Жінка-УКРАЇНКА

Україні

Вже сотні літ Вкраїна у борні,
Встає і падає, і знову піднімає.
Іде нескорена, хоча ланцюг
ЇЇ  усе міцніше вповиває.

А ті які себе у груди б'ють,
Клянуться, присягаються в любові.
Для неє ті найбільше роблять зло,
Найбільше випивають її крові

А землю ту – свята моя земля,
Діди і прадіди кістками устеляли.
Вони тепер кусками продають,
Щоб тільки кишені понабивали. 

Коли багатий бідному був друг?
Чи ситий десь голодному повірить?
Цього не було і не буде так! 
Хай бідний і голодний в це не вірить.

Та вірю я Вкраїна зацвіте!
Розірве ланцюги, розірве пута!
Народе прокидайся, схаменись,
Солодкі їх слова для тебе є отрута!

 1996 р.

Неньці Україні 

Яблука дозріли у садах,
І такі духмяні та пашисті.
Калина примостилась край води-
Дівчина в червонному намисті.

Горобина наділа свій наряд,
Неначе молодиця білолиця.
А в хаті,у селі парує борщ,,
І тільки що спечена паляниця.

То села України,то родина,
Але журба так душу оповила,
Бо розбрелися дочки і сини.
Де кращу долю їм знайти?

Чом мати по світах,а дома діти,
Хто зможе як вона зігріти?
Ніхто не зможе,як вона одна.
І дуже рідко разом вся сім'я.

Де добрі й строгі наші татусі?
Що зможе він навчити сина,
Коли на заробітках по світах –
Там скроні й сивина покрила.

Ой УКРАЇНО,матінко верни,
Позабирай додому свої діти,
Опришків,запорожців ми сини,
За нас ти будеш ще радіти!

12.08.1998