Однієї чудової літньої днини молода цікава поетеса (одночасно лікарка й віщунка) Вікторія Шевель запропонувала створити збірку віршів та запросила до участі своїх улюблених авторів.
— Із 26 червня 2018 року, — саме тоді прийшла ця ідея, — та дотепер ми були разом. Сподіваюся, що й надалі будемо. Особисто я відчула, що отримала більше, ніж дала.
Перемовини з поетами й поетесами проводив Олександр Козинець, на чиї плечі лягла концепція майбутньої збірки. Його організаторськими зусиллями до проекту долучилися як молоді митці, так і вже відомі, досвідчені володарі та володарки найрізноманітніших літературних відзнак. Кожен, разом із добіркою віршів, презентував свій унікальний життєпис. Учасники — не лише письменники, а й водночас адміністратори, медики, корекційні педагоги та психологи, фотографи, музиканти, вчителі, художники, студенти, актори...
2 лютого 2016 року, коли виповнилося 80 літ з дня смерті Євгена Плужника та 115 років з дня народження Валер'яна Підмогильного, помер Микола Біденко…
Ця звістка для мене, як і для всіх його близьких та друзів, була великим шоком. За день до того я з ним розмовляв по телефону. Він завжди був багатослівний і завжди говорив про поезію і про різні літературні ідеї, творчі задуми, та мистецькі проекти. А за день до смерті був малослівним. Піклувався про те, щоб всі почули про наше літературне об’єднання «Поетквартал»… Чому він приєднався до нас молодих? Цитую Біденка: «Я давно чекав на таких як ви, бо ви робите без грошей для літератури те, що інші не можуть (або не хочуть) зробити з грошима»… Хтось може дорікнути, що ми піаримося на смерті Поета. А я знаю, що маю моральне право казати те, що озвучив на нашому заході Микола Миколайович, бо він загорівся нашою спільною ідеєю «жертвуючи власним часом, нервами і навіть коштами, максимально віддаватися праці на благо розвитку новітньої української літератури». Він говорив про нове літературне Відродження…
Щоб відбувся літературний фестиваль, чимало обставин, ідей і людей мають перетнутися, зійтися в одному часовому і просторовому вимірі. Цьогорічний фестиваль «Карпатський Пегас», що тривав 20–22 серпня у місті Виноградів на Закарпатті, справді став таким місцем перетину, зустрічей, знайомств, творчого спілкування й енергетичного обміну письменників – молодих і досвідчених. Полтава, Київ, Львів, Луцьк, Рівне, Тернопіль, Івано-Франківськ, Одеса, Донецьк, Кіровоград – це далеко не повний перелік міст, із яких приїхали учасники. Організаторами фестивалю стали Національна спілка письменників України, кабінет молодого автора НСПУ, Полтавська обласна організація НСПУ та Виноградівська міська рада.
Комісія з присудження премії ім. І.Франка визначила переможців конкурсу у 2015 р.
У номінації «література», де присуджується дві премії, це: Василь Тулай за детективно-психологічний роман «Двадцять років причетності» та Олександр Букатюк за поетичну збірку «Мадонна Майдану (очікування Різдва)».
У галузі «журналістика» премію розділили тележурналістка Світлана Гаєвська та редактор відділу освіти і молоді газети «Галичина» Ольга Мончук.
Дня Божого 21 січня я мав честь, як член журі, побувати на музично-поетичній імпрезі у місті Ржищеві, що на Київщині, з нагоди нагородження переможців літературного конкурсу «Бентежить душу батьківська земля» ім. Григорія та Ганни Панченків. Засновник та ініціатор конкурсу громадський діяч, письменник Володимир Панченко, який таким чином ушанував світлу пам’ять своїх батьків. Організатори дійства – засновники веб-порталу «Жінка – УКРАЇНКА», мої друзі Тетяна та Юрій Пероганичі. Ведуча – поетеса Оксана Радушинська (також член журі). Свято відбулося за підтримки місцевої влади на чолі з міським головою Миколою Спичаком. Серед переможців конкурсу Наталя Данилюк, Галина Гнатюк (які на жаль не змогли приїхати) і Наталка Поклад, яка порадувала нас читанням своєї захопливої поезії, а також переможець в номінації «Я люблю тебе, Ржищеве!» Євген Листопад. Всі переможці були нагороджені грамотами та грошовими преміями. Цікаво, що Ржищів є малою батьківщиною і славетної Ліни Костенко.
Увага! Презентація книги «Мадонна Майдану», автором якої є молодий поет, керівник літературної студії «Бистрінь» ім. Нестора Чира Олександр Букатюк, відбудеться 21 грудня о 13.00 в приміщенні часопису «Галичина», вул. Січових Стрільців, 25 (м.Івано-Франківськ).
Ось як про книгу відгукується Євген Баран, голова ОО НСПУ, літературний критик, літературознавець:
«Ця збірка мала би стати знаковою для нового покоління українців. Ця збірка мала би стати книгою-закликом, книгою-сумлінням, книгою-вірою. Але, якщо навіть цього в силу різних причин не станеться, досить бути того, що вона написана і цей поет є моїм братом по крови. Так колись вітав Микола Вінграновський Павла Вольвача. Так собі дозволю привітати цього поета я. Нехай Бог вибачить мою гординю, бо відає, що йдеться мені не про себе, а про Українське Слово, яке здобулося ще одного Воїна».
Вливаюся в Бистрінь
Водою в воду
У сльози радості і смутку
У срібні роси
В слово, що криничне
Й впадаю в море берегам незнане
Здається так впадає кров у серце.
У цьому вірші – весь Сашко Букатюк, його суть, місія, яку сам собі визначив: разом з словом, одержимий словом, залюблений в слово. В інших віршах вичитуємо його життєві принципи: впевнений, що «треба бути достойним високого звання – людина», йому добре «без ницості і підлотності», він «романтик без обмантики», у спадок дід заповів йому «кров чисту отченашну щоб такою ж доніс її внукам не піддавши відбіленню днів…», а його Граалем, символом життя є «біла райдуга…. Біле полум»я серця, що ніхто не погасить».
сей народ обирає собі
каїнів та іуд
(на кожного івана
по три геть!мана!)
сей народ психо-садомазохіст
йому як не олігарчика подавай
то бандюгу
чи того хто багато краде
або ґені(т)ально бреше
а ще краще
щоб всі ці «достоїнства»
були 4-и в 1-му
бо:
ми бачте дуже любимо
коли з нас кров п’ють
і виціджують воду святу
до сльозинкиаби вам добро було!
Олександр Букатюк
Так важко дихати залізом,
Ходити задом-на-перед.
Вже не сміється Мона Ліза
із смертю творячи дует.У грудях серце — наче брила.
Іду Говерлою Голгот.
Та звідкись ще беруться сили.
Я — знов народжений народ.З небес й землі зітчуться крила.
І хтось зненацька підштовхне...
Та кров немов червоний килим
моїх грудей не омине.Олександр Букатюк