Жінка-УКРАЇНКА

Про літературу як анестезію, магічність (або відсутність такої) у процесі читання автором власних творів і про таємниці душезнавства кореспонденту БукІнфо розповів сучасний український письменник Степан Процюк. 

 

- Є письменники, що мучаться у процесі творення, інші ж кажуть, що той процес для них – велика радість. Мені ближче формулювання «літературна анестезія»: ніби Хтось вприскує наркоз нечутливості свідомості до добра і зла і працює лише підсвідомість. А 90% нашої психіки – то робота підсвідомості. Думаю, що найкращі сторінки моїх прозових творів були написані з відчуттям запису космічного диктанту.

 

 

- Одне, що виправдовує літературу як вид мистецтва в сучасних умовах (в час розвитку інтернету і сучасної кіноіндустрії) – література залишається душезнавством і людинознавством. Кіно і музика все-таки не може охопити деякі наші стани. Є в людській душі такі тонкі порухи, які дуже важко вловити – я як письменник намагаюся.

 

 

- Справді, у моєму житті було по-різному. На початку 2000-х, скажімо, я писав у порожніх (часто холодних) аудиторіях і ночами вдома, я писав під стук коліс потяга – і я був щасливий, мені писалося. Зараз в житті багато що краще в плані комфорту і умов, але буває так, що не пишеться. Від чого це залежить? Перевтома. Виснажуюся. Бракує тої енергії, щоби вести свій текст. Адже, якщо вдуматися, літературний досвід не страхує від провалу. Так, я написав багато книг. Але зараз у мене є три недописані романи, які просто не йдуть, тональність не та…

[… Степан Процюк розповідає: було у його практиці і так, що працював одночасно над серйозним романом (робота в цьому напрямку триває і досі), і над підлітковою повістю. Пишучи різні тексти і проживаючи різні досвіди своїх персонажів, як автор мусів перевтілюватися, або ж навпаки – повертатися до стану хлопчика, хлопчика всередині себе, якого вдалося не вбити в дорослому житті ]

- Пане Степане, чи трапляється, що читач буквалізує, спрощує персонажа, ототожнюючи його з автором, тобто Вами?

 

- Так, дуже часто мою прозу розуміють саме так, що головний герой – то я. В таких випадках хочеться сказати: «Нема тут автора. А якщо і є, то треба добре пошукати». Якісь часткові збіги, риси справді можна роздивитися, але не буквально. Так не лише в мене – Валер’яна Підмогильного у свій час також ототожнювали з його Степаном Радченком. Хоча з іншого боку література є способом пізнати себе, побачити себе. Повісті для підлітків «Варвари», «Полями і хмарочосами» цінні мені були тим, що пишучи, я актуалізував у собі хлопчика, якого я не вбив. Як не було, а той «маленький-я» досі живе в мені. Я тоді пробував написати так, щоби текст змогли читати всі, але щоби це не було примітивно. Здається, мені вдалося сягнути отого золотого перетину.

 

- Ну з одного боку магія голосу і письменницький талант – це різні речі. Можна мати магнетичний голос і посередні письменницькі задатки і навпаки – бути геніальним письменником з відштовхуючим голосом. Коли співпадають ці дві іпостасі, збігаються – отоді гримуча суміш. Кажуть, що блискуче читав свої майстерні поезії Микола Вінграновський. Але з іншого боку, голос автора здатен додати сили його творінню, додати енергії. Тобто автор вкладає при читанні туди свою енергію – ту саму, яка привела його до тексту.

 

 

- Він мені не завжди подобається, але я завжди з пошаною ставлюся до Промислу. Якщо, скажімо, відбуваються якісь обставини (ситуації), що суперечать моїй сутності, я передусім буду шукати причини, чому воно трапилося саме зі мною, що означає і для чого воно мені.

 

… Степан Процюк – один з тих письменників, чий текст у загальному розумінні залишає простір для роздуму – територію інтелекту, аналізу і одночасно вглядання в відтінки душі. Це складна і неоднозначна проза, яка, здається, сама обирає свого читача. Розмірковуючи над літературною долею своїх текстів на одній з літературних зустрічей Степан Процюк озвучив наступну думку: «Моя проза не вибухає зразу. Вона потребує деякого часу. І я це розумію».

                                                                                      Спілкувалася Іванна СТЕФ'ЮК, БукІнфо (с)