Стеф'юк Іванна

«Поверх буденності» набирає нових обертів

10013347_238018166404603_950449850_n26 березня у Будинку естетики та дозвілля м.Чернівці відбувся уже традиційний вечір молодого мистецтва, організований учасниками арт-угрупування «Поверх буденності», цього разу приурочений до Всесвітнього дня поезії.

Відкрив концертну програму уже знаний в Україні бард Віктор Пашник – його авторська музика під гітарний акомпанемент від перших хвилин задала тон всього вечора. А далі кожен з молодих літераторів ділився тим, яка поезія найближча йому – читав улюблене – як класиків, так і  сучасників, а на завершення – своє авторське. Таке хронологічне переплетення поетичного слова різних часів лише підтвердило думку про те, що мистецтво – поза часом і водночас над ним, бо в кожному його періоді можемо знайти власне співзвуччя.

Іванна Стеф'юк. Пам'яті Небесної Сотні

Пам’яті тих, хто перелетів у вирій іншого світу так несподівано, що ми досі не повірили, що їх нема. Тих, хто знає про святість землі, тих, кого ми називаємо Ангелами, хоча ще вчора вони були звичайними людьми…

В тривозі сон не пустить голова,
Виходжу в ліс, порожній і подертий,
Печуть мене, печуть мої слова - 
Ну чисто так, як на порозі смерті...

У ЧНУ пройшли Шевченківські наукові читання

11 березня у Червоній залі Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича відбулися наукові читання «Шевченківські традиції на Буковині», присвячені постаті Тараса Шевченка. Провідні вчені-філологи ЧНУ ділилися міркуваннями про те, яка ж роль Шевченка у формуванні українського суспільства, окреслили штрихи до сучасного прочитання Тараса Шевченка як поета і громадянина та та проаналізували вплив Тараса Шевченка на сучасне йому та прийдешні покоління.

Ти відмолиш цю ніч...

Світлина: Ти відмолиш цю ніч -Підбери лиш слова для молитви.Під хлипаннями свіч,Під солоним стіканням жалю,Ти відродиш життя,Ти зупиниш затяту гонитву,Перша зірка - свята,Помолюся і я, бо люблю...Капка воску на дні -То вогонь доїдає опівніч,У сусіднім вікніТакож молиться чиясь дочка...Отче наш, захисти,За колючими стеблами гнівуБуде жито рости -Їх насіє шершава рука.Ти відмолиш цю ніч -
Підбери лиш слова для молитви.
Під хлипаннями свіч,
Під солоним стіканням жалю,
Ти відродиш життя,
Ти зупиниш затяту гонитву,
Перша зірка - свята,
Помолюся і я, бо люблю...

Капка воску на дні -
То вогонь доїдає опівніч,
У сусіднім вікні
Також молиться чиясь дочка...
Отче наш, захисти,
За колючими стеблами гніву
Буде жито рости -
Їх насіє шершава рука.

Іванка Стеф'юк

Цікаве інтерв'ю

Цікаве інтерв'ю з однією з героїнь порталу «Жінка–УКРАЇНКА». Радимо прочитати: «Іванна Стеф’юк: Творчих планів не маю ніколи – все спонтанно якось приходить»

Іванна Стеф’юк: Творчих планів не маю ніколи – все спонтанно якось приходить

1074978_574118476010709_499235038_nСьогодні в гостях у редакції «Майдану» – письменниця молодої ґенерації з Чернівців Іванна Стеф’юк. І хоч вельми молода наша гостя, вже багато чого досягла в творчому житті. Навіть уже вікіпедія докладно інформує про неї, чим не кожен з її ровесників може похвалитися. Сьогодні розмовляємо з авторкою теплих, щемливо ліричних віршів і талановитою фотомоделлю про літературу, про життя, про взаємини…

Іванна Стеф'юк. Нові поезії

* * *

Ритми повітря -
Дихання, звуки
Навіть стрясання землі -
Рухають вітром
Всесвіту руки,
Ми тут частинки малі.
Носить нас світом,
Часом піщаним,
Ми летимо в ритмі зір.
Десь плачуть діти,
Десь - свічка тане
В головах дідика з гір.
Небо пульсує,
Дихають трави
Камінь записує дні...
Гори все чують -
В плеса заплаві
Зріє лиш сила на дні.
Хто нині згаснув -
Вродиться завтра,
Визирне зірка нова.
В нас більше часу -
Ліс шепче мантру,
Я навіть чула слова.

29.01.2014

 

* * *

Ювілейний вечір Надії Бабич у чернівецькій «Просвіті»

IMG_2782 (1)Днями мистецька світлиця «Оберіг» при товаристві «Просвіта» у Чернівцях провела ювілейний вечір Надії Бабич – знаної української мовознавці, журналістки та культурної діячки, професора кафедри історії та культури української мови філологічного факультету ЧНУ.

Досягнення Надії Бабич в утвердженні культури слова і чистоти мови важко переоцінити, адже Надія Денисівна і своїми лекціями в університеті, і циклом радіо- та телепередач, і публіцистичними статтями послідовно доводить: наша сила – в мові, і про неї потрібно щоденно дбати.

Іванна Стеф'юк. Файна дівка

І чого так та хвоя пахне, та де пахне - говорить: пошепки, як лісовий дух. А вечір насипає вино у мальований горнец і на "дайбоже" з потемками п'є, а вино то черлене.. Зірки пристигають - до води кліпають, до отави скошеної під лісом поморгують. І кінь розсилений гривою трясе. Там місяць зблисне-тут вітер свисне... Ліс. Лиш то, що шепче, але потихо.

Іванна Стеф'юк. Маки

Маки. Пелюстка гаряча, серединка зовсім чорна, ніби зотліла грань. Горда квітка, дивна така… А ще кажуть, що польові квіти скромні. Зірвала один мак. Вже в долоні горить, до вітру тріпоче. Здається, що то малий впольований хижак, який дуже сердиться, що впійманий, а тому ось-ось вкусить і вирветься. Рвучкий вітер поніс із собою дві пелюстки листатого бранця, в руці лишилося тільки стебло… Дивна квітка… Непокірна така, норовиста. Хоча… Хіба в квітів буває характер? В тебе є. Хороша ти квітка, справжня. Валя ішла польовою дорогою, розглядала стебельце маку й поглядом питала в неба, чи не буде грози. Хотілося в цю мить громовиці, справжньої такої, сильної, просто тут, посеред поля. А небо носило важкі сірі хмари й не слухало того.

Іванна Стеф'юк. Старим садом

— Приїхала-ис? Ну ти й Богу дєкувати. Та не лишєй трапки під порогом – в хаті роззуєшси.

— А ви мені, дідику, інакші стали – може, просто давно вас виділа…

— Кажеш, си змучила з дороги? Ну гай-гай, зара крішку припочинеш. Ходи в велику хату, там май холодніше, - дід від зими чути майже зовсім перестав, то бесіду наугад провадив – того і не любив, коли питалися в нього щось – бо то вже відгадати не так легко.

— Надворі спека, то правда. До невістки вже привикли – не злостить вас?

— А бабка на городі, зара надійде. Шос тобі приріхтує – ви, жінки, на тому май ліпше знаєтеси.

Іванна Стеф'юк. Любисток

Пили холодне молоко з глиняних горнят - після нього хліб ще запашніший, підкидали поліна до старої грубки і довго так, спокійно дивилися на вогонь - ніби відігрівалися і висвічувалися ним зсередини. А коли мутна лямпа засвітила на хату – здалося Уляні, що не в хаті сидить, а в Бога межи долонями - так якось затишно тут, і навіть не по-домашньому - ближче.

— Ви мені колись розказували, що зранку або по дощеві гора вміє дихати.. А чого я того ні разу не застала?

— Бо від дощу ти в хату тікаєш, а від ранку – до подушки. Ти трохи недобре жиєш, дівочко, але вже…

— А як маю жити?

— Шо тобі за то казати буду…

— То, що тепер думаєте.

Об'єднати вміст