і журналіста Анатолія Томківа та автора цих рядків.

Знаково, напевно, але відразу кілька гостей Росохача обмовилися про те, що як тільки вони в'їхали у село – вперше у цьому році побачили білосніжного бузька, який схилився і старанно чистив крила. З вирію повернувся, у свій Росохач....

Більше фото: https://www.facebook.com

Іванна СТЕФ'ЮК
Фото Ореста ЛИЖЕЧКИ, Анатолія ТОМКІВА та Віктора МАКСИМЧУКА

* матеріл з сайту chv.tv