Жінка-УКРАЇНКА

Юрій Миколайович Тітов народився в м. Києві. Закінчив Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» за фахом журналістика, видавнича справа та редагування.

Автор збірок поезій: «Вічний шлях», «Обличчям до небес», «Під вічним горінням свічі», «Моя душа не може не співати», «У святім ореолі», «Зачароване диво», «Я за Вас помолюся…», книжок для дітей: «Наш край», «Бігла стежечка до лісу», пісенних альбомів: «Зву тебе я золотою долею», «По дорозі добра».

Кавалер ордена Преподобного Іллі Муромця. Лауреат премій Кабінету міністрів України. Лауреат літературно-мистецької премії імені Дмитра Луценка «Осіннє золото», лауреат міжнародних і Всеукраїнських конкурсів та радіофестивалів: «Осіннє рандеву», «Прем'єра пісні», «Рідна мати моя», лауреат православного фестивалю «Благодатне небо».

Член НСПУ з 2000 року.

Душа жива

Не  гасне місяць над  Чумацьким Возом,
Зірки летять з небесного  ковша.
Душі іще далеко до морозів –
Вона кудись за мріянням руша.

Ідуть воли.
             Поскрипують колеса.
Білява сіль дорогу посіва.
І пише вірші нічка-поетеса
Про день майбутній, де душа жива.

Проникливий мотив

Я чую навесні пташине соло
І спів природи, мов нектари, п’ю.
Злітає українська баркарола,
Що кожному належить солов’ю.

Там  кола на воді верба утворить,
Піднесення погожість розіллє.
Хто був душею безнадійно хворий,
Відчує враз одужання своє.

І заспівають луки вільну оду –
Безперестанну Богові хвалу.
Життя мого стражденного народу
Засіють весни, не підвладні  злу.

Іду увесь у  царство волошкове
Та бачу жовті вогники кульбаб,
І лине мова – українська мова,
Здається, світ заполонить змогла б.

Там музику складає Березовський,
Бортнянського духовність не стиха.
Там Лисенко у нотах веселкових
Дарує святість – довгу, як ріка.

Мені не треба іншого звучання,
Мене  проймає кожний солоспів.
Ні, то не спин – таємне завмирання,
Коли розливсь проникливий мотив.

Перегорну іще одну
сторінку…

Перегорну іще одну сторінку,
Годинник свій на літо налаштую.
Зорю велику, крихітну зоринку
До німоти Любов’ю зацілую.

Не спинить хід годинникова стрілка,
Десниця Божа долу доторкнеться.
В оркестр природи увійде сопілка
І добрим сміхом всюди розіллється.

Весна дарує літові веснянку,
Гойдає легіт черемшину білу.
Стоїть одвічність на небеснім ґанку,
З пісень складає вогнища стосилі.

Не підкрадайся, лютосте пекельна,
До тих країв, до звичаїв безсмертних.
Бо там Любов, як брама цитадельна,
Себе відкриє істинам одвертим.

Цілую мить від першого начала:
Іде годинник, пророста зернина.
Стає мені пророцтвом, ідеалом
На всій планеті отча Україна.

Ліс

Які дуби! Яка багатоликість!
Яка поважність небо підпира!
Про щось важливе виграють музики,
Думки травневі сходять з-під пера.

Тут є гобой і арфа тонкострунна,
Все те, що любить загадковий ліс.
Десь розбрелося марево відлунне,
І лине гра акторів та актрис.

Поміж гілок проміннячко спадає,
Неначе рампи сяяння легке.
Весна свою виставу починає,
А на душі – осмислення стрімке.

Книжки лісів я потайки читаю
Та одягаюсь у сосновий бір,
Бо тут любов  розпалено гуляє,
Благословивши геніальний твір.

Не відчуваю марноти ілюзій,
А незбагненно лину до галяв.
На ці дуби з повагою дивлюся,
Ввібравши звуки сонячних октав.

Моя душевність іншого не просить,
Зелене листя всюди шелестить.
Для мене ліс – мислитель і філософ,
Що з вічністю уміє говорить.

Не бий!

Не бий народ, бо гріх це непростимий!
Не бий братів – побитим  будеш сам!
Провину ту не замаскуєш гримом,
Яка  на осуд лишиться часам.

Не бий людей, що мають повне право
Із миром йти та волю захищать.
Не бий нікого – землю не скривавлюй,
Не дай нікому зболено страждать.

Не йди на людство карколомним військом,
Бо сам Господь не вибачить таке.
А може судний день твій дуже близько,
Як відповідь за скоєнння лихе.

Багато Україна натерпілась,
Вдовино стогне, аж здриглася твердь.
Сьогодні це стогнання не спинилось
Та б’є на сполох – просить щиросердь.

У простір рідний болем неминучим
Злітає заклик між усіх завій:
Люби братів у мирності рішучій! –
Не бий народ!
                Не  бий!
                  Не бий!
                    Не бий!
 
Доба повстанська плине за добою,
Щоб всі недолі в мужність перелить.
О, як душі не хочеться до болю
Плачів народних і кровопролить.

8 грудня 2013

Народу душа

           Народ мій є, народ мій завжди буде,
                    Ніхто не перекреслить мій народ!
                                Василь Симоненко

У народу душа не камінна,
Але спробуй її поламай.
Хоч гірчить в неї доля полинно,
Та на ній не ростиме курай.

У народу душа не залізна,
Але спробуй її повали.
Рідна мова та зоряна пісня
В ній безсмертям одним зацвіли.

Не шукай ні оман, ані втечі,
Ні повалень, ні втомлень,  ні зрад.
Серед різних кордонів і течій
Ця душа не відступить назад.

Бо так  суджено Богом єдиним
Не здаватись і темінь долать,
І журботу верби та калини
Сонцем волі без меж осінять.

Той, хто кривдить народову душу,
Робить з неї замулену твань –
Хай повік ані кроку не рушить
До високих її поривань.

В ній усе,  що слівцем не  сказати, 
Не замовчати в плині стрімкім.
Дайте ж їй лебедино літати
Над розвесняним  краєм своїм.

Мій народе! 
             В незгаснім горінні
Спрагло долю довіку верши,
Бо злітає в світи Україна
Лиш на крилах твоєї душі!

10 грудня 2013

Над висотою Божого горіння

Ніхто, крім нас, не зрушить це каміння,
Без нас самих стіна не упаде.
Над висотою Божого горіння
З ниток нескори люд життя пряде.
Щоб одягнути прядиво свободи
І зрозуміти, де насправді тьма, –
Ми в котрий раз назвемося народом
Та все одно позбудемось ярма.
По-іншому уже ніяк не зможем –
На нас планета дивиться уся.
Скресає Дух у серці непорожнім,
І жодна не блукатиме стезя.
Як повінь, що поверхню накриває,
Так наша сила всюди нахлина.
Любов’ю до землі не помирає
Огненна суть міцного стремена.
Зуміємо лишитися на конях,
Яких не зупинити між неволь.
Непереможно сяйвом неповторним
Летять іскрини з наших впертих доль.
Вже не вода, а єдність камінь точить,
І  дзвін жаданий стоголоссям б’є.
Веде молитва в мислення пророче,
Де сонце волі вічністю стає!

25 грудня 2013

Клич

              В собі раба убий! – нам каже нині час.
                                      Леонід Горлач 

Не є гріхом в собі раба убити,
Того раба, що кат із нас зробив.
Не є гріхом руйнацію спинити,
І до нових піднятись рубежів.

Не грішним є вторинності зректися,
Протести кинуть до осель вельмож.
Щоб голос твій у снах не забарився,
Ти цю бездушність словом розтривож.

Не бійсь казати все, що наболіло,
Бо завтра мир закреслить чорнота.
Твоє ім’я сьогодні воскресило
Борців загиблих крізь усі літа.

Коли сурма свідомості ударить,
Де запеклася кров твоїх братів,
Щоб мирне небо не закрили хмари –
Неси свій клич у далеч  всіх світів.

І знай! – назад не можна відступати,
Зворотний шлях до гибелі веде.
Бо ти – народ, що тьмаві не здолати,
З твоїх вершин одвічність не впаде.

Не є гріхом донести свій супротив,
Щоб наших слів дзвеніли палаші.
Не втрать в собі жаданий волі дотик,
І рабства тінь нащадкам не лиши!

4 січня 2014

Побожності хвилини

Святвечір.
          Спокій.
                 Сподівання.
Дванадцять страв і смак куті.
Заснули болі та страждання.
Душа з Творцем на самоті.

Найперша зірка.
          Спомин тихий.
Усе, як є.
          Про що гадать?
Моя країна-терпилиха
Повинна черствість подолать.

Бо Він прийшов.
       Бо Він явився.
І як душі не калатай –
У Нім однім весь світ відбився.
О, краю мій!
         В Хресті палай!

Ніщо думок не половинить.
Справдешній час торкнувсь мети.
Різдво.
    Побожності хвилини.
Молитва.
         Вічність.
                   Бог і ти.

 6 січня 2014

Криваве Водохреще

Ну от і все…
        Війна розпочалася.
Куди там розуміння й компроміс.
Водохрещем кривавим розлилася
Борня пекуча без усіх завіс.

Ну от і все…
       Ми всі на полі бою.
Такий сценарій пише час самий.
Щоб Україна не була рабою,
Вже ллється кров  у точці вогняній.

Але ніхто крапок  не хоче ставить,
Ніхто незборним не закриє рот.
Від боку влади – безлад та безправ’я,
Які ведуть народ на ешафот.

Прости нас, Боже!
              То який є вихід?
Уже не жартом увірвавсь терпець,
Щоб не стояло це щоденне лихо –
Не пошкодуймо скривджених сердець.

Війна  іде!
         Задумайтесь, панове!
Гуде земля, роздерта вашим злом.
Ця непокора у краплинах крові
Сьогодні йде уперто  напролом.

Ісус хрестився у Святім Йордані,
А нас Господь прозрінням охрестив,
І цю лавину –
             Це протистояння
Простив із неба та благословив!

20 січня 2014

Закипають рядки

Так ще хліб не черствів,
Так ще води в річках не міліли,
Як у ваших серцях
Повсихало добра джерело.
Ким насправді ви є? –
Я питаю рядком закипілим,
Та не чую нічого –
Неначе питань не було.

Люд давно вже спізнав
Вашу злобність і вашу наругу,
Але в безвість не впав,
Хоч у зашморг журботи тягли.
Ви тортурами злими
Чавили його, мов недуга,
Тільки він  прокидався,
Як промінь на змерзлому склі.

Я прощаю усе…
Але як же простити жорстокість,
Коли гинуть герої
Від ваших забруднених рук?
Нестерпима брутальність
Важкі викарбовує кроки,
Зледеніли зіниці –
Не чувши сердець наших стук.

То воскресли крутяни
З обличчя двадцятого віку.
Наче кров’ю Ісуса,
Так боляче доля зайшлась.
Берегів вже не знають
Протестів розбуджені ріки.
За розстріляну волю
Міцніша хода піднялась.

Так ще хліб не черствів,
Так ще води в річках не міліли,
Як у ваших серцях
Повсихало добра джерело.
Закипають рядки
У моїм поетичнім горнилі
І волають на Всесвіт,
Щоб жаху повік не було!

24 січня 2014

І знов у мене серце заболіло…

І знов у мене серце заболіло
Та так, що неможливо передать.
Війна триває.
Господи, помилуй!
Людей вбивають.
Боженько, зарадь!

І знов у мене серце застогнало
Так сильно, що рядком  не оповім.
Нас добиває ця  лиха навала,
А ми і досі, як один, стоїм.

Мовчати можна…
Та скажіть на милість,
Де взяти сили для мовчань таких?
У мирний час усе забагряніло
Людською кров’ю від знущань страшних.

І я пишу!
І я кричу у вірші!
Інакшим бути – просто не просіть.
Гостріший погляд – мислення гостріше,
Чутливий нерв уже не відболить.

До смерті ми за волю боремося.
Дивися, світе!
Отака ціна.
Гаркавий вітер в’ївся у волосся,
І загляда у вічі сатана.

Хай навіть так.
Лиш не спіши радіти,
Криваве плем’я – підле до кісток!
Настане день.
Ти будеш теж платити
За свій убивчий, сатанинський крок.  

Неначе серце в мене розірвалось,
Але молитва не спинилась в нім.
Зболілим віршем крізь усі навали
З народом залишаюся своїм!

19 лютого 2014

Пам'яті Небесної сотні

Небесна сотня підійшла –
Прийми її,  Всевишній Отче.
Сльоза мільйонна вже стекла –
Вкраїна виплакала очі.

Свічки і  квіти.
              Німота
Майдан вселюдний обіймає.
Нехай повторюють вуста:
Повік герої не вмирають.

Той, хто забуде це колись –
Утратить честь, погубить совість.
Вселенство, мовчки поклонись
Цій сотні в шані та любові.

Невдовзі весни зацвітуть,
І юним цвітом білопінним
Вони до кожного прийдуть –
Безстрашні діти України.

Вони прийдуть.
             Ти їх чекай,
О рідна земле непохитна.
Не забувай!
          Не забувай
Імення жодне днем розквітлим.

Хай не накриє нас імла,
Але спинімося на хвилю:
Небесна сотня підійшла,
І дав їй Бог безсмертні  крила.

23 лютого 2014

Крізь острахи та болі

Такий то час…
      Така то є реальність…
І сіллю плаче мовчазний Сиваш.
На наших землях вже чужа ментальність.
На наших землях дух уже не наш.

Нам думалось:
   Хіба щось буде гірше
За  те, що ми в житті пережили?
Та посміхи стають дедалі зліші,
Химерні тіні млосно пролягли.

І хочеться про інше написати,
Але в рядках тривога нап’ялась.
Продовжують Вкраїну розпинати,
Щоб кров ще більше з рук  та ніг  лилась.

То далі як?
     Скажіть  мені  хто-небудь.
Рушник тьмяніє.
    Хмари сльози  ллють.
О Боже милий!
       Це ж під нашим небом
Перевертні нам жити не дають.

Вони якусь святкують перемогу,
Імперія стрибає на кістках,
А Чорне море до небес високих
Незримо підійма вкраїнський стяг.

Забудеться?
    Либонь,  уже ніколи.
Ця рана невгамовно запеклась.
Моя ж душа, крізь острахи та болі,
Як Україна, досі не здалась!

19 березня 2014

Одумайтесь, братья!

Что ж вы, братья, вот так не по-братски?
Не по совести, не по-людски!
Воевать захотели и драться,
Заковав Украину в тиски?

Поливать  я не стану вас грязью –
Буду выше  самой клеветы.
Для чего вам слепое ненастье,
Чтоб оставить нас всех у черты?

Что же это за правда такая,
Где наш образ  впотьмах искажён?
Каждым словом своим спотыкаясь
Вы лишь лживый доносите звон.

На далёких судьбы полустанках
Я ищу понимания след,
Но от вас не улыбки, а танки
Закрывают безоблачный свет.

Как печально, нелепо и дико
Всё, что есть осознать – хоть на миг.
Вы зовётесь державой великой,
Только умысел ваш не велик.

Не озлоблен словами проклятья
Говорю вам надрывом струны:
Россияне!
      Одумайтесь, братья,
На пороге жестокой войны!

28 березня 2014