Слово про Україну

Юлія Петренко: Це — НАША країна

Україна! Вітчизна! Країна! Одним словом – Жінка!

Жінка, змучена багатовіковими баталіями, злиденністю, безталанністю своїх дітей…

Але незборима! Бо найвагомішою цінністю неньки-України є її невгамовна сила духу, віра в майбутнє і непереборна молитва!

Тендітна, але горда.

Завжди усміхнена, незважаючи на будь-які негаразди.

Чепурна і уквітчана польовими квітами, які на сонячному промінні зливаються в білосніжну вишиванку.

Найрідніша!

Це – НАША країна! Вона протягом століть боролася за власну мову, культуру, духовність, суспільство і, навіть, думку…

Їй завжди вдавалося!

Тетяна Грицан-Чонка: Лелечий край

Лелечий край
Кровинка
України...
Сон?
Чи відзвук звівся?
Весь світ
Навколо кривди
Затаївся,
А ти уторувати
Хочеш правди вік,
Знайти реваншу
Слід.

Оксана Вдовиченко: все майструю в ім’я любові до рідної землі – України

Все, що в мене в руках створюється, все майструю в ім’я любові до рідної землі - України. Українська культура збереглась від дідів -прадідів, відроджується, дякуючи багатьом жінкам-майстриням та талановитим чоловікам,  і займає почесне місце у світі. 

Щаслива богата Україна – може поки це мрія, але відродження буде. І я в це свято вірю.

Тому що існує в економіці теорія того, що економіка залежить від ідеології. А ідеологія -частина традиції і культури народу. Традиціями та культурою ми багаті. Будемо тепер тільки наближувати цей час процвітання!

Слава Україні!

Зоя Кучерява: «Що для мене є Україна?»

Мені здається, що я її нерв. Страждаю від невдач України. Радію з найменшого успіху її, і коли відчуваю, що й моя праця недаремна.

Уляна Дубініна: Слово про Україну

Прозою важко передати все, що відчуваю. Тому пишу віршованими рядками: 

Болить... Якби ж ти знала, як болить моя душа за тебе, Україно! Що є життя моє? - всього лиш мить... Твоє ж - віки... А час летить невпинно... Віки... Віки від Кия до "сьогодні"... Віки страждань, зневіри й боротьби... Твоїх дітей, знедолених, голодних, топтали, били кляті вороги... Віками ти терпіла, Україно, і москаля, і ляха, й татарву... Молилася до Бога на колінах, просила долі кращої... Чому? За що, терпенний мій народе, на твою долю стільки сліз, біди? Та ти не зрікся прагнення Свободи! Не зрікся Духу Волі й Боротьби! Ти піднялася, нене-Україно! Твій гімн почули по усіх світах!

Вікторія Рутковська: Україна – це моє життя, моя душа, мій біль, моя надія. Їй я присвячую свої вірші

МОЇЙ БАТЬКІВЩИНІ

Моя Україна – це сивий Дніпро,
Що котить нестримним потоком,
Це правда сувора, це віра в добро,
Це істини поступ широкий!

Моя Україна – подільські гаї,
Волинські озера, діброви.
Моя Батьківщина – це діти мої
І мова моя калинова.

Моя Україна – це букова віть,
Мереживо синіх серпанків,
Народної пісні омріяний світ
І квітів, що пахнуть так п’янко!

Моя Україна – свобода в серцях
І щирість у вчинках і діях,
Це запал, натхненний вогонь у очах
Й на краще майбутнє надія!

Інна Булько: Україна стане квітучою європейською державою

Україна – країна у якій я народилась. Тоді, в ті роки, коли моя країна знаходилась у складі СРСР, я не могла повністю усвідомити її значення та вагу. Я ще була дитиною та сприйняття світу було інакшим. Коли Україна отримала незалежність та почала свій шлях становлення як оновлена держава, я повністю відчула велику гордість за свою країну.

Не все було ладно на цьому шляху. І зараз, у такі скрутні часи, я бажаю, щоб держава вистояла, щоб не роздрібнилась на шматочки, не зазнала знову феодального устрою, щоб зберегла свою єдність. Гадаю, що Україна стане дійсно квітучою європейською державою, що до влади прийдуть люди, які прагнуть всебічного розвитку нашої країни. Бо за Україною увесь народ, та цей народ – українці.

Матір рідна

Україно, матір рідна,
Ти рідніша стала.
Ти так віддано любила,
Що синів віддала.

Небесам ту сотню братську,
С кров’ю відпустила.
Долю Богові козацьку,
Серцем  народила.

Відібрали волоцюги,
Житіє могутніх.
Бісові пекельні слуги,
Вбили незабутніх.

Почорніли небосхили,
Гори пошатнулись.
Наче вік важкий віджили,
В відчай одягнулись.

Та от ні, не подолати,
Божі вподобання.
Доведеться лиш прийняти,
Болісні страждання.

З ними мудрість опануєм
Й підіймем руїни.
А брехню і зло зруйнуєм,
В нашій Україні.

Київ, 10.03.2014

Анна Шпилевська: Про Героїв ніяк не забудемо!

Захурделило. Згурдилось. Сплакалось,
Сонце кров'ю людською накрило.
І червоні небесні ліхтарики
Тихо з болем увись полетіли.

Не ліхтарики – люди катовані,
Та облиті, об’юшені кров'ю.
Мов летять із небесною сотнею
Сльози тих, в кого траур сьогодні.

Про Героїв ніяк не забудемо!
Їхні неньки, дружини, брати,
Їх батьки а чи діти засуджених 
Нагадають про подвиг святий.

Бо звитяжні і вірою й правдою
Україні служили у бо́ю.
Зкатувалось. Заскімлило. Сплакалось
Серце Тих, хто сьогодні у пам'яті,
Душі Їх – наших Славних Героїв!

Анна Багряна: Завжди і для всіх залишаюся насамперед українкою

Де б я не їздила, де б не мешкала, завжди і для всіх залишаюся насамперед українкою. А вже потім – письменницею, перекладачкою, жінкою, матір’ю…

Вважаю своїм обов’язком гідно представляти свою країну в світі. Хочеться вірити, що мені це вдається. Бо Україна – щомиті в моєму серці. У моїх думках і мріях. У моїй творчості. У моєму материнстві. У всьому, що я роблю. 

Валентина Сидорук: Україну люблю й пишаюся нею

Україну люблю й пишаюся нею. Для мене святими є ці сім літер. Мені дуже імпонують слова Тетяни Майданович: «Така нам буде Україна, які у нас будуть серця». До 145-річчя «Просвіти» запропонували цю тему для роздумів учням Іллічівських шкіл. Ми, просвітяни, просто купалися в дитячій любові до України. І це дає мені наснагу для активної громадської роботи.

Об'єднати вміст