Жінка-УКРАЇНКА

Наталя Куліш

— Пане Михайле, читала Ваше інтерв’ю для української газети, яке записане два роки тому. Там Ви говорили про культурні україно-румунські зв’язки, про історію української літератури на теренах нинішньої Румунії і колишньої України (Буковина). Оскільки нині в Україні світ побачила вже друга Ваша книжка «Незнайомка у фіалковій сукні» (Київ, 2018 р., видавництво «Друге дихання», (перша – «Конокрадська честь», Львів), то будемо говорити тепер про Вашу творчість. Як Вам ведеться в Румунії – українсько-румунському письменнику і журналісту на професійній стежці? Тобто чи вільно творити українцю, який живе в Румунії ?

Люблю дні народження! Але не свої... Насправді, я дуже цікава й мені подобається спілкуватися з «винуватцями» свята та вимагати від них відповідей на численні запитання. А відмовляти у відповіді саме в святковий день практично ніхто з авторів не наважується. :)

От і зараз знайшла можливість, аби розпитати енергійну, моторну й методично «підковану» письменницю, спеціаліста зі зв’язків із громадськістю видавництва «Ранок» Любов Яковенко з Харкова.

У творчому доробку Любові близько 300 книг та книжечок для малят від народження й до 10 років, виданих в декількох видавництвах країни; 11 методичних посібників для дошкільних працівників; статті, сценарії та публікації в профільних журналах («Дошкільне виховання», «Джміль», «Палітра педагога»). Вона – співавтор декількох збірників, у тому числі й електронних та активний учасник літературно-мистецьких проектів «Подарунок від святого Миколая», «Новорічна казка», «Різдвяна казка», «Абетка професій»...

Насправді, доброю традицією у багатьох авторів є підведення підсумків творчої діяльності, яку здійснювали протягом року. Сподіваюсь, що моя (а може, й ваша, любі друзі) зацікавленість допоможе Любові Яковенко систематизувати свої досягнення й здобутки. Отже...

Днями знаменита молитва «Отче наш» Дубенського і легендарна «Бахіана» Віла-Лобоса прозвучали у виконанні Вікторії Лук'янець під Орантою у Софії Київській. Три  концерти – чергові із серії благодійних, що їх славетна оперна співачка дає в рідній Україні. 

Про те, як контракт із Віденською оперою може дати визнання, але позбавити багатьох творчих можливостей; як роки змінюють репертуар, але загартовують характер; як вільні хліби стимулюють творчі інновації, а «стояча вода» губить мистецтво, зірка світової опери (колоратурне сопрано) Вікторія Лук'янець розповіла в інтерв'ю кореспонденту Укрінформу.

Ви замислювались, чому і дорослі, і малі з таким нетерпінням очікують на Новорічні свята? Хіба не тому, що ці дні є уособленням чогось чарівного, казкового, днями, коли можуть здійснюватися найзаповітніші бажання?

Запевняю: щоб поринути у хвилюючу атмосферу див, не обов’язково  чекати на Новий рік. Треба лише взяти книгу «Бурдебач» сучасної української письменниці Олени Лань, і ви з легкістю поринете в світ казковий і різнобарвний, сповнений хвилюючих пригод і несподіванок. Світ, який познайомить вас, любі друзі, з багатьма забутими, але такими реальними для наших предків міфологічними істотами. І не можна поділяти їх на добрих та злих. Насправді, кожен із персонажів повісті Олени Лань багатогранний та глибоко психологічно виписаний – як і справжні люди.

Визнання «Бурдебач» отримав не тільки в Україні, де був виданий двома мовами, але і в Чехії. У 2017 році книга вийшла друком чеською, з ілюстраціями словацького художника Яна Лауки Скорки.

– Олено, а звідки взялась ідея – написати про домовика, та ще й не звичайного, а «дикого», «лісового»?

– Як журналіст, я працювала для газетного  матеріалу над збіркою наукових статей українських етнографів і була просто вражена  тим, наскільки мало ми знаємо про те, яким бачили навколишній світ наші предки.  Їхні ліси,  річки, озера та, зрештою, і власні обійстя повнилися настільки незвичними казковими істотами, що просто дух захоплювало. 

Чи не в кожній області були свої варіанти «диких»  та «домашніх» духів, про яких ми і гадки не маємо.  Сучасні діти безпомилково дадуть відповідь на питання, як виглядав грецький сатир, але навряд чи попишуть домовика,  мамуну, нявку  чи польовика.

Вже тоді ця  ситуація видалася мені в корені неправильною. Але знайти час, щоб обробити таку силу силенну  матеріалу, вдалося тільки в еміграції, коли закінчився щоденний газетний марафон.

По суті, я поєднала дитячу казку, яку придумала колись для свого сина, – про маленьких чоловічків, які крадуть з-під ліжка все, що погано лежить, та  ідею популяризувати українську демонологію. А кого ще можна зустріти у власному помешканні посеред ночі, крім домового? І де краще сховаєш вкрадені речі, ніж у зачарованому лісі?

У Дніпрі відбулась презентація другої книги трилогії «Скарби Примарних островів» письменниці, журналіста, кандидата філософських наук – Наталії Дев’ятко, лауреата престижних літературних премій та переможця міжнародних і всеукраїнських конкурсів. Нагадаю, що у 2017-му році наказом Міністерства освіти і науки України «Скарби Примарних островів» було рекомендовано для вивчення у 9-му класі в програмі з української літератури.

«Кохана Пустельного Вітру» – нетипове українське фентезі, що розповідає про морські пригоди, піщані й крижані пустелі, нескінченні шляхи, і незабутні подорожі.

– Наталіє, а як ти відчуваєш: в тобі більше від письменника чи від науковця?

Складно сказати... Я реалізуюся в обох сферах і не уявляю свого життя ані без письменництва, ані без науки. До того ж вони насправді один одному більше допомагають, а не суперечать.

Письменник повинен мати розвинену інтуїцію, яка неабияк стає у пригоді, коли займаєшся і науковими дослідженнями. А науковець – це логік, людина, яка чітко розуміє, що таке причинно-наслідкові зв'язки. І повірте, це надбання також дуже важливе для письменника, щоб розуміти, що і чому відбувається у його світі саме так, як автор це бачить.