Слово про Україну

Світлана Александрова: Живу я у своїй країні

Живу я у своїй країні,
Де небо, голубе, як льон,
Де море — шовковисто-синє,
І де лунає кілька мов.
Я хочу в спокою та мирі
Свою країну підіймать,
Де люди — добрі, світлі, щирі,
Де дух свободи не зламать.
Та чорні хмари небо вкрили
Свинцем, нам дихать не дає,
Молюся:” Боже, дай нам сили,
Щоб захистить життя своє!”
Та зірка наша не погасла,
Країна нам — понад усе!
Звучать патріотичні гасла -
Народ на боротьбу встає!
Ми захистимо нашу неньку,
Такий народ не подолати,
У нас бо, як писав Шевченко:
Повстане син та поруч мати.
Кобзар писав-бо нам :”Єднайтесь!”,
Країну ми не продамо,

Ольга Сухацька: Май повагу до України – говори українською мовою!

Бог, Батьківщина, Родина – це свята трійця, на якій тримається особистисть кожної свідомої людини. Люблять не за щось, а просто так. Але нам, українському народу, дуже пощастило – нам є за що любити свою Батьківщину. У нас найгарніші ліси та поля, у нас багато родючої землі та прісної води, в нас святі міста та ікони, що мироточать, у нас прекрасний народ, до якого ми з вами відносимось. Особливо хочеться підкреслити красу нашої мови – чомусь саме українські пісні проникають у саме сердце. А тому повторю слова моєї мами: «Живеш на українській землі, їсиш українській хліб, май повагу до України – говори українською мовою!» 

Катерина Лук'яненко: Я – українка! І я горда цим званням!

Я – українка! І я горда цим званням!
Іду. Пишаюся. Заквітчана барвінком
Моя душа. І прадідів земля
Веде мене в майбутнє. На хвилинку
Я зупинюся, щоб напитися життя
З криниці, щоб набратись сил від сонця,
Відчути серцем пісню солов'я,
Спіймати долю у свої долонці.

Я – українка! Це моє ім'я!
 Моє покликання! Моя болюча туга…
Ступаю боса… Зорана рілля
Димить у полі під залізним плугом.
Цвіркун скликає гучно на обід,
У пелюстках квіток бджола працює.
Я хочу відродити славний рід,
Де мир, любов і щастя запанують!

Тетяна Франченко: Зусилля кожного українця – наш шлях

Що значить Україна для мене – це земля, де я народилась, моя Батьківщина, яка дала мені прекрасних рідних і друзів, чудових педагогів, дала всю свою красу. Та, на жаль,  на цій землі розквіт був лише за часів Київської Русі. Сподіваючись на  мудрість, розум, доброту і любов, тобто насамперед  духовність українців, вірю, що врешті-решт український народ зможе подолати усі негаразди, які так давно панують у нашій державі, також сподіваюсь на власний вклад кожного громадянина України, зусилля кожного українця – наш шлях. 

Інга Крукаускене: Для мене велика гордість – належати до української нації

За своє життя я відвідала близько 70 країн світу, скрізь із гордістю представляюся українкою з Одеси. В численних інтерв’ю на телебаченні, радіо і в пресі – і в Литві, де мешкаю вже 33 роки, і за її межами – завжди намагаюся насамперед представитися українкою. Для мене це велика гордість – належати до цієї нації, розділяти її культуру, захоплюватися її традиціями, бути наділеною особливим темпераментом. Це й предмет особливої гордості для мого чоловіка-литовця і моїх чотирьох дітей, котрі вважають себе наполовину українцями.

Оксана Грек: Люблю тебе, Україно!

Україна… Це мільйони облич. Вона живе в кожному з нас. А ми які? Варто замислитись… Як будуємо своє життя, що любимо, як ставимось одне до одного, скільки в нас добра і чому пропускаємо через себе зло? Що ми вносимо в цей світ, в свою Україну, в життя близьких? Життя таке коротке, але ж як багато ми можемо встигнути, по крихті… але ж нас мільйони.

Люблю тебе, Україно! Нехай твої ніжні води переточать усі каміння. І буде МИР!

Ольга Рутковська: Слово про Батьківщину

Про свою любов до України я не хочу говорити голосно і патетично. Нехай моя розповідь буде тиха, як молитва, ніжна, як колискова, глибока й пристрасна, як материнська любов. Краплі дідової шляхетської і бабусиної козацької крові, що змішалися з батьковим шахтарським потом, дають мені сили чесно жити, наснагу творити, людей шанувати. Батьки навчили мене любити народну пісню, звичай, мову, історію рідного народу. І я хочу сторицею віддячити їм й намагаюся вибороти честь бути українкою не тільки за походженням, а й своєю щоденною сумлінною працею.

Ірина Мельник: Я люблю Україну

Щодня прошу у Бога, щоб бути достойною Його донькою, нашої України та своїх батьків.

Я люблю Україну.
Землі є могутні і прекрасні,
та моя найкраща над всіма,
я - володар тут, я - пан, я - власник.
І гора-Говерла, хоч німа -
кориться мені із громом неба.
Води із Дунаю і Дніпра
хлинуть з рук моїх до житніх стебел -
я - син сонця, правди і добра.
Мужньо в бій піду за Україну
і накриє хоч сира земля,
за Вкраїну, неньку, за дружину
стануть сотні ще таких як я!

Надія Бойко: Я вдячна небесам за те, що українка

А хоч пройди весь світ,
Чи десь знайдеш країну,
Де нації є цвіт,
Як в нашій Україні?
 
Де хлопці-козаки –
захисники відважні,
Дівчата і жінки –
Красиві та поважні.
 
З думками сам-на сам
Упевнююсь, як жінка:
Я вдячна небесам
За те, що українка.

Ніна Головченко: Україна – це як моя матір

Україна – це як моя матір: мудра, працьовита, невтомна. Завжди чекає, поділиться останнім. Усе зрозуміє і простить. Любить і жаліє: і здорових, і успішних, і невдах, і слабуняк. Оживає напровесні, згадує про хвороби у заморозки: коли вже з усім упоралися. Радіє сонечку, щедрому дощу, пухнастому снігу і першій квіточці на картоплі. Тільки погляд завжди із присмутком…

Лариса Петрова: Підставляймо волі молоде плече

Козацька пісня

Україно мила, – благодатний світ,
Мова солов’їна, калиновий цвіт.
Дихає весною запашна рілля,
А козацька пісня душу звеселя.

Козаки-братове, мужні вояки,
Брали Ви наснагу із Дніпра ріки.
Не скорились долі, що тягла в ярмо.
І хвалити Бога вільно живемо.

Україно рідна, мати пресвята.
Хай козацьку силу зміцнюють літа.
Щоб чужинські орди не прийшли з мечем,
Підставляймо волі молоде плече.

Україно люба, – благодатний світ.
Мова солов’їна, калиновий цвіт.
Дихає весною запашна рілля,
А козацька пісня землю прославля.

Віоліна Ситнік: Поверніть мені мою тиху і спокійну Україну

Україна: про те, що болить…

Поверніть мені мирне українське небо! І нехай воно поки що чисте і блакитне, не пошматоване крилами літаків-винищувачів на брудне обдерте шмаття, все одно я благаю всіх і кожного: поверніть мені моє небо, ось ту синь, в яку так часто вглядалися ми із синочком, коли йшли додому із садка і вигадували щоразу нові казочки про хмаринки вигадливих форм, які зустрічалися нам на шляху. Тепер ми не фантазуємо на тему, куди сховалося сонечко і на кого образився дощик, що аж заплакав. Не підіймаю голови догори, плечі похило опустилися вниз під важкою ношею новин зі Сходу: стільки-то поранених, така-то кількість вбитих…

Об'єднати вміст