Жінка-УКРАЇНКА

Однієї грудневої ночі 2013 року, в тривожному напівсні, мені привидівся-причувся наш Майдан в образі велетенського серця, яке жевріло, мов заграва, і важко пульсувало, гіпнотизуючи своїм несвітським огромом, — і в тому пульсі зливалися жорсткий ритм ударних з динаміків сцени та гул тисяч і тисяч людських голосів. І мене пронизало незворотне знання: це я, я відповідаю за життя цього серця, треба бігти — пильнувати його!

Уся Україна — одне велике серце. Кожен з нас відповідальний за неї. І нині, у воєнне лихоліття, з кожною загибеллю, з кожним пораненням її захисника це серце втрачає безцінні краплини крови…

Олена О’Лір