Для мене Україна — це, в першу чергу, її народ — щирі, талановиті, працьовиті українці з піснею на вустах, добром у серцях. Я сама підбираю репертуар, за цим їжджу в область, перечитую багато літератури, аби знайти щось нове, цікаве. Але головне — спілкування з людьми. Особливо старшими за віком. Ось хто по справжньому береже і цінує прадавню українську культуру.
Певно, ви мені не повірите, але мій перший вірш у житті був саме про Україну, отже – мої, ще дитячі, роздуми про Україну:
Україні
Батьківщина моя, Батьківщина,
Ти як сонце, як хліб як поля,
Батьківщина моя, Батьківщина,
Ти найкраща у світі Земля!
Батьківщина моя Батьківщина,
Сонце, радість,
Блакить голубина,
Ти одна на землі є така….
Довго розмірковувала, як би так написати про Україну, щоб уникнути заполітизованості (не хочеться ж ненароком образити чиїсь національні почуття чи особисті погляди), фраз із підручників, даремних повчань, пустопорожніх закликів і гасел. Складно. Завжди вважала, що публіцистика – не мій жанр і не збиралася його опановувати. Спробувала вибудувати асоціаційний ряд: Україна, калина, полонина, вишиванка, Карпати, Десна, Шевченко, горщики, гапак… і решта штампів, яких я так прагнула не вставляти в свої роздуми.
Чи є у якої-небудь країни доля більш дивна і трагічна ніж в України? Боротьба за незалежність, періоди поневолення та криваві громадянські війни були в історії й інших країн, але от щоб історики сперечалися, чи країна це взагалі й чи не означає її назва просто «окраїна»?
Не хотіли російські та радянські історики бачити очевидного. Бо про що тут сперечатися? Досить було зазирнути в один з літописів і прочитати оповідь про загибель князя переяславського Володимира у борні проти половців: «И плакашася по нем вси переяславци, бе бо любя дружину и злата не збираша, именіа не щадяше, но даяше дружине. Бе бо князь добр и крепок на рати и мужеством крепком показася, и всякими добродетелями наполнен. О нем же Украина много постона». (Літописні оповіді про похід князя Ігоря. К., «Наукова думка», 1988. – С.105).
Коли я думаю про Україну, в моєму серці звучить мамина пісня. Квітує і рясніє спілими плодами сад, величезним соняхом розцвітає квітка сонця, і верб густих зелені водоспади збігають тихо у дзеркальну голубінь ставка. Коли я думаю про Україну, я бачу чарівну вишиванку неба, і зелені левади, обсипані сонячними зайчиками кульбаб, золоті ниви пшениць. По яких пливуть червонодзьобі комбайни, я бачу полонини Карпат и терикони Донбасу, посмішку Одеси і засмагу Ялти. Я чую плескіт хвиль Дніпра і морський прибій Севастополя, трудовий гул Харкова і Дніпропетровська, державницький ритм Києва.
Тисячолітніми птахами злітають спогади про чарівні часи трипільської доби, таємничі знаки сонця та галактик на глиняному посуді, образ Берегині-Матері, одвічний, величний, святий.
МІЙ СКАРБЕ ЄДИНИЙ
Мїй зоряний краю, моя Україно!
Єдина на світі така є краса,
Де землю вкриває хрещатий барвінок,
Де перлами сяє срібляста роса.
До тебе, землице,
Чолом припадаю,
Босоніж ступаю
На теплу ріллю.
Тобою живу і
Тебе величаю,
Сповідую свято
І боготворю!
Вродлива, мов юнка, багата і славна, співоча і поетична, кароока, наче стигла вишня, найкраща і найдорожча, але така многостраждальна великомучениця – моя Україна! Ти дала початок усім індо-европейським мовам, ти винайшла плуг і колесо, ти зробила стільки світових відкриттів, лише у ХХ сторіччі – півсотні! Тобою не можливо не пишатись! Але як же прикро і боляче, що на цій райській землі верховодять не свої, а зайди; що ще знаходяться ті, хто з-під жорен імперської брехні вийшов із пораненою, спотвореною, зазомбованою душею і не бачить твоєї краси, не переймається твоєю долею, міняє тебе на чужі землі, нехтує твоєю мовою, забуває рідні традиції!..
Мене часто запитували: чому я не вийшла заміж за якогось американця чи німця і не покинула Україну. Мовляв, тут жити не можна. А я живу. І мені подобається. Я роблю все, що в моїх силах, щоб розтривожити апатичні душі оточуючих. Вірю, якщо кожен з нас почне щодня творити власні маленькі подвиги (донести сміття до найближчої урни, зробити для пташок годівницю, взяти за звичку прокидатися з посмішкою та ін.), то змінюючи себе, можна змінити світ.
Ще знайомих постійно цікавить: чому казки для дітей, не романи «love story», не жіночі детективи або «фентезі». Я пишу для того, щоб наше майбутнє, зростаючи на новій літературі, не знало, що таке байдужість та черствість.
Моя чорнобривцево-любисткова земле, рушникова доле моя, уквітчана діамантами-росами, вмита срібними нитками дощів, зігріта ласкою ніжного сонечка! Ти даруєш мені рожеві світанки і веселкові мости, які вселяють у душу світлу соняшниково-медову радість і дарують пшеничне добро, ти даруєш споришеві стежки і ромашкові дороги чебрецево-волошкового літа і м’ятно-яблуневої осені, а ще оту непідробну гордість за те, що я тут народилася і живу. Я вдячна тобі, рідна моя, земле! Цей степовий вітер, в хвилях якого я купаюсь, приносить наспіви і глибокі роздуми про життя нашого славного козацького краю, а вишневий цвіт розказує про найбагатший твій скарб, про долі людські, калинові віти та маки червоні дарують пам’ять роду нашого, мови нашої барвистої, солов’їної! Україно моя!
Я люблю Україну. Люблю всім серцем, всією душею. Тут живуть мої рідні і друзі, тут я зустріла своє кохання і тут народила свою дитину.
Хочеться вірити, що наша благодатна в усіх розуміннях матінка-земля родитиме для наших дітей, внуків тільки добром. Але не потрібно забувати, що засівати її цим добром сьогодні повинні саме ми.
Дякуючи своїм батькам та оточенню, серед якого зростала, я змалку втішалася тим, що я – українка.
Не вміючи в ранні літа говорити про свою любов до України, я все ж всім серцем любила Україну і прагнула любити всіх українців. Проте це мені не надто вдавалося. Протягом свого життя немало розчарувань, кривд і несправедливості зазнавала від братів-українців.
Згодом пояснювала собі це тим, що існуюча совєтська влада й комуністична ідеологія псує українців, робить багатьох нещирими й егоїстичними. Відраду знаходила у звертанні до славних сторінок нашої історії, до постатей Великих Українців, яких доля щедро дарувала Україні, які щиро любили Україну і самовіддано боролися за її волю.