Жінка-УКРАЇНКА

****

Тут пахне м’ятою, і ніч куди гостріша,
І зріє тиша, капає на лист…
Багато неба – хочеться ще більше –
А хмари дві – ну ніби обнялись.

Так тепло в думці – знов тебе згадала,
І ніч тепліє – капають зірки.
Я на долоні квіти розіклала –
По дві теплюстки падають з руки.

Не спиться зовсім – певно, то від м’яти,
І тепла-тепла молода трава…
Не поспішай цю ніжність допивати –
Хай крутиться від ночі голова…

****

Цей світ – молочний,
І пахне медом,
Я жити хочу,
Між хмари – летом –
Пірнаю в небо,
А крил не маю –
Мені й не треба,
Себе пускаю
В молочні хмари –
Купайся, душко,
Шепоче чари
Трава на вушко.
І мед від цвіту
Втирати хочу –
Пливе над світом
Ріка молочна…

****

По дощатій підлозі посипав червоний гранат,
Серед чорної ночі розкрилася лагідна квітка,
А від цвіту нічного гострішає аромат,
І літати так хочеться – крила ну просто нізвідки…

Білі квіти дурману і північ, і подих на двох –
І волога провисла у краплях роси на деревах,
Ви

****

Чорним небом притулиться ніч позолоти води –
І підсвітить моністо, а руки шукатимуть ритми
До гарячого каменю мало легкої ходи,
Він на танець чекає – ритмічний, раптовий, нестримний.
Двічі спесне, вдихне – і монети відсвітять у ніч,
Наче луски чи пера – а сукня і ніч найчорніші –
Босий танець, каміння. Неначе без днів і сторіч -
Тут і зараз, тепер ці усі почуття виразніші.

… І не треба вогню – розігріє оця чорнота,
Розпалить і покличе – на танець до першої зірки…
Вибираєш квітки – це не та, не така, не така –
Має чорно цвісти, має пахнути терпко і гірко –
Як ця дівчина…

****

Деколи птахи літають попри саму землю.
І не тому, що погода має змінюватися –
А ніби дослухатися хочуть до землі,
Вчутися.
Сідають, впираються лапами в землю,
А перед тим, як крила скласти, ще два повільні змахи.
Два погляди -
На тій частині світу багато гніву, аж вихлюпується,
На цій частині – страх між дерев затаївся –
Не видимий між гіллям, а тому ще хижіший.
Подумав про втечу – по-пташиному то просто політ –
Стрепенувся – і знявся в небо.
Там, де між тобою і Богом лиш хмари – певно світліше.
Два змахи..
… Але той політ не в небо -
Довго і кругами літала мудра птиця над своєю землею,
Розмішувала повітря, як воду скаламучену –
І небо розвиднілося.
Над землею,
Над травою,
Над крильми сивого птаха.
Змалів і вицвів гнів,
Один подих вітру – і його не землі не буде.
Десь дівся і страх –
Замість нього поміж галузками сонце молоде прозирає,
Відігріває, гладить.
А птах сів на щонайвищу гілку і пір’я чистить –
Налітався, відпочиває.
А небо йому таке чисте, ніби звідти Бог подивився,
Або й досі дивиться…
Весна, випогоджується…

****

Камінь мурований сонце тримає,
Небо – як стеля – впирається в стіни,
Вина й олива – це місто безкрає,
Ти ще не знаєш – Алжир чи Афіни,
Ти просто дихаєш спекою – сухо,
І поміж вулиць шукаєш знайомих,
Чути сандалі – далеко і глухо,
Кроки пішли – ти заблудишся, знову.

… Глиняний посуд і ткані спідниці –
Добрі ці втечі – незвичні і змінні,
Просто втекти – куди навіть не сниться,
І не питати – Афон чи Афіни.

****

Злива. Відмолоділо.
Крапля в стручок гороху
Вцілить – і розлетиться.
Ранок. І літа трохи.
Світ за туманом білим –
у сповитку – лиш квилить
День прориває кокон,
крила протисне з ниток.
Вже народився – тріскіт:
впала стара галузка,
Краплі по свіжім листі
повзають, як молюски.
Злива – пішла по кронах,
стеблами й по долонях.
Дощ. І трава – розправлюсь –
зовсім ти не холодний…

****

Я спросоння, а ти зненацька –
Заплелися спонтанні вдихи,
Наші погляди не різняться,
Ми заплющили очі… Тихо.

Кажуть, тут не буває просто,
Знаю – мало тут випадкових.
Пробираю ногами просо –
Це колосся таке ранкове…

Ця роса ну така солодка –
А це небо … як чистий погляд,
Для любові ніч закоротка,
Того й ранок притримав холод –

У росі і в тугім колоссі,
І ще трохи – поміж листками.
Пташка ходить? Та ні, здалося…
Ти загорнеш мене руками,

І припадем землі на груди,
Рівно й тихо колосся дише…
Щастя буде, і скоро буде –
Так нам хмарка на небі пише…

бігаємо з хати – у ліс – де простелений мох,
Де темніє роса – і така, як гранатові зерна…