Жінка-УКРАЇНКА

Де б я не їздила, де б не мешкала, завжди і для всіх залишаюся насамперед українкою. А вже потім – письменницею, перекладачкою, жінкою, матір’ю…

Вважаю своїм обов’язком гідно представляти свою країну в світі. Хочеться вірити, що мені це вдається. Бо Україна – щомиті в моєму серці. У моїх думках і мріях. У моїй творчості. У моєму материнстві. У всьому, що я роблю. 

Я люблю і обожнюю свою рідну-неньку Україну. Запитаєте чому? А я скажу, що надзвичайні краєвиди, солов’їні пісні, що лунають ще з мого дитинства та все інше, що не можливо описати звичайною людською мовою, можна передати лише серцем. 

Моя Батьківщина подбала особисто за мене, надавши мені безкоштовну вищу освіту та житло. Моя ненька-Україна збагатила мій внутрішній світ талантом до вишивання. Україна, її талановиті лікарі врятували моє життя і надали мені можливість працювати, постійно маючи змогу скористатися санаторно-курортним лікуванням і творити руками красу, яку переживаю в душі.

Вишивка — це мова без слів. Своєю вишивкою знайомлю з культурою нашої України. Чим більше будуть знати про Україну, тим більше їй довірятимуть. Це укріплює й економічні зв язки.

На тлі подій Єромайдану маю лиш кілька слів: біль, тривога, надія. 

Як можна не любити, і не пишатися країною, в якій ти народився, ріс, мріяв, кохав, робив перші кроки і спроби, помилявся, падав,  вставав, вірив… Скажу від щирого серця – я пишаюся! Я – люблю!

Головне ніколи не стидатися того, хто ти є. Не приховувати свого походження. Не важливо, народився ти в селі чи в місті, в заможній чи звичайній родині з середнім достатком,  важливо те – що ти українець!!! Вір в себе і в свою країну, вставай і досягай своєї мети, здійснюй свої мрії, все лиш в твоїх руках…»