Жінка-УКРАЇНКА

Заговори до мене мовою прабатька,
Заговори із полонини і високих гір,
Ти ж бачиш, я не можу пригадати
Ні одного із тих прекрасних слів.
Візьми до рук важку-важку трембіту,
Затрембітай у душу, щоб за край
Те генетичне давнє диво українське
Підняло вільнодумний бунт за Край.
Ще піднеси до губ слухняну дримбу,
(Бо я не віднайду черговість звуків)
Різких, гірких і навіть трохи грізних,
Що з серцем у один з’єднались стукіт.

06.2007 р.

Закрию очі – бачу гори,
І цей вогкий, густий туман,
Давно розвідані простори,
Крислатих сосен дивний стан.
Згадаю небо – вільне синє
І тихий плюскіт потічка.
Мої Карпати, краю милий,
Моя украдена земля!

2007 р.

Із гір, як із грудей молочної матусі,
СочАться перші краплі туманУ,
За час вечірній ним уп’ється ліс,
Щоб слізьми вмити ранішню траву.
І саме зараз, в мить оцю таємну,
Сумний вовчисько чи вівчарський пес,
Інстинктом голосИть свою молитву,
В подяку дню, що мить тому як скрес.

19.02.2012

Перед світанком впали буйні роси
І змовкли втомлені та мокрі цвіркуни,
На полонинах трав давно ніхто не косить
Й на покоління менше стало чабанів.
 
І гори виють, не гудуть, а виють,
Від браку справжніх, дужих і страшних
Гірських мужчин, що їх ще кличуть – горці
З серцями вільними і норовом крутим.

27.08.2012

Прив’яжи попід стелю колиску
І у ній мене колихай,
Щоби спала я міцно, міцно,
А знадвору шумів би гай.
Ти б мене від усього світу
В тій колисці огородив,
І приходили б сни із цвіту
Маку й нагідок польових.
Ти б мені щось ласкаве на вушко
Тихо-тихо на ніч шепотів,
Так, щоб чутно, як крильцями мушка
Дзиготить як стонадцять вітрів.
Ти б мене, як дитятко голубив,
Колисав і беріг від стихій,
І медовим цілунком у губи,
Відкривав світ негаданих мрій. 

2014 р.