Жінка-УКРАЇНКА

Я люблю і обожнюю свою рідну-неньку Україну. Запитаєте чому? А я скажу, що надзвичайні краєвиди, солов’їні пісні, що лунають ще з мого дитинства та все інше, що не можливо описати звичайною людською мовою, можна передати лише серцем. 

Моя Батьківщина подбала особисто за мене, надавши мені безкоштовну вищу освіту та житло. Моя ненька-Україна збагатила мій внутрішній світ талантом до вишивання. Україна, її талановиті лікарі врятували моє життя і надали мені можливість працювати, постійно маючи змогу скористатися санаторно-курортним лікуванням і творити руками красу, яку переживаю в душі.

Вишивка — це мова без слів. Своєю вишивкою знайомлю з культурою нашої України. Чим більше будуть знати про Україну, тим більше їй довірятимуть. Це укріплює й економічні зв язки.

На тлі подій Єромайдану маю лиш кілька слів: біль, тривога, надія. 

Як можна не любити, і не пишатися країною, в якій ти народився, ріс, мріяв, кохав, робив перші кроки і спроби, помилявся, падав,  вставав, вірив… Скажу від щирого серця – я пишаюся! Я – люблю!

Головне ніколи не стидатися того, хто ти є. Не приховувати свого походження. Не важливо, народився ти в селі чи в місті, в заможній чи звичайній родині з середнім достатком,  важливо те – що ти українець!!! Вір в себе і в свою країну, вставай і досягай своєї мети, здійснюй свої мрії, все лиш в твоїх руках…»

Україна моя Батьківщина. Я мало бачила у житті. Та якби я могла подорожувати, завжди б поверталася додому. Як би важко не було б удома виживати, та ніде інде не буде легше. Якби тільки відділити народ від держави, Українці навчились би дихати й Україна б розквітла. Та на жаль величезна напівгнила туша державного аппарату робить життя нашого народу надзвичайно виснажливим. То моя думка. Давно живу і все в часи перемін :)