Слово про Україну

Людмила Шамрай. Де народився, там і знадобився

Мене часто запитували: чому я не вийшла заміж за якогось американця чи німця і не покинула Україну. Мовляв, тут жити не можна. А я живу. І мені подобається. Я роблю все, що в моїх силах, щоб розтривожити апатичні душі оточуючих. Вірю, якщо кожен з нас почне щодня творити власні маленькі подвиги (донести сміття до найближчої урни, зробити для пташок годівницю, взяти за звичку прокидатися з посмішкою та ін.), то змінюючи себе, можна змінити світ.

Ще знайомих постійно цікавить: чому казки для дітей, не романи «love story», не жіночі детективи або «фентезі». Я пишу для того, щоб наше майбутнє, зростаючи на новій літературі, не знало, що таке байдужість та черствість. 

Людмила Яцура: Слово про Україну

Моя чорнобривцево-любисткова земле, рушникова доле моя, уквітчана діамантами-росами, вмита срібними нитками дощів, зігріта ласкою ніжного сонечка! Ти даруєш мені рожеві світанки і веселкові мости, які вселяють у душу світлу соняшниково-медову радість і дарують пшеничне добро, ти даруєш споришеві стежки і ромашкові дороги чебрецево-волошкового літа і м’ятно-яблуневої осені, а ще оту непідробну гордість за те, що я тут народилася і живу. Я вдячна тобі, рідна моя, земле! Цей степовий вітер, в хвилях якого я купаюсь, приносить наспіви і глибокі роздуми про життя нашого славного козацького краю, а вишневий цвіт розказує про найбагатший твій скарб, про долі людські, калинові віти та маки червоні дарують пам’ять роду нашого, мови нашої барвистої, солов’їної! Україно моя!

Інна Халимон: Засіваймо землю добром

Я люблю Україну. Люблю всім серцем, всією душею. Тут живуть мої рідні і друзі, тут я зустріла своє кохання і тут народила свою дитину.

Хочеться вірити, що наша благодатна в усіх розуміннях матінка-земля родитиме для наших дітей, внуків тільки добром. Але не потрібно забувати, що засівати її цим добром сьогодні повинні саме ми.

Лідія Купчик: Україна моєї мрії

Дякуючи своїм батькам та оточенню, серед якого зростала, я змалку втішалася тим, що я – українка.

Не вміючи в ранні літа говорити про свою любов до України, я все ж всім серцем любила Україну і прагнула любити всіх українців. Проте це мені не надто вдавалося. Протягом свого життя немало розчарувань, кривд і несправедливості зазнавала від братів-українців.

Згодом пояснювала собі це тим, що існуюча совєтська влада й комуністична ідеологія псує українців, робить багатьох нещирими й егоїстичними. Відраду знаходила у звертанні до славних сторінок нашої історії, до постатей Великих Українців, яких доля щедро дарувала Україні, які щиро любили Україну і самовіддано боролися за її волю.

Анна Школьнікова: Я пишаюся тим, що живу тут

Для мене особисто Україна, це рідна Батьківщина, яку  дуже ціную і люблю. Я поважаю українську мову, історію, традиції. Незважаючи на те, що маю шість національностей, пишаюся тим, що живу тут, працюю тут, їм український хліб, ходжу по цій землі. Я тут виросла і вдячна своїм батькам, що вони навчили мене поважати і любити  рідну державу. Слава Україні!

Галина Жубіль-Книш: Розсипала Україна намисто по світу

Розсипала Україна
Намисто по світу.
Погубились намистинки,
Мов малії діти.

Пішла би сама шукати
По світах незнаних,
Та на кого ж лише хату
Й діточок коханих?

Вмилась чистою росою,
Вклонилась низенько,
Склала руки у молитві
До серця близенько:

Світлана Патра: Моя Україна

Що для мене Україна? Я неодноразово задавала собі це питання. І ніяк не могла знайти для себе відповіді. Аж тепер зрозуміла. Україна – це не лише лани-поля-сади і т.п. Це насамперед люди. Люди, які примудрялися поєднувати в собі непоєднуване: янгольське терпіння та диявольську відвагу, надзвичайну щирість та неймовірну хитрість. Цей список приголомшуючих та шокуючих протилежностей можна продовжувати дуже і дуже довго.

Галина Ліщинська-Кравець: Про мою Україну

Якою є моя Україна? Це моя батьківщина – місця, де зростала, де полюбила, де народила своїх дітей, де німіють могили рідних людей. Це мої батьки і молитва про їх здоров’я та довгі роки життя. Це мої діти – сини-соколи, моя надія і опора у житті. Це мої друзі, яких з роками стає менше, але вони надійні, як криця. Це мої учні, які кличуть мене поза очі „мама”. Це люди, яких зустрічаю дорогою на роботу вже 22 роки. Це мої вишивки, без яких не існую, не дихаю. Це клаптик землі, яку обробляю і запах якої часом сниться. Це мої здобутки і втрати – які б не були, але вони мої. Це розповідь без пафосних слів, але це про мою Україну.

Ірина Зінковська: Слово про Україну

Напевне саме за кордоном по особливому починаєш розуміти і усвідомлювати свою любов до рідної землі.

Мені доводиться часто відвідувати з концертами українську діаспору, зокрема співала для наших земляків у США, Канаді, Італії, Чехії, Польщі, Франції, Угорщині, і ці пісенні зустрічі завжди є неповторними, натхненними… Адже туга за Україною переповнює серця і об’єднує всіх в одну українську родину. 

У моїй творчості тема України завжди є чи не найосновнішою. Це такі пісні, як «Повертайся в Україну», «Рідна Україна», «Нехай квітує Україна», вірші до яких написала я сама. І хоча співаю я різними мовами, та материнська українська мова, що з колиски передана мені батьками, завжди є наймилішою для моїх уст. 

Оксана Радушинська …Земле моя

Земле моя! Україно моя! Викупана росами і материнкою, викохана мальвами, зірницями привітними зігріта, кублами лелечими коронована і споришами, мов килимами дорогоцінними встелена! Музики весільні на вулицях твоїх, лепет дитячий у колисках твоїх лозових, пісня тиха в оселях твоїх... Ріками-берегами лебединими, вербами довгокосими, як хустиною-молодичкою обв'язана, ровами-ярами з пролісками першими та первоцвітами життя своє хрестиком дрібненьким на рушникові споночі вишиваєш.

Світлана Мирвода: Україна для мене – все, що є рідним і близьким…

Україна для мене - все, що є рідним і близьким…  Це десь дуже глибоко у душі і пояснити словами все неможливо.  Це моя родина, земля, де народилась, вчилась і живу. Це мова, пісня, бандура, козацький дух і багато ще чого. Була у 14 країнах, хочу їздити ще, а жити, хай там що - тільки в Україні! Слава Україні!

Світлана Талан: Слово про Україну

Я належу до того покоління, у котрих з дитинства виховували любов до рідної землі, до України. Чи не тому до цього часу відчуваю гордість за свій край, за рідну мову, за свою країну? Особливо тонко відчуваю зв'язок з природою, бо виросла серед густих лісів, спокійних озер, чистих річок і співу пташок. Коли сумно і на душі неспокій маю свій рецепт порятунку. Кидаю все і їду з міста, закованого в асфальт, туди, де тишу порушують хіба що щебет пташок, дзюрчання річки та подих вітру. Роззуваюся. Стою босоніж на соковитій траві. Йду по воді. П’ю повітря, наповнене пахощами трав.

Об'єднати вміст