Козинець Олександр

Олександр Козинець — письменник

Олександр Козинець народився в Лубнах на Полтавщині, мешкає в Києві. Пише вірші, коротку прозу та пісні. Працює в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова.

Організував та презентував літературно-мистецькі проекти «Щоденник» (2010), «Щоденник. Re: make» (2012), літературно-екогогічний проект «ПРОдайте їсти» (2011). Першу поетичну нагороду отримав у 2003 році. Має нагрудний знак «Кращий освітянин року» за рейтингом тижневика «Освіта» за книгу «Щоденник. Re: make» (2012 р.). Є одним із авторів спільного проекту молодих художників і поетів України «Горицвіт» (м. Львів, 2014).

Як «Карпатський Пегас» Говерлу підкорив

17Щоб відбувся літературний фестиваль, чимало обставин, ідей і людей мають перетнутися, зійтися в одному часовому і просторовому вимірі. Цьогорічний фестиваль «Карпатський Пегас», що тривав 20–22 серпня у місті Виноградів на Закарпатті, справді став таким місцем перетину, зустрічей, знайомств, творчого спілкування й енергетичного обміну письменників – молодих і досвідчених. Полтава, Київ, Львів, Луцьк, Рівне, Тернопіль, Івано-Франківськ, Одеса, Донецьк, Кіровоград – це далеко не повний перелік міст, із яких приїхали учасники. Організаторами фестивалю стали Національна спілка письменників України, кабінет молодого автора НСПУ, Полтавська обласна організація НСПУ та Виноградівська міська рада.

Поезія на часі

Суспільна, патріотична лірика найзатребуваніша тоді, коли те саме суспільство колективно думає над одною проблемою або ж має спільного ворога. Не таємниця, що в мирний час читачеві ближчою є філософська чи інтимна лірика, проте, звісно, не можемо проводити якихось універсалій.

Уже минула зима запам’яталася не тільки тим, що багато хто по-новому осмислив для себе слова Шевченка і аж тепер відкрив для себе його слова – а, може, не читали «Кобзаря», а просто почали молитися – бо неспокійно. Бо дотепер мир – то була норма, а тепер – сподівання. І звідкись взявся, хоча, можливо, і  визрів, поділ на «свій»/«чужий» і тепер уже кожному є що втрачати, і  кожен свідомо чи ні зайняв якусь позицію: хтось – на барикади, хтось – у лави «інтернет-вояк», хтось не сприйняв і не прийняв цього суспільного конфлікту і так само справедливо чекає, коли нарешті переможе здоровий глузд, а комусь гострим по свіжому весь цей час були телевізійні новини, адже там – син, брат, чоловік, а з екрану лиш кров і крики, а то болить, і страшно. Переділилися.

Об'єднати вміст