Якщо писати біографію за усіма законами ділового стилю, то певне варто розпочати із дати народження. Людмила Ґрацієвська з’явилася на світ не так давно, усього кілька років тому, приблизно у 2012. Її появі передували роки не надто активних роздумів про те чи взагалі є зміст їй (чи комусь схожому на неї) бути. Але все стається так, як повинно статися і саме тоді, коли повинно.
Що писати про Україну… Це дуже складно, особливо зараз. Будь які слова виглядатимуть або занадто банально або ж занадто пафосно. Я просто її люблю. Тут живе моє кохання, мої діти, батьки. Тут я щаслива. А ще– Часточка мого серця завжди буде линути у лемківські Карпати, звідки викорчували частину мого роду. Той потяг десь глибоко, закарбований на генетичному рівні і час од часу пробивається у вірші.
Заговори до мене мовою прабатька,
Заговори із полонини і високих гір,
Ти ж бачиш, я не можу пригадати
Ні одного із тих прекрасних слів.
Візьми до рук важку-важку трембіту,
Затрембітай у душу, щоб за край
Те генетичне давнє диво українське
Підняло вільнодумний бунт за Край.
Ще піднеси до губ слухняну дримбу,
(Бо я не віднайду черговість звуків)
Різких, гірких і навіть трохи грізних,
Що з серцем у один з’єднались стукіт.
06.2007 р.
Грішна осінь
Степан вийшов на балкон винайманої квартири і закурив. Курив він рідко, лише в ті дні, коли мав секс. Сьогодні один із таких майже святкових днів.
З рецептом повна халепа, люблю, щоб все було швидко. Хоча...
«Курка по-вірменськи»