Жінка-УКРАЇНКА

Олександр Козинець – поет, прозаїк. Народився в Лубнах на Полтавщині, мешкає в Києві.  Працює в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова. Він учасник та переможець багатьох літературних конкурсів, зокрема «Коронації слова», літературного конурсу імені Григора Тютюнника. Твори письменника публікуються у вітчизняних та зарубіжних антологіях, альманахах, газетах.

Нещодавно  в Києві побачила світ серія поетичних збірок «Сезон днів». Різнобарвне чотирикнижжя втілює задум автора не тільки за змістом, а й за кольором. Філософія кожної пори року має свої відтінки, свій код, і мабуть, того, хто хоче побачити, переосмислити, скласти свої думки, наче пазли, у єдину, але розмаїту феєрію.

У верлібрах Олександра є свої таємниці і свої одкровення. Вони то вишукані, то життєві, але в мініатюрних творах весь час щось відбувається. Ну звичайно, після зими наступає весна, але саме в тих днях кожної пори року вирує життя; звичайне й далеко не буденне, навіть у чомусь  вишукане, може, навіть захмарне. Адже не даремно кажуть, що усі поети – трохи небожителі. Та те може достеменно знати тільки саме Небо, яке у віршах Козинця нікому не набридає і нікому не дошкуляє таким розхожим у багатьох авторів словом.

Цікаво спостерігати в поезіях гру-перевтілення, коли автор бачить себе і не тільки себе, мовби «два малесеньких// равлики// у лісі// велетнів дерев». Та не менш цікаво й навіть трохи дивно наштовхнутися на рядки, у яких поет каже, що згоден обернутися на «сантехніка Васю». Можна йому не вірити, але він грається словами, а будь-яка гра має право на продовження… А дивувати в поезії – викликати цікавість читача.

Легко й привабливо, наче перед люстром, «приміряти» ці «сезони» на себе й відчувати, що вони тобі якраз – ні затісні, ні завеликі. Барви різні, та непересічний поет пізнаваний у своїх текстах. Хоча є у книжках і щоденність, і свято, та це точно не повсякденна поезія, до якої можна звикнути. І смак до такого читання треба мати так само непересічний. Текст то відриває від земної тверді, то опускає читача на землю і ставить питання «чи можу я бути// водночас// мудрим// і молодим», не намагаючись відповідати…  Адже є у цих віршах незаперечні концепції, які не потребують відповідей і не підлягають сумніву:

з того світу
летять листи
затяжними дощами

в цьому світі
у мене
є ти
мамо

І саме в нашому місті, у Лубнах, чекає на поета його мама.

Раїса Плотникова