Тетяна Василівна Петровська народилася 19 серпня 1962 року у м. Феодосія, Крим. Дитинство та юність пройшли в Могилеві-Подільському на Вінниччині. З 1981 проживає на Київщині. Закінчила Вінницьке педагогічне училище та Переяслав-Хмельницьку філію Київського державного педагогічного інституту ім. О.М. Горького. Вчитель-методист. Відмінник освіти України. Кандидат педагогічних наук.
Авторка збірок поезій «Усмішка м’яти» (1995), «Береги» (1998), «Вічна любов» (2005), «Відкритий урок» (2012), «Абетка любові» (2018), «Весняний цвіт» (2022); збірок пісень у співтворчості з композиторами «Сині фіалки» (2007), «Школа – наша берегиня» (2014), «Нотні сходинки» (2014) та видань для дітей «У веселки сім доріг» (1998), «До школи» (2006), «Веселі першокласники» (2017). Авторка програми «Поетика» для 1-4 класів (2010), методичних посібників «Поетика» (2010). Ініціаторка і організатор проведення районних, обласних і Всеукраїнських поетичних конкурсів «Зерна доброти» та Всеукраїнського поетичного конкурсу «Білий голуб».
УКРАЇНА
Ти одна для мене, тільки ти.
Рання вишня обрій відкриває.
Повесні умієш так цвісти,
Що ніхто тебе не забуває.
Ти пройшла нелічені шляхи
І змогла руїни подолати,
Щоб до гнізд верталися птахи,
Діти йшли до батьківської хати.
Ти одна для мене на землі
У Дніпрі гойдаєш синє небо.
Ти зросла у пісні на крилі,
Що летить у світ, мов білий лебідь.
Ти розкрила квітня пелюстки,
Вишила рушник моєї долі.
Хрестиком мережила роки,
Щоб з’явились верби і тополі.
* * *
Не вистачить птахам бронежилетів,
На дужих крилах небо голубе.
І як герої рідної планети
Не уявляють у пітьмі себе.
Прихильна не до всіх пташина доля,
До вибухів не звикнути ніяк.
Мов світло, переможе добра воля,
І ворог відповзе, немов змія.
Блакитний простір обіймають крила
Донині неприручених птахів,
Коли слабким піднятися несила,
Відчути на собі політ віків.
Коли окопи чорнозем розрили,
На берегах провалля пролягло,
Птахи в польоті набирають сили,
Як чорні хмари, розганяють зло.