Жінка-УКРАЇНКА

17 листопада Національний музей літератури організував гранично важливий та актуальний захід – зустріч із письменниками, чиї твори увійшли до першої в Україні антології майданівської лірики «Материнська молитва. Українки — героям Майдану», котра побачила світ у видавництві «Наш формат» у лютому 2014 року. Її упорядниця – знана письменниця та громадсько-культурна діячка Тетяна Череп-Пероганич. У книзі опубліковані поезії Оксани Радушинської, Тетяни Череп-Пероганич, Іванни Стеф’юк, Галини Фесюк та багатьох інших письменниць (про "Материнську молитву" читайте: http://surl.li/arzgb).

«Зазначу, що збір матеріалів як такий — не оголошувався, - розповідає Тетяна Череп-Пероганич. – Восени 2013 року ми створили портал «Жінка–УКРАЇНКА», яким я керую. І вірші, що надходили на нашу пошту — в часи Майдану вони буквально посипалися. Я не пригадаю, аби ми відхилили котрийсь текст. Дуже хотілося зберегти оті поетичні скарби новітньої історії України».

«Саме на Майдані я бачив дещо незвичайну поезію. Але по суті – гранично щиру: автори вкладали її у файли і залишали на барикадах. Я фотографував (де бачив) такі «поетичні листи», бо вони безцінні. І коли моя дружина Тетяна задумала впорядкувати книгу — я лиш утвердився в думці, що необхідно зберегти ці поетичні рефлексії. Які були щитом, молитвою і розрадою одночасно», — розповів український громадський діяч у галузі інформаційно-комунікаційних технологій, культури та освіти, генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України, ініціатор створення і співзасновник громадської організації «Вікімедіа Україна» Юрій Пероганич.

Модераторка зустрічі Юлія Ющенко однією з перших представила гостю з Прикарпаття та Буковини Іванну Стеф’юк — письменницю, громадсько-культурну діячку, літературознавцю, старшу наукову співробітницю Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини та кураторку етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва, кандидатку філологічних наук, докторку філософії у галузі філології, членкиню Національної спілки письменників.

«Знаєте, тема осмисленого націоналізму для мене особисто розпочалася у 2012-му. Саме тоді вчена рада ЧНУ імені Федьковича затвердила мою тему дисертації – «Людина і війна у слові Марка Черемшини». Я вивчала цю тему, а тоді ілюстрацію наочно побачила в 2014. Ворог все той же. В 2012 ще не було війни – а я чомусь обрала цю тему, сама…

Але саме війна навчила по-справжньому цінувати (жорстоко звучить, так). Цінувати мову, традиції, віру. Я, прочитавши Марка Черемшину саме крізь фільтр націоналізму, вчасно зрозуміла це. Читаймо його, це геніальний письменник», - зізнається Іванна.

"Я тоді брала участь в поетичних читаннях на Майдані, їх організовували для того, аби підтримати духовно тих, хто там знаходився цілодобово. Купувала продукти, передавала правдиву інформацію про все що відбувається в Україні своїм друзям-журналістам закордон. Вірші писалися переважно сумні. Але всі вони були сповнені оптимізму і віри. Віру вселяло й те, що Майдан мав велику об'єднувальну силу. Силу, в яку завжди хочеться вірити, - поділилася спогадами письменниця й науковиця Ірина Кравчук (Ярина Мавка).

Про те, що тоді відчувала, як перемагала страх в собі та допомагала долати його своїм друзям, бо ж боязко на початку тих подій на Майдані було багатьом, розповіла письменниця, журналістка, громадська діячка, волонтерка із Хмельниччини Оксана Радушинська:

"Було непросто. Бо багато чого відразу здавалося незрозумілим до кінця. Вже коли почала їздити після Майдану з волонтерською місією в зону бойових дій на схід, знайшла відповіді на всі  питання. І страху тоді вже під час поїздок ніякого ні в мене, ні в моїх однодумців не було. Було відчуття потрібності й чітке розуміння того, що маємо робити".

До слова, перша презентація книги «Материнська молитва. Українки  -  героям Майдану» була більше, аніж просто символічна: на саме 200-ліття Тараса Шевченка – 9 березня 2014 року… Відбулася вона в Українському Домі, серед майданівців та авторів збірки. Цього разу на зв'язку з письменницями були старшокласники столичних шкіл.

І упорядникам, і авторам, і читачам книги хочеться сказати наступне: історія пишеться нами з вами. Просто зараз… І всі збіги дуже часто – символічні…

Людмила Танич