Малаш Олександра

Дощовик, що рятує душу. Рецензія на збірку «Танго не для нас» Тетяни Череп-Пероганич

Олександра Малаш

Коли чуєш слово «танго», несамохіть уявляєш собі строгі, скуті й водночас такі щиро-пристрасні рухи танцюристів. Такими будуть, вочевидь, і вірші в новій книжці Тетяни Череп-Пероганич, що полюбилася читачам віддавна завдяки збіркам «Ідуть дощі», «Берег любові», «Осінь дорослої жінки»… Тут також у кожному творі з’являтимуться Вона й Він у найрізноманітніших іпостасях – закохані, збайдужілі, сповнені ніжності, розчарувань, жаги, спогадів – і поповнюватимуть читацьку галерею любовних історій новими сюжетами, що не забуваються.

«Найтепліша ковдра – почуття», – стверджує лірична героїня Тетяни Череп-Пероганич, ніби полемізуючи з тими, хто вимірює щастя побутовим комфортом. Поетеса створює настільки чіткі картини, що читач одразу ж опиняється на місці ліричних персонажів разом з коханою людиною: «У щастя проклали маршрут. Викликаймо таксі! На заднім сидінні цілунки, обійми, глінтвейн...», «Ти розбив моє серце... Я й не знала, що серце б’ється», «Кошенятком маленьким в обійми надійні пірнути і відчути тепло» … В її героїв кохання – це безперервна дія, рух, про що говорить строфа одного з віршів, складена повністю з дієслів, слів дії: «Танцювала, злітала, кружляла, міцніла, сподівалася, тішилась, вірила, мліла... Шаленіла, раділа, хотіла, жадала, пломеніла, хміліла, не боялась, кохала». Авторка не розкидається сентенціями, але вони, коли є, назавжди врізаються в пам’ять: «Скільки ж треба було разів впасти, щоб піднятися і нарешті піти?», «До перемоги всі шляхи ведуть», «Бо якщо любиш – гаряче не обпікає». 

Олександра Малаш: Любов має не лише лицьовий, а й виворітний бік

У рамках програми підтримки молодих авторів КМДА в 2016 році вийшов друком роман Олександри Малаш «Любові багато не буває». Одна справа – говорити про книжку, яка щойно з друку, а інша – за кілька років, коли емоції врівноважилися, сюжет та герої сприймаються інакше, багато людей прочитало роман та озвучило свої коментарі публічно. Та все ж кілька питань до авторки залишилося…

– Сашо, як ти гадаєш, чому саме твій роман переміг в програмі КМДА і що це значить для роману? Яка була його подальша доля?

Як для кожного з нас, людей світобудова приготувала дату й час, коли ми маємо народитися, так і для книжки вона обирає момент, коли їй судилося вийти друком. Склалося так, що роман «Любові багато не буває» я подала на конкурс КМДА в 2015 році. Він увійшов до переможного списку й був рекомендований до друку, в «Літературній Україні» й «Золотій пекторалі» навіть анонсували цю подію, але де-факто публікацію довелося відкласти. Причина – брак коштів на реалізацію програми. Тож видавнича рада благословила друк роману в 2016 році, поза конкурсом.

Метро всередині нас: поезія, що вирує у твоїй крові

«Метро всередині нас» чекає на свого першого читача!Однієї чудової літньої днини молода цікава поетеса (одночасно лікарка й віщунка) Вікторія Шевель запропонувала створити збірку віршів та запросила до участі своїх улюблених авторів.

— Із 26 червня 2018 року, — саме тоді прийшла ця ідея, — та дотепер ми були разом. Сподіваюся, що й надалі будемо. Особисто я відчула, що отримала більше, ніж дала.

Перемовини з поетами й поетесами проводив Олександр Козинець, на чиї плечі лягла концепція майбутньої збірки. Його організаторськими зусиллями до проекту долучилися як молоді митці, так і вже відомі, досвідчені володарі та володарки найрізноманітніших літературних відзнак. Кожен, разом із добіркою віршів, презентував свій унікальний життєпис. Учасники  не лише письменники, а й водночас адміністратори, медики, корекційні педагоги та психологи, фотографи, музиканти, вчителі, художники, студенти, актори... 

Олександра Малаш - Триматися далі (2018)

Музика та виконання Олександри Малаш. Слова Олександра Козинця.

Іще раз про любов…

Валентина Попелюшка, письменниця:

Щойно дочитала роман Олександри Малаш «Любові багато не буває». Перше враження, перше, що хочеться сказати, закривши книгу: такі твори – немов ковток чистого повітря. Життя! Воно у кожного таке по-своєму і складне, і прекрасне. Хтось бореться зі спокусами, з бурхливою течією, а хтось віддається на волю випадку – куди хвиля винесе.

Бути щасливим, як і вміти любити – то не подарунок долі, а кропітка повсякденна праця. Так, я не обмовилася – любові можна навчитися, любов можна виплекати, як квітку, приречену на загибель, якщо цього дуже захотіти. Ось тільки вчора я читала публікацію Лесі Коковської-Романчук (лікар, письменниця з Тернополя) про примхливу квітку бегонію, яку їй подарували і яка згодом почала гинути в горщику на вікні. Порада фахового флориста виявилася невтішною: «Відпусти, бо саме цей сорт бегонії вирощують винятково для продажу. Вони не придатні для життя». Та хіба ж лікар так легко «відпустить» хворого. Пообламувавши рештки заквітчаних гілочок, господиня поставила одну у склянку з водою, а потім, як людині, сказала квітці, що гинула в горщику: «У тебе є два варіанти»… Які – здогадаєтеся самі. Але згодом і гілочка у воді пустила корені, і у вазоні квітка пустила нові ЖИВІ гілочки. Перемогло життя, бо квіти, як і люди відчувають, що вони потрібні, що комусь не байдуже, загине чи розцвіте.

Прихисток зруйнованих доль або Любові багато не буває

Кожному своє. І в поняття «любов» кожен вкладає те, що йому зручно. Мусиш це визнавати, якось толерувати, примирятися, читаючи роман «Любові багато не буває» Олександри Малаш, навіть якщо впродовж усієї книги думаєш одне: «Тікай, дівко, тікай звідти! Харе свої комплекси перевтілювати в любов! Там не буде тобі щастя!». Але й в поняття «щастя» кожен вкладає те, що йому підходить.

У центрі роману біполярний зв’язок хлопця-рятівника, а насправді руйнівника доль і дівчини, що несе любов, а насправді непомірну жертву. І так кружляють вони в своєму біполярному танці, не можучи ні з’єднатись, ні розірватись – впевнені, що діють правильно, в ім’я високих цінностей і любові. А якщо розібратись?

Головна героїня Настя має улюблену роботу, де її шанують, приязні стосунки з усіма, дім, який ділить із люблячою сестрою, а ще – велике серце. Вона допомагає хлопчику з біл-борда, хворому на рак. Пересилає гроші на лікування зі своєї невеликої зарплатні, навіть не знаючи достовірно, чи цей Ромчик існує насправді, чи є вигадкою чергових аферистів. Вона й сама не зрозуміє, коли її пожертвування перетворяться на її ж жертовність. Як в гонитві за грошима вона переживе неймовірне за жорстокістю зґвалтування і лишиться безплідною, як вона стане нелюбою Ромчиковою мачухою і терпітиме, і догоджатиме, і пустить байдужого до неї і їй Ромчикового татка в те місце, яке ще недавно збирали докупи на операційному столі фахівці від гінекології, ледь загоїтись встигло. А все заради Ромчика, бо ж йому потрібна любов, а любові багато не буває… При цьому власні забаганки Настя вперто ігнорує, на себе в неї не лишається любові. Її девіз стосовно себе: «Люблю, то й що? Це тепер не головне» (с. 171).

«Sevama fest» - 10 років!

Минулої суботи в столичному літ-пабі «КрапкаКома», під тиху мелодію осіннього дощу за вікном, вдесяте відбувся «Sevama fest», зібравши своїх творчих друзів – поетів та виконавців авторської пісні.

Творці «Sevamu» Оксана Яблонська та Іван Кушнір зробили багато для того, щоб всі ці роки літературне об’єднання не жевріло, а жило повноцінним мистецьким життям, об’єднувало словом людей близьких по духу, поповнювало свої творчі ряди цікавими особистостями.

Конкурси, презентації, фестивалі – біографія різноманітна, цікава. Тому під час ювілею було що пригадати, про що поговорити.

Виходить друком повість Олександри Малаш «Кришталь горить»

nastya_sashaЖурнал «Дніпро» публікує у червневому номері повість Олександри Малаш «Кришталь горить». Наразі автор надає кілька цитат, а після виходу журналу в світ обіцяє надати текст повністю.

Мрія Віти Мазур здійснилася: вона консультує тисячі людей на гарячій лінії. Але хто міг передбачити, що всі ті проблеми, які допомагає вирішувати, враз торкнуться її самої? Людська душа - кришталь, вона уціліє лише в обережних руках. Але як діяти, коли кришталь горить?..

 

Уривки з повісті

***

Чому минуле надихає? Все дуже просто. З нього можна вибирати. Те, що тобі потрібно просто зараз. Радість, коли над тобою хмариться небо. Пересторога, коли в чомусь сумніваєшся. А буває – в минулому заваляється якийсь наївний ескіз. І ти тепер, навчена досвідом, пишеш дорослу, зрілу картину.

Або не зрілу… Все від тебе залежить.

Коли моя мати співає (повість)

МАЛАШОлександра Малаш – автор оповідань для дітей: «Янголи існують» (збірка «Усі ми родом з дитинства. Добра казка», Хмельницький, 2012), «Зроби добро першим», «На півдорозі», «Десь тут була рукавичка» (надруковано у номерах журналу «Зернятко», 2014), «Максимкові олівці» (журнал «Мамине сонечко», 2015), есе «День, який я найбільше люблю» (тематична збірка «Люблю тебе, мамо!», Львів, 2015).

Повість «Коли моя мати співає» надрукована у журналі «Дніпро» (січень 2016).

КОЛИ МОЯ МАТИ СПІВАЄ

«Українські передзвони» – 8

13282760_947853041999443_1863321182_o 21 травня 2016 року

Ось і відлунали «Українські Передзвони» – 8. Дякуємо всім учасникам і гостям фестивалю, які, не зважаючи на відстань, погоду, сімейні обставини, кордон спецпризначенців на вулиці Банковій по дорозі до СПУ, все ж прибули на наше мистецько-поетичне свято.

Цього разу «Українські Передзвони» вже вдруге відбулися у стінах Національної спілки письменників України у дні вшанування перепоховання Тараса Шевченка на українській землі. Традиційно розпочав фестиваль його засновник – народний декламатор Олександр Ліщенко. У своєму вступному слові Олександр Володимирович згадав про перші роки «Передзвонів», зокрема знаменну творчу зустріч під відкритим небом на сцені Музею голодоморів в Україні 17 травня 2014 року. Відтоді митці слова збиралися сім разів і восьмим заходом відзначили дворічну «позначку» в історії «Українських Передзвонів».

Привітавши гостей і учасників фестивалю, Олександр Ліщенко задекламував поему «Кавказ» Тараса Шевченка.

Об'єднати вміст