Про літературу як анестезію, магічність (або відсутність такої) у процесі читання автором власних творів і про таємниці душезнавства розповів сучасний український письменник Степан Процюк.
— Творчість як стан: що відчуваєте, пишучи художній текст, і чим для вас є літературна творчість?
— Є письменники, котрі мучаться у процесі творення, інші ж кажуть, що той процес для них — велика радість. Мені ближче формулювання «літературна анестезія»: ніби хтось вприскує наркоз нечутливості свідомості до добра і зла і працює лише підсвідомість. А 90 % нашої психіки — робота підсвідомості. Гадаю, що найкращі сторінки моїх прозових творів були написані з відчуттям запису космічного диктанту.
Про літературу як анестезію, магічність (або відсутність такої) у процесі читання автором власних творів і про таємниці душезнавства кореспонденту БукІнфо розповів сучасний український письменник Степан Процюк.
Сьогодні, 23 березня, у столичній Книгарні «Є» відбулася зустріч письменників Олега Криштопи та Степана Процюка, які розмовляли зі своїми шанувальниками на тему «Політичний роман: український вимір. Ініційовано захід літературною агенцією «Discursus».
Дискусія була змістовною, прозвучало багато цікавих думок з приводу сучасного політичного роману та політики й літератури в цілому.
Степан Процюк висловив думку стосовно того, що письменник не може бути політиком. Він більше романтик, мрійник. Політика завжди з’їсть його. На що присутній в залі український політик, громадський і культурний діяч Олесь Доній заперечив, аргументуючи тим, що аби не було українських письменників, не було б і українських політиків.
Книгарня «Є» та літературна агенція «Discursus» запрошують на розмову Олега Криштопи та Степана Процюка на тему «Політичний роман: український вимір». Захід відбудеться 23 березня. Початок — о 18.30.
За останній рік у сучасній українській літературі з'явились одразу кілька текстів, які підпадають під жанрове визначення «політичний роман». Водночас ґуґл на такий запит не дає жодної відповіді. Чи вітчизняний політичний роман – це щось абсолютно нове? Чи існував він раніше? Як він вписується у світовий контекст? Чи можлива українська версія «Карткового будинку»? Як політичний устрій змінює життя людини? Чи можливо зберегти особистість в умовах антинаціональної автаркії?
Степан Процюк. Руйнування ляльки. – К.:Ярославів Вал, 2010. – 280 с.
Степан Процюк – автор, котрий практично в кожному творі намагається дослідити у свій спосіб тяжку і болючу тему формування/деформації архетипу сучасного українця. Не є винятком і текст «Руйнування ляльки», на прикладі якого спробуємо віднайти уявлення Свого – уявлення про національний imagе (образ) − в інтерпретації Степана Процюка.
***
Імагологічний аналіз як галузь літературознавчої компаративістики, де досліджуються «літературні образи (іміджі) інших країн та іноземців, що створюються в певній національній чи регіональній свідомості й відбиваються в літературі», визначився і набув поширення у другій половині ХХ ст. Образи Свого й Чужого, що є предметом дослідження в цій галузі, належать до найдавніших архетипних уявлень, «а їх опозиція є однією із засадничих у структурі людської свідомості від часу її появи…» [4, с. 91]
26 квітня в рамках «Мистецького Арсеналу» відбулася презентація нового роману письменника з Івано-Франківська, автора більше двох десятків книг Степана Процюка.
Суспільно-історичний твір торкається подій Євромайдану. Але в ньому написано не тільки про це, як зазначає сам автор, а взагалі про життя.
Письменник був щирим, і розповідаючи про роботу над новою книгою, і відповідаючи на запитання.
До уваги читачів матеріал Ніни Головченко.
Перша спроба прочитати роман С. Процюка «Десятий рядок» видалася невдалою: спіткнулася на не характерних для української прози алюзіях до давньогрецької міфології. Проте, оскільки сама принагідно наголошую студентам про необхідність вписувати Україну у європростір на всіх рівнях, спробувала читати вдруге.
Легким читання не назву, бо автор намагається дослідити у свій спосіб тяжку і болючу тему формування архетипу сучасного українця. Цій проблемі присвячено багато творів, зокрема і роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», де письменниця шукає шляхи відродження «Пилипа з конопель» у часи так званої незалежності. Степан Процюк іде в інший бік, показує етапи формування комплексу меншовартості українця, процес «маління» духу українця, перетворення колишнього сильного і стійкого борця за Україну на розпливчатий і туманний «десятий рядок».