Людмила Максимлюк

Людмила Максимлюк — автобіографія

Людмила Максимлюк народилася 7 серпня 1963 р. в селі Білозірка на Тернопільщині

Працювала вчителем зарубіжної літератури, психологом, заступником директора у Білозірській школі. За волею долі опинилася за кордоном – живу і працюю в Португалії.

Читати далі

Людмила Максимлюк: вірю я, що зацвіте калина!

Ти думаєш – я стала на коліна?
Я тільки зав'язала берці!
Жіноче ім я в мене – Україна!
Любов і гордість оповили серце!

Ти думаєш – мене здолати? –
І грози, й гради ранять мої груди…
Не раз приходилось мені вмирати,
Щоб знову відродитися і бути!

Та вірю я, що зацвіте калина,
І кануть в небуття на схід тумани...
Що мати дочекається на сина!
А я схилилася перев'язати рани…

Стою на краю прірви і молюся –
І сум, і віра, і надія в серці!
А ти чекаєш, що я похитнуся?!
Ні! – Cхилилась тільки зав'язати берці!

12.01 2015

Поезія Людмили Максимлюк

* * *

Найкращих забирають небеса…
А вересень тче чорну хустину…
Як дощ осінній – падає сльоза –
Не плачте, люди, я помер за Україну!

Не тужи, матусю, я прийду у сні –
Тихенько обійму тебе за плечі,
Журавликом прилину навесні,
Засвічу зірку у холодний вечір…

Тримайтесь, тату, не повернусь я живим…
Так щось нестерпно палить груди,
Я вмерти не боявся молодим –
Дивитись страшно, коли гинуть люди.