Жінка-УКРАЇНКА

Наталя Демчук

Варич М.В. У ніч на страсну п’ятницю: Оповідання.  – К.: ЛА «Друге дихання». – 208 с.

На книжковому ринку з’явилася книжка оповідань Марини Варич «У ніч на страсну п’ятницю», що вийшла в літературній агенції «Друге дихання». Як кожне оригінальне художнє явище, книжка відкрита для різних інтерпретацій. Одні  бачать у ній соціальну прозу,  де показано, які деформації зробили в суспільстві Революція Гідності й російсько-українська війна на Донбасі; другі  трактують книжку з позицій постколоніальної критики, вбачаючи в ній художню модель творення модерної нації, що прокинулася від колоніального сну. А я належу до критиків, що бачать  у  ній  книжку, що  розкриває еволюцію  жінки в сучасному суспільстві.

Марина Варич відтворює три моделі сучасної української жінки: традиційну жінку, ділову жінку і жінку-воїна.

Традиційна жінка в книжці «У ніч на страсну п’ятницю» показана, як пережиток патріархального світу. Досить іронічно така жінка зображена в оповіданні «Юлині смаколики». Це жінка, для якої чоловік – Бог і цар. Її роль стара, як світ: дарувати чоловікові любов, жити його проблемами, народжувати дітей. Ось як роль жінки бачить рестораторка Юля, дружина донецького олігарха, що живе в Києві: «У настоящєй женщіни єсть только одна цель – єйо муж і другіх бить нє может». До традиційних жінок належить Наталка з оповідання «Запах зупиненого часу», яка живе в  покинутому будинку в прифронтовій зоні, втішаючи українських солдатів і денеерівців. Вона виживає за рахунок чоловіків, розраховуючись із ними древнім, як світ, способом. До традиційних жінок належить і Віта Чубко з оповідання «У ніч на страсну п’ятницю», що дало назву виданню. Молода жінка не бачить сенсу залишатися в Україні, яку постійно потрясають соціальні катаклізми, бо вона не може остаточно розірвати стосунки  з російським світом, що століттями зупиняв її в розвитку, тому Віта мріє залишити свою країну  традиційним для жінки методом: вийти заміж за іноземця.  Для цього вона кілька місяців заощаджує гроші для дорогого ресторану, в якому часто бувають іноземці. Але всі її старання залишаються ілюзією, їй постійно не щастить, тому життя Віти Чубко схоже на драму абсурду. Вона тішить себе мріями, що десь є райська країна, де буде в неї коханий чоловік, дім, гідна робота, тому кожні три місяців вона йде в дорогий ресторан, зібравши для цього кошти зі скромної заробітної плати.  Якшо зважати на те, що з України в пошуках щастя виїжджають мільйони людей, то Віта Чубко – типова виразниця мрій цих мігрантів.

Ділова жінка в книжці Марини Варич уміє контролювати свої емоції. Для неї її справа, репутація, успіх важливіші за почуття.  Така власниця піар-агенції з оповідання «Таємниця смерті Кіри Бутейко». Після розлучення з чоловіком Кіра Бутейко знаходить талановитого модельєра Влада Фламенко і робить з нього зірку модельного бізнесу. До ділових жінок належить і Майя з оповідання «Флейта для Марти», яка підібрала в підземному переході музиканта, що заробляв вуличною грою і ледь зводив кінці з кінцями. Майя формує для вуличного  музиканта  та кий репертуар, що мав успіх у слухачів, і незабароом молодика  запросили в оперний театр. Ділова жінка в книжці Марини Варич може вирішити багато справ, не потребуючи допомоги чоловіка, а  чоловік для неї потрібний лише, як близька людина.

Жінка-воїн у книжці письменниці  – це жінка-амазонка,  глибоко переконана в своїх ідеалах, запекла, безкомпромісна, жінка з чоловічим характером,  жінка, з якою не може впоратися звичайний чоловік. Така Іванка з оповідання «Убий у собі кацапа», така  Галя з оповідання «Повернення до життя», яка воює на Донбасі проти російської армії. Це сильні жінки, здатні захистити свій дім і свою країну.

Та, незважаючи на сміливість, твердий характер, працездатність, самодисципліну  і фанатичну відданість своїй справі, ділові жінки і жінки-воїни в книжці Марини Варич «У ніч на страсну п’ятницю» хочуть кохати і бути коханими, і в цьому вони схожі на традиційних жінок, що всі свої проблеми вирішують за допомогою чоловіків.  

 «У ночі на страсну п’ятницю»  історики і соціологи знайдуть  поживу для підтвердження своїх теорій, представники постколоніальної критики – своїх, феміністки  – своїх, а шанувальники доброї прози просто одержать насолоду  від прочитання книжки Марини Варич.