Жінка-УКРАЇНКА

Інтерв'ю Анни Мінакової з Іриною Душейко

Ірино, Ви керуєте колективом з багатою історією. Капела «Дніпро» - перші виконавці «Щедрика» Миколи Леонтовича, в різні роки хор очолювали найбільш знакові постаті в історії української хорової музики - Микола Лисенко, Олександр Кошиць. Зрозуміло, очолювати колектив з таким легендарним минулим - це велика відповідальність. Скажіть, ці «коріння» надихають або відчувається тягар відповідальності?

Безумовно, хор університету має глибоке коріння і дивовижну історію. Корифеї, які керували хором, були так чи інакше з ним пов'язані, серед них ще й Яків Калішевський, письменник Микола Старицький, композитор Кирило Стеценко, який деякий час працював хормейстером разом  Олександром Кошицем, композитор Микола Леонтович, - це були головні люди, «кити» української музичної культури. З одного боку, це божевільна відповідальність, яка все-таки більше мене надихає, але іноді, в хвилини відчаю я відчуваю страх, з'являється думка про те, що «невже на моєму прізвищі все закінчиться?» Але звичайно, жену цю думку геть.

Як ви стали керівником капели?

Задатки були, напевно, з дитинства. Ми жили недалеко від оперного театру. У моєї бабусі була подруга - колишня балерина опери. У цій бабусі Валі завжди були контрамарки на все балети і опери. Ось мене і водили постійно. По 30 разів на «Лебедине Озеро», «Жизель», «Спартак». Звичайно, вже з третього разу, дитині 5-6 років, не дуже було цікаво дивитися на сцену. А оскільки місця завжди були в першому ряду опери, прямо за диригентом, я клала голову на перила за його спиною і спостерігала за диригентом і всіма музикантами в ямі.

Також, мені пощастило в житті, тому що у мене були чудові вчителі та хормейстери-практики і в училище Глієра, і в Університеті культури. Причому перша освіта - це був академічний хор, друга - народний хор, зі своєю унікальною специфікою, яка спочатку мені була навіть чужа. Так вийшло, що я виросла в місті, говорила завжди російською мовою, ніколи, крім одного тижня в чорнобильське літо, не була в селі. Не знала звичаї, фольклорний дух, народний спів і пісні. Не знала і не любила ... Але саме в інституті я перейнялася «духом України», стала «спілкуватися солов'їною мовою», дуже полюбила наші народні пісні.

Спочатку я дуже засмутилася, що не потрапила до консерваторії, думала, переводитися після першого курсу ... А потім передумала, так як знайшла на кафедрі народно-пісенного виконавства та диригування цікаві і нові для себе межі. Найбільше мене надихало надзвичайне вміння роботи з хором і з оркестром Станіслава Євстигнійовича Павлюченка, а головне - це все пробудило в мені любов і до української мови, і до української пісні, що в подальшому стало в нагоді в університеті. В інституті вчителем за фахом у мене був - Павленко Іван Якимович, мій учитель, а потім колега в Університеті Шевченка. На той момент він керував капелою «Дніпро» і періодично мене запрошував допомогти поспівати, пройти практику, так би мовити. Уже, закінчивши інститут, на другому курсі аспірантури, Іван Якимович нарешті запросив мене працювати хормейстером з ним в «Дніпро», де ми десять років пропрацювали в тісному тандемі і розумінні. Чесно кажучи, я кілька років чекала цього запрошення, тому що хор - моя улюблена справа: я завжди прагнула працювати з хором, і мене ще студенткою «підпускали до хору», що взагалі рідкість, в училищі - Горбатенко Галина Луківна, в інституті - Павлюченко Станіслав Євстигнійович (а характери у них, повірте, зовсім не прості!). У студентські роки я завжди організовувала ансамблі, ми виступали. Переслідувало бажання керувати хором мене все життя!

Яке ваше найбільше досягнення в житті взагалі і в хорового життя зокрема?

Найбільше моє досягнення в житті: виростила і виховала гарну людину - свою дочку Лізу. А в хоровій справі ще не сталося найбільше досягнення, тому що все ще попереду! Поки що не можу підвести риску: ще стільки не проспівано і не розкрито! Ось  у 2018 році на концерті 175-річчя хору «Дніпро»  

у першому відділенні годину співали різноманітну музику a cappella.

https://youtu.be/7CjpBOvpmNo?t=747

А в другому відділенні ми виконали «Реквієм» Моцарта з Новим симфонічним оркестром «Золоті ворота Києва», художній керівник - Сільвіо Вілер, Швейцарія.

https://youtu.be/kM-VL3n2Frc?t=153

Як на мене це було одно з високих моїх досягнень  - вивчити таке полотно зі співками-аматорами, багато  хто з яких співають на слух, не знають нот…. надихнути їх  повірити в те, що все можливо, знайти оркестр, домовитися із диригентом, знайти найкращих оперних співаків, домовитися із ними, домовитися із залою консерваторії, зібрати повну залу глядачів і достойно співати 3 години, це не кожний професійний хор зможе витримати… Звичайно, у цьому проекті мені допомагали наші дорогі хористи і дехто з керівництва Університету, але основним двигуном була я. 

З моєї ініціативи і організації всіх процесів 5 грудня, 2019 року вперше в Україні було виконано "Меса з Буенос-Айреса"  Мартіна Палмері: Народна хорова капела "Дніпро" КНУ імені Тараса Шевченка ,художній керівник - Ірина Душейко. Новий симфонічний оркестр "Золоті ворота Києва", диригент - Сільвіо Вілер.  Солістка Національної опери України, Заслужена артистка України, Тетяна Пімінова - мецо-сопрано. Лауреат міжнародних конкурсів Борис Талько – баян.

https://www.youtube.com/watch?v=uG-WFKhbtMU

Кожен рік для мене несе щось нове, різноманітне і неймовірно цікаве.

Розкажіть про свій колектив: хто ці люди і що їх пов'язує?

Це прекрасні і багатогранні люди. Як правило, вони талановиті не тільки в музиці, і не тільки музика у них хобі, а є ще кілька. Крім того, кожен з них - фахівець у своїй галузі: юрист, філолог-журналіст, біолог, історик, фізик, хімік, IT-фахівець, бізнесмен, аналітик, вчитель, лікар, менеджер-управлінець і так далі. Це люди різних спеціальностей, дуже грамотні все, цікавляться  всім і надзвичайно яскраві особистості (тому як потрібно  ж це все встигнути!). Паралельно вони і працюють, і виховують дітей, деякі і танцюють, і співають. Пов'язує їх не тільки музика і любов до неї. У хорі вони знаходять своїх друзів, в хорі вони знаходять один одного, утворюються пари, потім сім'ї, народжуються діти, потім приходять ці ж діти співати... Взагалі, для мене хор «Дніпро» — це дійсно велика сім'я, в якій любов, розуміння, взаємодопомога, гармонізація душі відбувається — ось це головне !!! Можливо, тому багато хто приходить і знаходять цю гармонію, тому що я сама її знаходжу тільки в хорі і при роботі з хором. Мені ж теж є з чим порівняти, тому що я працюю в хорі вже більше 20 років і паралельно всі ці роки працюю і в бізнес-структурах. Виходить, що ми з хористами схожі і всі один одного відображаємо ...

Як би ви схарактеризували хорове життя в Україні?

Мені подобається, що, наперекір тому, що в Україні вічно немає фінансування на культуру і музику, народ наш все-таки співає, і хорова справа розвивається.

Маю велику надію, що прийдуть нові молоді люди до управління державою, і для хорів, музикантів і всіх мистецтв зміниться все на краще, з'явиться підтримка і головне, розуміння того, що  КУЛЬТУРА — це не остання стаття витрат, на яку завжди не вистачає фінансування, а перша. Думаю, що якби всі  роки Незалежності України на це звертали увагу і робили конкретні кроки для самоідентифікації усіх, у тому числі людей, що живуть на сході України, в Криму, можливо, не було б того, що є зараз.

Я знаю, що кожен рік ви виїжджаєте на гастролі, участь в міжнародних фестивалях. Які поїздки запам'яталися найбільше і куди плануєте поїхати ще?

Щороку ми намагаємося організувати гастролі, причому це все своїми силами і за свої гроші. У нас є кілька дуже здібних організаторів, один з них Олексій Оболенський, з яким ми вже понад 13 років організовуємо як гастролі, так і приймання європейських хорів в Києві. У нас уже, як кажуть, «все по накатаній». Але ми самі це все і придумуємо, і втілюємо досить успішно. Звичайно, будь-які гастролі дуже скріплюють колектив і вони просто необхідні нам усім, щоб бачити, що у світі відбувається, що відбувається в хоровому житті світу, відчути себе: де ми, куди йдемо, чого хочемо?

Ну і головне, це все-таки культурна місія хору «Дніпро». Я вважаю, що наші виступи закордоном, а також наша поведінка, наша культура - це справжня презентація України і реальне формування образу України в Європі.

Яким на вашу думку повинен бути ідеальний диригент?

Перш за все, це хороший музикант. Але для аматорського колективу це і людина з великим серцем, здатна зрозуміти людей, тому як люди прийшли в аматорський хор співати, розвиватися і отримувати задоволення (останнє - головне). Тут є велика різниця між аматорським хором і професійним. І дуже важливо, не «перегинати палицю», але і «тримати планку». Балансувати і гармонізувати це все дуже складно, але можливо. А взагалі, все дуже швидко змінюється, і ідеальним бути складно для всіх. Ми всі різні люди, і всі не ідеальні, тим більше, що поняття ідеалу у всіх різний.

Я люблю людей, і тому я в цьому хорі. Найскладніше навчитися прощати від серця, по-справжньому і до кінця. Це важка робота душі, але, напевно, найважливіша. Нещодавно на сторінці фейсбук у композитора Ірини Алексійчук я прочитала таке: «Глибока ріка навіть не помічає, що у неї кинули камінь. Так і людина. Якщо вона дратується, то вона не ріка, а калюжа ... (с) »

Дуже це все співзвучно моєму життю із хором «Дніпро».

Інтерв’ю взяла Анна Мінакова.