Слово про Україну

Надія Марчук: Про Україну

Чи є у якої-небудь країни доля більш дивна і трагічна ніж в України? Боротьба за незалежність, періоди поневолення та криваві громадянські війни були в історії й інших країн, але от щоб історики сперечалися, чи країна це взагалі й чи не означає її назва просто «окраїна»?

Не хотіли російські та радянські історики бачити очевидного. Бо про що тут сперечатися? Досить було зазирнути в один з літописів і прочитати оповідь про загибель князя переяславського Володимира у борні проти половців: «И плакашася по нем вси переяславци, бе бо любя дружину и злата не збираша, именіа не щадяше, но даяше дружине. Бе бо князь добр и крепок на рати и мужеством крепком показася, и всякими добродетелями наполнен. О нем же Украина много постона». (Літописні оповіді про похід князя Ігоря. К., «Наукова думка», 1988. – С.105).

Олеся Сінчук: Коли я думаю про Україну, в моєму серці звучить мамина пісня

Коли я думаю про Україну, в моєму серці звучить мамина пісня. Квітує і рясніє спілими плодами сад, величезним соняхом розцвітає квітка сонця, і верб густих зелені водоспади збігають тихо у дзеркальну голубінь ставка. Коли я думаю про Україну, я бачу чарівну вишиванку неба, і зелені левади, обсипані сонячними зайчиками кульбаб, золоті ниви пшениць. По яких пливуть червонодзьобі комбайни, я бачу полонини Карпат и терикони Донбасу, посмішку Одеси і засмагу Ялти. Я чую плескіт хвиль Дніпра і морський прибій Севастополя, трудовий гул Харкова і Дніпропетровська, державницький ритм Києва.

Тисячолітніми птахами злітають спогади про чарівні часи трипільської доби, таємничі знаки сонця та галактик на глиняному посуді, образ Берегині-Матері, одвічний, величний, святий.

Розалія Тарнавська про Україну

МІЙ  СКАРБЕ  ЄДИНИЙ

Мїй  зоряний  краю, моя  Україно!
Єдина  на  світі  така  є  краса,
Де  землю  вкриває  хрещатий  барвінок,
Де  перлами  сяє  срібляста  роса.

До  тебе, землице,
Чолом  припадаю,
Босоніж  ступаю
На  теплу  ріллю.
Тобою  живу  і
Тебе  величаю,
Сповідую  свято
І  боготворю!

Любов Сердунич: Моя Україна!

Вродлива, мов юнка, багата і славна, співоча і поетична, кароока, наче стигла вишня, найкраща і найдорожча, але така многостраждальна великомучениця – моя Україна! Ти дала початок усім індо-европейським мовам, ти винайшла плуг і колесо, ти зробила стільки світових відкриттів, лише у ХХ сторіччі – півсотні! Тобою не можливо не пишатись! Але як же прикро і боляче, що на цій райській землі верховодять не свої, а зайди; що ще знаходяться ті, хто з-під жорен імперської брехні вийшов із пораненою, спотвореною, зазомбованою душею і не бачить твоєї краси, не переймається твоєю долею, міняє тебе на чужі землі, нехтує твоєю мовою, забуває рідні традиції!..

Людмила Шамрай. Де народився, там і знадобився

Мене часто запитували: чому я не вийшла заміж за якогось американця чи німця і не покинула Україну. Мовляв, тут жити не можна. А я живу. І мені подобається. Я роблю все, що в моїх силах, щоб розтривожити апатичні душі оточуючих. Вірю, якщо кожен з нас почне щодня творити власні маленькі подвиги (донести сміття до найближчої урни, зробити для пташок годівницю, взяти за звичку прокидатися з посмішкою та ін.), то змінюючи себе, можна змінити світ.

Ще знайомих постійно цікавить: чому казки для дітей, не романи «love story», не жіночі детективи або «фентезі». Я пишу для того, щоб наше майбутнє, зростаючи на новій літературі, не знало, що таке байдужість та черствість. 

Людмила Яцура: Слово про Україну

Моя чорнобривцево-любисткова земле, рушникова доле моя, уквітчана діамантами-росами, вмита срібними нитками дощів, зігріта ласкою ніжного сонечка! Ти даруєш мені рожеві світанки і веселкові мости, які вселяють у душу світлу соняшниково-медову радість і дарують пшеничне добро, ти даруєш споришеві стежки і ромашкові дороги чебрецево-волошкового літа і м’ятно-яблуневої осені, а ще оту непідробну гордість за те, що я тут народилася і живу. Я вдячна тобі, рідна моя, земле! Цей степовий вітер, в хвилях якого я купаюсь, приносить наспіви і глибокі роздуми про життя нашого славного козацького краю, а вишневий цвіт розказує про найбагатший твій скарб, про долі людські, калинові віти та маки червоні дарують пам’ять роду нашого, мови нашої барвистої, солов’їної! Україно моя!

Інна Халимон: Засіваймо землю добром

Я люблю Україну. Люблю всім серцем, всією душею. Тут живуть мої рідні і друзі, тут я зустріла своє кохання і тут народила свою дитину.

Хочеться вірити, що наша благодатна в усіх розуміннях матінка-земля родитиме для наших дітей, внуків тільки добром. Але не потрібно забувати, що засівати її цим добром сьогодні повинні саме ми.

Лідія Купчик: Україна моєї мрії

Дякуючи своїм батькам та оточенню, серед якого зростала, я змалку втішалася тим, що я – українка.

Не вміючи в ранні літа говорити про свою любов до України, я все ж всім серцем любила Україну і прагнула любити всіх українців. Проте це мені не надто вдавалося. Протягом свого життя немало розчарувань, кривд і несправедливості зазнавала від братів-українців.

Згодом пояснювала собі це тим, що існуюча совєтська влада й комуністична ідеологія псує українців, робить багатьох нещирими й егоїстичними. Відраду знаходила у звертанні до славних сторінок нашої історії, до постатей Великих Українців, яких доля щедро дарувала Україні, які щиро любили Україну і самовіддано боролися за її волю.

Анна Школьнікова: Я пишаюся тим, що живу тут

Для мене особисто Україна, це рідна Батьківщина, яку  дуже ціную і люблю. Я поважаю українську мову, історію, традиції. Незважаючи на те, що маю шість національностей, пишаюся тим, що живу тут, працюю тут, їм український хліб, ходжу по цій землі. Я тут виросла і вдячна своїм батькам, що вони навчили мене поважати і любити  рідну державу. Слава Україні!

Галина Жубіль-Книш: Розсипала Україна намисто по світу

Розсипала Україна
Намисто по світу.
Погубились намистинки,
Мов малії діти.

Пішла би сама шукати
По світах незнаних,
Та на кого ж лише хату
Й діточок коханих?

Вмилась чистою росою,
Вклонилась низенько,
Склала руки у молитві
До серця близенько:

Світлана Патра: Моя Україна

Що для мене Україна? Я неодноразово задавала собі це питання. І ніяк не могла знайти для себе відповіді. Аж тепер зрозуміла. Україна – це не лише лани-поля-сади і т.п. Це насамперед люди. Люди, які примудрялися поєднувати в собі непоєднуване: янгольське терпіння та диявольську відвагу, надзвичайну щирість та неймовірну хитрість. Цей список приголомшуючих та шокуючих протилежностей можна продовжувати дуже і дуже довго.

Об'єднати вміст