Жінка-УКРАЇНКА

Вдруге перечитала книжку Степан Процюк "Письменник про письменників", яка вийшла у 2024 році у видавництві Видавництво Discursus, і захотілося поділитися своїми враженнями.

У своїх літературних есеях Процюк майстерно й уважно заглядає в долі письменників, показуючи, як творчі люди балансували між внутрішньою свободою та вимогами непростих часів.

Остап Вишня, Павло Тичина, Максим Рильський… знаємо їх життєписи, гадаю, більше, бо вони ближчі за часом до нас. Хоча й тут розповідається про них цікаво. Але книжка надихнула мене шукати ще більше інформації про Руданського – талановитого поета та гумориста, від співомовок якого й зараз сміючись, «надриваємо животи», хоча в житті автора веселого було небагато. Подібне можна сказати й про Нечуя-Левицького. Творець "Кайдашевої сім’ї" помер, на жаль, у важких умовах, і це відкриття, зізнаюся, стало також для мене новиною. А може я й знала щось, та вже забула.

Люди, які народжували, плекали і захищали українське слово, часто самі залишалися беззахисними, потребуючи підтримки й опіки. Степан Процюк дозволяє читачеві відчути їхню самотність, страх та незламну, хоч інколи й приховану, гідність. Можливо, саме для того, щоб ми, сучасники, з розумінням усвідомлювали роль тих, хто творив Україну для нас чи до нас, і тих, хто творить її поруч із нами сьогодні.

У книжці зо три десятки емоційних есеїв. Про письменників так може написати хіба сам письменник. Захопливо. Читайте!

Тетяна Череп-Пероганич