Жінка-УКРАЇНКА

Мене часто запитували: чому я не вийшла заміж за якогось американця чи німця і не покинула Україну. Мовляв, тут жити не можна. А я живу. І мені подобається. Я роблю все, що в моїх силах, щоб розтривожити апатичні душі оточуючих. Вірю, якщо кожен з нас почне щодня творити власні маленькі подвиги (донести сміття до найближчої урни, зробити для пташок годівницю, взяти за звичку прокидатися з посмішкою та ін.), то змінюючи себе, можна змінити світ.

Ще знайомих постійно цікавить: чому казки для дітей, не романи «love story», не жіночі детективи або «фентезі». Я пишу для того, щоб наше майбутнє, зростаючи на новій літературі, не знало, що таке байдужість та черствість. 

Курчатко, схоже на кульбабку

Сонце ніжилося на м'яких хмарках-подушках. «Ку-ку-рі-ку!» - почуло воно крізь сон далекий голос невідомого птаха. Сонце й хотіло розплющити очі, але Чаклунка-Ніч наче намазала повіки медом.

– Ку-ку-рі-ку! Сонечко, прокидайся.

Сонце нарешті розтулило повіки: треба негайно вмитися. Зібрало краплі роси й заклопотано  оглянуло землю.

– Доброго ранку, – привітно вклонилися йому квіти.

– Як справи? – задзвеніли бджоли.

– Ми хочемо поспати, – почали скаржитися  барвисті метелики.

Раптом Сонце помітило на галявині безліч жовтих крапочок. Наче хтось розкидав золоті горішки серед зеленої трави.