Жінка-УКРАЇНКА

Найпевніше я належу до тих людей, які не знають свого місця на світі, бо потребують передусім простору. Якщо я уважно придивлюся до свого відображення у дзеркалі, то можу прочитати чималий шмат історії українських земель – щось монгольське, щось тюркське, щось слов’янське, замішане з сіллю ще й добряче приперчене.

Тому Україна для мене – це те, що робить із нас, окремих пістрявих клаптиків, велику картату ковдру, теплу й міцно простьобану.

Україна – це наша мова, із сотнями регіональних особливостей, але все одно єдина – українська.

Україна – це віра, незалежно від конкретної релігії, віра передусім у духовну природу людини і свободу бути собою.

Україна – це вміння сміятися, передусім із себе самих, за будь-яких обставин, бо знаємо (перевіряли), що саме сміх виявляється врешті сильніший за ці обставини.

Україна – це відчуття родини, навіть коли озираєшся довкола, не бачиш жодного знайомого обличчя, але все одно певен, що все буде добре.