Слово про Україну

Світлана Патра: Моя Україна

Що для мене Україна? Я неодноразово задавала собі це питання. І ніяк не могла знайти для себе відповіді. Аж тепер зрозуміла. Україна – це не лише лани-поля-сади і т.п. Це насамперед люди. Люди, які примудрялися поєднувати в собі непоєднуване: янгольське терпіння та диявольську відвагу, надзвичайну щирість та неймовірну хитрість. Цей список приголомшуючих та шокуючих протилежностей можна продовжувати дуже і дуже довго.

Галина Ліщинська-Кравець: Про мою Україну

Якою є моя Україна? Це моя батьківщина – місця, де зростала, де полюбила, де народила своїх дітей, де німіють могили рідних людей. Це мої батьки і молитва про їх здоров’я та довгі роки життя. Це мої діти – сини-соколи, моя надія і опора у житті. Це мої друзі, яких з роками стає менше, але вони надійні, як криця. Це мої учні, які кличуть мене поза очі „мама”. Це люди, яких зустрічаю дорогою на роботу вже 22 роки. Це мої вишивки, без яких не існую, не дихаю. Це клаптик землі, яку обробляю і запах якої часом сниться. Це мої здобутки і втрати – які б не були, але вони мої. Це розповідь без пафосних слів, але це про мою Україну.

Ірина Зінковська: Слово про Україну

Напевне саме за кордоном по особливому починаєш розуміти і усвідомлювати свою любов до рідної землі.

Мені доводиться часто відвідувати з концертами українську діаспору, зокрема співала для наших земляків у США, Канаді, Італії, Чехії, Польщі, Франції, Угорщині, і ці пісенні зустрічі завжди є неповторними, натхненними… Адже туга за Україною переповнює серця і об’єднує всіх в одну українську родину. 

У моїй творчості тема України завжди є чи не найосновнішою. Це такі пісні, як «Повертайся в Україну», «Рідна Україна», «Нехай квітує Україна», вірші до яких написала я сама. І хоча співаю я різними мовами, та материнська українська мова, що з колиски передана мені батьками, завжди є наймилішою для моїх уст. 

Оксана Радушинська …Земле моя

Земле моя! Україно моя! Викупана росами і материнкою, викохана мальвами, зірницями привітними зігріта, кублами лелечими коронована і споришами, мов килимами дорогоцінними встелена! Музики весільні на вулицях твоїх, лепет дитячий у колисках твоїх лозових, пісня тиха в оселях твоїх... Ріками-берегами лебединими, вербами довгокосими, як хустиною-молодичкою обв'язана, ровами-ярами з пролісками першими та первоцвітами життя своє хрестиком дрібненьким на рушникові споночі вишиваєш.

Світлана Мирвода: Україна для мене – все, що є рідним і близьким…

Україна для мене - все, що є рідним і близьким…  Це десь дуже глибоко у душі і пояснити словами все неможливо.  Це моя родина, земля, де народилась, вчилась і живу. Це мова, пісня, бандура, козацький дух і багато ще чого. Була у 14 країнах, хочу їздити ще, а жити, хай там що - тільки в Україні! Слава Україні!

Світлана Талан: Слово про Україну

Я належу до того покоління, у котрих з дитинства виховували любов до рідної землі, до України. Чи не тому до цього часу відчуваю гордість за свій край, за рідну мову, за свою країну? Особливо тонко відчуваю зв'язок з природою, бо виросла серед густих лісів, спокійних озер, чистих річок і співу пташок. Коли сумно і на душі неспокій маю свій рецепт порятунку. Кидаю все і їду з міста, закованого в асфальт, туди, де тишу порушують хіба що щебет пташок, дзюрчання річки та подих вітру. Роззуваюся. Стою босоніж на соковитій траві. Йду по воді. П’ю повітря, наповнене пахощами трав.

Вікторія Тимошенко: Слово про Україну

На 2014 рік планую проведення персональної виставки частина якої буде присвячена саме Україні, її традиціям та обрядам. Бо традиції, на мою думку, — це обличчя народу. Їх треба підтримувати, поважати.

Я дуже люблю і шаную свою країну та вважаю, що ми сильний козацький рід. А значить усе у нас в майбутньому повинно бути добре!!!

Еліна Заржицька: Слово про Україну

Скільки на світі горя й негараздів! Скільки християн загинуло дочасно... А це тому, що люди були для влади чужоземної, байдужої – пусте місце. Ніщо. Бажали нові можновладці викорінити волелюбний дух український, спотворити єство наше національне, щоб не опиралися ми, стали істотами безсловесними.

І стояли ми – люди із золотими серцями, душами щирими – справжніми нащадками безстрашних лицарів-козаків на роздоріжжі. Плоть від плоті їхньої, самі голодні спати лягали, а для убогих, безпритульних крихти від себе відривали.

Та ніяка влада, ніякі її вказівки та директиви не могли збити нас зі шляху правди і добра.

Світлана Макаревська: Я - Українка

Я знаю, як пахне повітря в Криму –
сосною камінням і морем,
лавандою сонцем… Я знаю весну
у Києві ніжно-бузковім:

Оксана Маковець: Україно моя. Україна – це ти. Україна – в віках (триптих)

1. УКРАЇНО  МОЯ!

Україно моя!
            Ти омита купальськими росами.

Україно моя!
            Ти оспівана музами стоголосими.
Україно,
           Землице свята, з плідним полем,
Що постало  одвіку,
           З  довічною долею.

Наталія Шуліка: Люблю.

Абсурдно жити в країні і не любити її. Я – люблю. Люблю це велике, метушливе місто-столицю в якому живу, люблю свій рідний Ірпінь, в якому народилася і виросла, люблю село серед розкішних лісів, де відпочивала школяркою щоліта у бабусі.

Хтось бажає відпочинку за кордоном. А мені до душі Крим і Карпати, чи навіть Полтавщина і Чернігівщина. Бо все це – моя Україна.

Любов Відута: Я — українка

Я – українка. Вважаю, що краще зробити бодай одну маленьку справу, аніж невпинно балакати, що щось колись зроблю для своєї країни. Для мене патріотизм – не порожній звук. Це, передовсім, те, що вкладаю у тексти. Якщо погортати мої книжки для дітей і для дорослих, то, сподіваюсь, це стає очевидним. Вірші про мову, слово, Україну, про батьків, про традиції і свята говорять самі за себе. У дитячих збірках надважливу роль відіграє ілюстрація. Символіка, яку привносять художники, є частиною нашого спільного задуму, бо книжка – колективна праця.

Об'єднати вміст