Жінка-УКРАЇНКА

Люблю дні народження! Але не свої... Насправді, я дуже цікава й мені подобається спілкуватися з «винуватцями» свята та вимагати від них відповідей на численні запитання. А відмовляти у відповіді саме в святковий день практично ніхто з авторів не наважується. :)

От і зараз знайшла можливість, аби розпитати енергійну, моторну й методично «підковану» письменницю, спеціаліста зі зв’язків із громадськістю видавництва «Ранок» Любов Яковенко з Харкова.

У творчому доробку Любові близько 300 книг та книжечок для малят від народження й до 10 років, виданих в декількох видавництвах країни; 11 методичних посібників для дошкільних працівників; статті, сценарії та публікації в профільних журналах («Дошкільне виховання», «Джміль», «Палітра педагога»). Вона – співавтор декількох збірників, у тому числі й електронних та активний учасник літературно-мистецьких проектів «Подарунок від святого Миколая», «Новорічна казка», «Різдвяна казка», «Абетка професій»...

Насправді, доброю традицією у багатьох авторів є підведення підсумків творчої діяльності, яку здійснювали протягом року. Сподіваюсь, що моя (а може, й ваша, любі друзі) зацікавленість допоможе Любові Яковенко систематизувати свої досягнення й здобутки. Отже...

 – Привіт, Любове! Вітаю з народинами! Як відзначила день народження? Які подарунки отримала? Чи не подарувало тобі, часом, видавництво нову книжечку? (Чому використовую зменшувальний суфікс? Та тому, що більшістю авторка пише для дітей молодшого віку. А це ду-уже важко, повірте!).

– Поки що ні, але я в очікуванні. У видавництві «Пегас» повинна вийти планшетка з пісеньками на мої віршики й книжка з віршами про всілякі види транспорту. Навіть про такі екзотичні, як підмітально-прибиральна дорожня машина. А з методичних – у видавництві «Ранок» посібник «Природа космосу» від О. Каплуновської, котрій я активно допомагала.

А що стосується самого дня народження, то я його «святкувала» в купе поїзда дорогою в Одесу. Подумки святкувала, звичайно…

Подарунок теж буденний – замінила свій телефон. Адже це один з моїх робочих інструментів. А мій старенький «Sony», вже й оновлюватися втомився.

– Завжди дивуюся, коли читаю твої твори. Настільки вони відповідають вікові маленького читача. Це ж як треба розумітися в психології дитини!

Мабуть, в основу твоєї творчості ліг неабияких професійний досвід, чи не так?

–    Дійсно, це так. Адже я вже досить давно живу на білому світі й більше 30 років життя в минулому присвятила праці з малюками. На зорі юності працювала музичним керівником в дитячому садку, потім вихователькою. Завершувала вже завідувачкою дошкільного закладу. На жаль, мені випала гірка доля ліквідації закладу, в якому я відпрацювала понад 30 років! Мабуть, наш дитячий садок був останній, котрий закрили в 2004 році. Й не тому, що дітей в нас було обмаль, а тому, що таке рішення прийняло відомство, котре нас утримувало.

-  Ти пишеш і прозові, й поетичні твори. Чомусь надаєш перевагу?

– Я більше поет, ніж прозаїк. Віршовані рядочки легко народжувалися вже з початкового шкільного віку. А ось прозу, більш-менш «читабельну», я почала писати зовсім недавно – років 6-7.

– Скажи, ти можеш написати для будь-якого віку чи є певні обмеження?

– Та ж, звичайно, є обмеження! Більше всього в мене творів для дошкільників десь з 3 років до 7.

Декілька років тому у видавництві «Талант» в мене вийшли маленькі книжечки з серії «Мамине сонечко». Призначалися вони найменшеньким – діткам з народження й до 3 рочків. Це різні забавлянки, примовлянки до сніданку, колискові, «пробуджувальні», «одягальні» віршики й таке інше. Ох і намучилася я з ними, тобі скажу! Адже віршики для крихіток повинні мати зовсім інший звукоряд, ритм і відповідну лексику. Але маю надію, що мені вдалося це зробити...

А ось для більш старших я почала писати зовсім недавно. Це й демонстраційно-методичні «Народні ремесла» та «Народознавство» видавництва «Ранок», й «Кумедна абетка», яка побачила світ у видавництві «Талант».

До речі, остання книжка – це моя особлива гордість. Там читач знайде казки, в яких всі слова починаються з заданої букви, на кшталт: «Жарко, жнива… Жук жив у житі. Женці жито жали, а жук журився: «Де жити?»… Знаєш, мені завжди прикро було, що такі чудові слова як «квит», «пробі», «жебонить» зникають з мови народу. Я їх активно використовую в своїх творах, даючи наприкінці тлумачний словничок. І роблю це в надії, що молоде покоління буде якщо не користуватися ними, то хоча б розуміти…

– На зустрічах часто-густо можна почути таке питання: «А коли Ви написали першу книгу?» Насправді, учасники зустрічі мають на увазі: «Коли Ви почали писати? У якому віці?» То ж піду тим же шляхом і повторю саме це питання. Коли?

– О! Найперший досвід був у молодшому шкільному віці. Я постійно друкувалася в шкільній стіннівці, потім в районній газеті. В 7 класі, пам’ятаю, переклала «Лорелай» німецького поета Г. Гейне. На жаль, все це втрачено. Хоча, мабуть, так і повинно було статися! Бо, мабуть, це дуже смішно було – геніальний Гейне в перекладі самовпевненої семикласниці…

– Коли вперше твої твори (чи твір) вийшли друком? І де: у газеті, журналі, видавництві?

– Найперші (це переважно віршики й публіцистика шкільної тематики) – недосконалі, незрілі – не дуже й пам’ятаю, де й коли були надруковані.

А ось перші видання уже в «новітньому» періоді, в 2000-ні роки, пам’ятаю дуже добре. Все почалося з того, що в Харківському інституті післядипломної педагогічної освіти вийшла моя авторська програма з безпеки життєдіяльності. Цей невеличкий посібничок пропонувався до уваги учасників під час Ярмарку педагогічних ідей. І я назавжди запам’ятала довгу чергу з педагогів за ним. Всередині все співало…

А зовсім скоро на мене вийшли редактори видавництва «Ранок» й звідтоді закінчився довгий період «письменництва в стіл».

– Твоя перша реакція на публікацію...

– Я вже працювала в дитячому відділі видавництва «Ранок» і знову ж таки приймала участь у Ярмарку педагогічних ідей, але вже як представник видавництва.

Після виступу перед педагогами області вийшла в залу, де експонувалися зразки літератури. Підійшла до свого стенду, а там… Там, серед розмаїття других художніх творів стояли й мої перші 4 книжечки.

Як зараз пам’ятаю, це були звичайні картонки. Та мені вони здалися найяскравішими, найчудовішими й найзмістовнішими з усіх, представлених на виставці…

 Зараз мені навіть смішно згадувати це. Але ті перші  емоції вже не повторяться ніколи! Книжки вже друкувалися одна за одною. Прийшла буденність: струна в душі бринить, але не так щемливо.  Ну то й добре, адже гординя ще нікого не прикрашала…

– Яка твоя думка: письменник має працювати систематично або тільки тоді, коли відчуває натхнення?

–  Як казав один з авторів, «у письменника повинен бути залізний зад». Грубо, але точно! На одному натхненні далеко не виїдеш! Праця, праця й ще раз праця! А натхнення приходить, як і апетит – під час процесу. Як тільки зробиш велику перерву, вже досить важко ввійти в роботу. Тому, як казав Юрій Олеша, «Жодного дня без рядка»!

– Поговоримо про вибір теми. Мабуть, тобі, як методисту, також доводиться працювати на замовлення. Тобі це важко? Бо ж дехто з авторів відмовляється писати на задану тему.

– Так, звичайно, мені досить часто доводиться працювати на замовлення. Але це не означає, що мене заганяють в якісь жорсткі рамки. Інколи просто дається тема, а наповнення, відповідно, за автором. Це й замовленням назвати важко. Є ідея, а вже як ти її зможеш розвинути, цілком залежить від тебе.

Хоча, в мене є приклади, коли я працювала за натхненням, виключно для себе. Наприклад, коли почала вивчати англійську мову, то писала «Якось вранці «Ей» «Бі», «Сі» запросили в двір таксі»… Багато англійських слів задіяла в своїх віршиках. Це мені дуже допомагало. А потім знайшло своє місце вже в  друкованій книжці «English для дітей».

Ще я дуже полюбляю писати щось у поїзді під час своїх численних відряджень. Так, збірка «Від скоромовки до лічилки» народилася саме під стук коліс. І «Театралізовані казки» та «Театр в дитячому колективі» також. А надто моя улюблена збірка «Українська абетка» –  народознавчі вірші з прозовими коментарями («О теплій місячні порі купалась хмарка у Дніпрі…»)

– На твою думку: які риси характеру притаманні справжньому письменникові? Особливо тому, хто пише для дітей.

–  Мені здається, що дитячий письменник у будь-якому віці повинен залишатися трішки дитиною. А інакше, як він зможе розуміти дитячі потреби?! Як тільки автор в своїх творах для дітей скотиться до повчально-дидактичного тону, так письменник в ньому загине, не народившись. Треба вміти говорити з дітьми їх мовою, утримувати, так би мовити, дитячі очі в полі свого зору на відстані дитячої руки.

– Питання до тебе, як до педагога. Наскільки це важливо – ретельно відпрацьовувати у творі кожну деталь, кожну дрібничку? Адже довелось зустрічалась із такими авторами, які говорять щось на кшталт: «Нехай діти розбираються самі, чи є пугач сином сови...»

–  Це дуже важливо! Особливо, якщо пишеш на якусь пізнавальну тематику. Дійсно, дитина повинна отримати точну характеристику якось явища чи предмета. Адже дитяча пам’ять назавжди вбере в себе ці подробиці! Ось чому я не сприймаю рожевих зайців, чи стилізовані малюнки у книжечках для найменших. Все повинно бути точним, хоч і фантазії при цьому цуратися не треба.

– А думка педагогів, з якими зустрічаєшся? Чи багато в них нарікань на адресу письменників?

– Вони згодні зі мною в цьому питанні. А ще педагоги дуже переймаються, що книжковий ринок заповнюється величезною кількістю безформних героїв по типу «Губки Боба» та жорстокістю героїв сучасних коміксів.

– Тобі доводиться багато їздити Україною. Яке найяскравіше враження від цьогорічних поїздок?

–  Це поїздка на Всеукраїнський семінар в Ужгород-Мукачеве. Крім змістовної роботи, нас познайомили з багатющими національними традиціями Закарпаття, організували екскурсію до замку Паланок. А для мене особисто дуже пам’ятною стала зустріч і бесіда з відомою дитячою авторкою, поетесою Лідією Повх («Журилась під осінь малесенька жабка…»)

– Чи загадала ти в день народження бажання, яке має виповнитись протягом 2018 року?

– Так! Я зараз працюю (поки що виключно для себе) над англомовною книжечкою. Мрію, щоб вона була надрукованою. Й не тільки на Батьківщині…

– Бажаю виповнення бажання! І нових успіхів!!!

– Щиро дякую!

Еліна Заржицька