Слово про Україну

Світлана Мирвода: Україна для мене – все, що є рідним і близьким…

Україна для мене - все, що є рідним і близьким…  Це десь дуже глибоко у душі і пояснити словами все неможливо.  Це моя родина, земля, де народилась, вчилась і живу. Це мова, пісня, бандура, козацький дух і багато ще чого. Була у 14 країнах, хочу їздити ще, а жити, хай там що - тільки в Україні! Слава Україні!

Світлана Талан: Слово про Україну

Я належу до того покоління, у котрих з дитинства виховували любов до рідної землі, до України. Чи не тому до цього часу відчуваю гордість за свій край, за рідну мову, за свою країну? Особливо тонко відчуваю зв'язок з природою, бо виросла серед густих лісів, спокійних озер, чистих річок і співу пташок. Коли сумно і на душі неспокій маю свій рецепт порятунку. Кидаю все і їду з міста, закованого в асфальт, туди, де тишу порушують хіба що щебет пташок, дзюрчання річки та подих вітру. Роззуваюся. Стою босоніж на соковитій траві. Йду по воді. П’ю повітря, наповнене пахощами трав.

Вікторія Тимошенко: Слово про Україну

На 2014 рік планую проведення персональної виставки частина якої буде присвячена саме Україні, її традиціям та обрядам. Бо традиції, на мою думку, — це обличчя народу. Їх треба підтримувати, поважати.

Я дуже люблю і шаную свою країну та вважаю, що ми сильний козацький рід. А значить усе у нас в майбутньому повинно бути добре!!!

Еліна Заржицька: Слово про Україну

Скільки на світі горя й негараздів! Скільки християн загинуло дочасно... А це тому, що люди були для влади чужоземної, байдужої – пусте місце. Ніщо. Бажали нові можновладці викорінити волелюбний дух український, спотворити єство наше національне, щоб не опиралися ми, стали істотами безсловесними.

І стояли ми – люди із золотими серцями, душами щирими – справжніми нащадками безстрашних лицарів-козаків на роздоріжжі. Плоть від плоті їхньої, самі голодні спати лягали, а для убогих, безпритульних крихти від себе відривали.

Та ніяка влада, ніякі її вказівки та директиви не могли збити нас зі шляху правди і добра.

Світлана Макаревська: Я - Українка

Я знаю, як пахне повітря в Криму –
сосною камінням і морем,
лавандою сонцем… Я знаю весну
у Києві ніжно-бузковім:

Оксана Маковець: Україно моя. Україна – це ти. Україна – в віках (триптих)

1. УКРАЇНО  МОЯ!

Україно моя!
            Ти омита купальськими росами.

Україно моя!
            Ти оспівана музами стоголосими.
Україно,
           Землице свята, з плідним полем,
Що постало  одвіку,
           З  довічною долею.

Наталія Шуліка: Люблю.

Абсурдно жити в країні і не любити її. Я – люблю. Люблю це велике, метушливе місто-столицю в якому живу, люблю свій рідний Ірпінь, в якому народилася і виросла, люблю село серед розкішних лісів, де відпочивала школяркою щоліта у бабусі.

Хтось бажає відпочинку за кордоном. А мені до душі Крим і Карпати, чи навіть Полтавщина і Чернігівщина. Бо все це – моя Україна.

Любов Відута: Я — українка

Я – українка. Вважаю, що краще зробити бодай одну маленьку справу, аніж невпинно балакати, що щось колись зроблю для своєї країни. Для мене патріотизм – не порожній звук. Це, передовсім, те, що вкладаю у тексти. Якщо погортати мої книжки для дітей і для дорослих, то, сподіваюсь, це стає очевидним. Вірші про мову, слово, Україну, про батьків, про традиції і свята говорять самі за себе. У дитячих збірках надважливу роль відіграє ілюстрація. Символіка, яку привносять художники, є частиною нашого спільного задуму, бо книжка – колективна праця.

Олена Голубовська: Я – українка і серцем, і душею

Я – українка і серцем, і душею, і помислами.  Тому мені приємно, що у спадок нам, сучасникам, дістався від наших пращурів такий ось безцінний скарб – щирі музика, пісні, поезія… Україна для мене – це  душа: талановита, співуча, небайдужа.

Марія Дзюба: Наказ совісті: «НЕ МОВЧАТИ!»

Хай Вам це і в страшному сні не присниться! Про що я? А уявіть собі на мить державу, націю без книжок і газет, без музики і пісень, без театру й кіно, без картин і скульптури, але! З безплатним харчуванням, житлом, транспортом і всіма решту благами, які б виключали усе мистецьке і духовне. Скажете: нісенітниця!? Бо навіть страви не буває без мистецтва приготування та культури споживання як і житла без архітектурного задуму та стін у ньому без оздоби, чи засобів для пересування і всього решти без художнього дизайну. 

Наталія Дев’ятко: Легенда про жито

Тихо. Ніч навколо розправила крила над степом, над курганами. Ходить степом вітер, землі не зачіпаючи, тільки деінде пискне кажан чи зірка зблисне – і згасне. Тихі ночі у степу, бо то сон. Зійде сонце, відкриваючи поле, вийдуть люди, щоб почати жати жито, застрекотять комбайни, а поки поле спить і марить, що воно досі степ прадавній.

Тетяна Череп-Пероганич: Моя Україна

Я щаслива людина, бо маю в серці Україну, бо я – українка і пишаюся тим, що народилася і живу саме на цій благодатній землі.

Тарас Шевченко писав: «Мені здається, якби батьківщина моя була б найбіднішою на землі – і тоді вона мені здавалася б кращою від Швейцарії і всіх Італій. Ті, котрі бачили одного разу нашу країну кажуть, що бажали б жити і померти на її прегарних полях. Що ж нам казати, її дітям? Належить любити і пишатися прегарною матір’ю».

Об'єднати вміст