У кожному рядку знаної української поетеси Лесі Шмигельської, яка творить у маленькому прикарпатському селі Камінь, відчувається велика любов до Батьківщини, до мальовничої місцини в долонях гір.
Тонке сприйняття світу і часу у їх єдності і безперервності, глибочінь емоцій і щирість почуттів, а ще пронизливо-яскраві образи, які западають в душу, стають невід’ємною часткою вашого єства – ось що таке вірші Лесі Шмигельської. Саме так пишуть про творчість поетеси її поціновувачі. Словом – послухаємо Лесю Шмигельську…
- Пані Лесю, так збіглося, що збірка «Сьоме небо» є Вашою сьомою книгою. І, прочитавши у ній вірші, хочеться вигукнути: сім чудес Лесі Шмигельської… Що криється за назвою збірки «Сьоме небо»?
Богдан Смоляк. Суб᾿єктивно-об᾿єктивні нотатки
І на схилі року журнал не піддається інерції здобутого…
Поезія: добірки лірики Миколи Петренка, Лесі Шмигельської, Віктора Кучерука, Анатолія Черняхівського, Дзвінки Легіт; вінок сонетів Василя Рябого, розсип рубаїв Івана Редчиця; «деякі пасажі» Гесіодової поеми «Походження богів» («Теогонія») в перекладі, з передсловом Андрія Содомори. Тут є що творчо переймати, як-от: уміння ставити, повторюючи пройдене, все нові запитання – у Петренка; бути статечно щирим – у Кучерука; жити віршем як доброю думкою – у Черняхівського, Шмигельської; припасовувати писане до щоденних ритмів єства – у Легіт; перспективно урухомлювати замармуровілу структуру класичного сонета – у Рябого; поетично концентрувати життєву надсадність – у Редчиця; добре почуватись як у мікро- («труди і дні»), так і в макросвіті – у Гесіода.
Шмигельська Леся. ПроСвіт. Поезії. – Івано-Франківськ: Симфонія форте. 2016. – 112 с.
У наш час нерідко реальному побаченню або дружбі чи співпраці передує віртуальне знайомство. Так само віртуально знайомимося з творчістю багатьох письменників. Ось і я запізналася з цікавою поетесою на всеохопному Фейсбуці. І та наша дружба уже перевищує декілька років. Поки що не бачила особисто самої Лесі Шмигельської, але вже люблю і її твори, і їхню авторку. Мало того, пані Леся звернула увагу навіть на мою скромну творчість, відгукнувшись на дві збірки! Я ж мала за честь написати відгук про її збірку «Всеобрій». А сьогодні мою увагу привернула ще одна, нова, збірка пані Лесі: «ПроСвіт». Впевнена: не скажу про неї краще, ніж уже мовили відомі поети і рецензенти, однак хочеться таки додати і своє слово, слово захоплення справжньою поезією. Тож скажу просто і щиро, скажу – як читач.
Любов Сердунич. «Зайдам – зась!». Поезії. Проза – Хмельницький: ФОП Цюпак А. А., 2015. – 80 с..
«Дивись вперед навіть тоді, мій сину, / / Коли уже зневірився народ…» // («Твердіше крок!»). Саме отак, з вірою, яка нетлінна, з надією, котра не згасає, і з любов’ю до рідної землі життєствердно, патріотично крокує второваною поетичною стежкою просвітянка, письменниця, журналіст, краєзнавець і просто Жінка-Мати пані Любов Сердунич. Напевне, не зроблю великого відкриття, коли скажу, що з пані Любов’ю особисто не знайома, хоча віртуально спілкуємося давно, проте інколи достатньо віртуального знайомства, аби розпізнати справжність людини, відчути її мрії і зрозуміти її світ (у цьому випадку – це світ поетичний).
Шмигельська Леся. ПроСвіт. Поезії. – Івано-Франківськ: Симфонія форте. 2016. –112 с.
Відомий український поет Ігор Павлюк – автор передслова до цієї книги віршів, очевидно, мав рацію, радячи назвати її – «Паперовий кораблик» чи «Кораблик на папері». Не знаю, що він мав на увазі. Та й, чесно кажучи, не цікавить це мене. Але, здається, що в даному випадку він мав рацію. Адже вірш «Паперовий кораблик» по своєму й оригінально відображає суть. А ще, напевно, заголовок є більш жіночнішим, що теж має істотне значення. Принаймні, мені так гадається.
Та перед нами постав «ПроСвіт». Певні поштовхи до розуміння цього ймення можуть дати поетичні рядки на кшталт: «Я чиїсь біль, що зринає сльозою і в проСвіті губиться», «Межи гріхів згадають мо’ про світ і просвіт». Менш тепла назва? Холодна філософічність? Можливо, і є щось від цього. Як кому смакує. Я ж особисто більш розмірковую про нехолодну філософію. Тим паче, коли для цього є підстави. І не тільки через назву з’являються вони. Якщо поезії з цієї книги поділити умовно за мотивами – на громадянські, пейзажні та інтимні, то їх помітно побільшає.
…«Серце наше назавжди віддане тому шматочку землі, де і батьківський дім, і материнська пісня, і перші кроки в життя…
Я народилася… в селі Камінь Рожнятівського р-ну, що на Івано-Франківщині. В розкошах чудової природи, де споконвічною працею і крилатою піснею живе кожна оселя, де перед зором мимоволі постають розлогі, в пишнім цвітінні сади, смарагди гірських хребтів, шум повноводних рік, кажуть Гріх не бути поетом!», – так лірично, як правдивий поет, починає свою зовнішню біографію «грішниця» Леся Шмигельська, пропонуючи нам свою зовнішню біографію з різними видимими фактами, як-от навчання в Калуському училищі культури, праця бібліотекарем у рідному селі, публікація кількох книг віршів, новоспечене членство у Національній спілці письменників, одержання премії імені Марійки Підгірянки тощо… коментарями до яких є власне її словесна творчість, її вірші, з якими я вперше випадково (?) познайомився на всеохопному і наркотично заразливому Фейсбуці, досі не знаючи особисто самої Лесі, але вже поважно люблячи і відчуваючи її, як лісовик-озерник може відчувати і любити людину гір…
На ФБ, правда, не поміщає своїх віршів, кліпів лише лінивий, але вряди-годи натрапиш на щось небанальне, некрикливе, а довірливе, прозоре, домашнє, глибоке та ще й у майстерній оправі, яке хоч словом, хоч буквою торкається законів вічності і може залишитися піснею, афоризмом, початком казки, але радує взаємністю, співпульсуванням утомлену людську душу, яка вже молиться творінню (рослинам, зорям, рікам, птахам і звірам), готуючись до молитви Творцю, вже отут, в оцей день…
***
Розвінчані мости і три дороги,
Молитву шепчуть стомлені вуста.
Куди йдемо, між кулями, до Бога?
Чи мо’ до біса тягнемо хреста?..
Бредуть у завтра підпанки і злидні,
Печуть заграви, біди і борги.
І гомонять гутірки посполиті
Помежи трав язичницькі боги.Солоний день, підсолений сльозою,
Криваві німби в тихих янголят.
…А посивілі далі після бою
У вишині лелеками болять.
На днях в івано-франківському видавництві «Симфонія форте» побачила світ третя збірка поетеси Наталії Данилюк «Океан, що навиворіт». До неї увійшла поезія, об'єднана чотирма циклами.
«Тут поєднались велич і любов» (з передмови)
Що таке людська Душа? Це світ, ні, мікросвіт, оаза, пустеля, а чи гідний прихисток, мушля, у яку можна сховатися разом зі своїми думками, мріями і переживаннями від всіх і всього… А коли Вона – океан, або… океан навиворіт?..
Леся Шмигельська. Всеобрій. Поезії. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2014. – 96 с.
Се вже 4 поетична книга поетеси із села Камінь на Рожнятівщині. Назви попередніх книг такі: „Поцілунок літа“, „Жінка з осені“, „Тепло незвіданих доріг“. Видані вони між 2010 і 2012 роками, здається так.
Паліндром (перевертень) – у перекладі з грецької «той, що вертається», або (давньогр.) «біжу назад тією самою дорогою».
Щодо слів-паліндромів, то їх в українській мові не так уже й багато. Звісно, створити змістовний і яскравий паліндром не так-то просто, але при належному старанні цілком вірогідно. І як добре підтвердження цьому – нова збірка талановитої української письменниці, уродженки селища Стара Синява, що на Хмельниччині, Любові Андріївни Сердунич – «ВІТРАЖІ ЖАРТІВ», яка побачила світ у 2013 році.
Я пам’ятаю й досі ніч святу:
На покутті димить Різдвяна свічка,
Витає дух пробачень і освідчень.
Густі дими над стріхою прядуть.
До хати батько молитовно дідух
Святково вносить, укладає гідно
У чепурний і вартий в домі кут.