Жінка-УКРАЇНКА

Вже стало доброю традицією напередодні фестивальних днів зустрічатися з організатором  українського поетично-музичного фестивалю «Віршень»  -  письменником, видавцем, громадським діячем Сергієм Пантюком, якому завжди є що розповісти і про цей багаторічний захід, і про самих учасників.

- 10 лютого знову збере своїх постійних і нових митців та шанувальників «Віршень». Скільки років виповнюється фестивалю і що найголовнішим, як організатор, в його існуванні бачите для себе?

- Це буде 22-й фестиваль. І відбувається він 22-й рік поспіль. Для людини – це молодість, а для фестивалю – мабуть, зрілість. І коли я озираюся назад, сам дивуюся: скільки талановитих, яскравих, неординарних людей виступило на його сцені!

Я свідомий того, що в межах загального культурно-мистецького процесу в Україні «Віршень» є лише незначним епізодом. Але важливим є те, що кожен, хто хоч раз занурився у невимушену «віршневу» ауру, несе її далі – у своє місто чи село, у своє мистецьке оточення, у свою родину. А це поступово і невпинно розширює такий важливий для нас духовний простір. Наголошу – український простір.

- Якщо брати до уваги рівень виступів тих, хто був на початках, і аналізувати твори з якими учасники виступають сьогодні – різниця в чому? Чи є вона взагалі? Розвивається українське слово, чи пасує перед митцями минулих років?

- Ключове слово «рівень». Він має бути високим. Коли все починалося – далекого 1996 року – я інтуїтивно відчував: випадкових людей на такому фестивалі бути не може. І не помилився. Всі учасники першого фесту – ще не «Віршня», він тоді мав назву «Під знаком Водолія»,– є на сьогодні письменниками першого ряду. Іван Андрусяк, Юрій Бедрик, Михайло Бриних, Сергій Жадан, Василь Кожелянко, Андрій Кокотюха – хто не чув сьогодні цих імен?

Майже кожен рік фестиваль відкривав якесь яскраве ім’я, тому я впевнений, що наймолодші учасники, яких я вишукую по всіх усюдах і запрошую на «Віршень», за кілька років стануть відомими авторами.

Отже, різниця між учасниками може бути в ідейній чи естетичній царині, але всі вони обдаровані й перспективні. І українське слово розвивається в усіх напрямках. А це не може не радувати.

- Організаційні питання – вони не легкі. Хто з цим мав справу, знає, що будь-яка творча подія потребує певної підготовки і підтримки, як моральної так і матеріальної. А це ж фестиваль з історією! Ніколи не виникало бажання залишити все в учора? Що надихає на те, що «Віршень» продовжує бути? Які найбільші проблеми в організації, якщо вони є?

- Таке буває, що довготривалі проекти стають тягарем. Я це пережив двічі. 7 років тому я публічно оголосив, що «Віршень» (тоді в мистецьких колах за ним закріпилася неформальна назва «Сліва-фест») припиняє своє існування, оскільки ідея його вичерпалася і 15-й за рахунком стане останнім. І що ви думаєте? На мене посипалось стільки докорів, відмовлянь та переконань, першочергово – від найближчих друзів та колег, що я зрозумів: фестиваль вже існує окремо від мене і вбивати його я не маю права.

Те ж саме повторилося в 2014-у, коли ми багато часу віддавали війні. Я сказав: люди гинуть, а ми фестивалитимемо? Але знову ж друзі наполягли: а хіба розвиток нашої культури не є частиною війни? І ми зробили тоді доволі камерний, але цілком благодійний захід, і саме тоді виникла ідея волонтерського видавничо-популяризаторського підпроекту «Рядки з передової», без якого «Віршень» тепер не обійдеться аж до остаточної нашої перемоги – підтримуючи письменників, долю яких опалила війна.

Організаційні питання –завжди клопіткі, але якби все давалося легко, то й працювати було б нецікаво. Цього року, наприклад, виникла зовсім неочікувана проблема: постійні добродії фестивалю (наголошую саме на слові «добродії», бо «спонсори», як правило, вимагають навзамін піару, а ці люди бажали залишатися публічно анонімними) не змогли підтримати нас фінансово. Тому, щоб відбулося все як належить, мені доводиться «колядувати» у нашій ФБ-спільноті. І добрі люди відгукуються. На сьогодні вже зібрано 6030 грн, це трохи більше третини загальної потреби.Тому принагідно звернуся до читачів вашого сайту: якщо є бажання допомогти фестивалю, то моя картка Приватбанку 5168 7456 0047 4685. Все відбувається прозоро, кожна сума, яка надійшла, фіксується на моїй сторінці у ФБ.

- Найцікавішими фестивальними моментами попередніх років поділитеся?

- Власне, я не можу пригадати нецікавих фестивалів. Основне – це творче та неформальне спілкування, але мистці – народ веселий і позитивно авантюрний, тому і без курйозів не буває. Навіть минулого року стався випадок, коли хтось із веселих гостей заснув, зачинившись у туалеті, що створило низку веселих і не дуже клопотів.

Був випадок, коли на одному з фестивалів ми робили фуршет у стилі «ностальжі» – стіл студентів кінця 80-х – початку 90-х років минулого століття. Багато сала, цибуля, квашена капуста, чорний хліб, «братська могила» (кілька в томаті), картопля в мундирах тощо – і все це на розстелених газетах того часу. А на куті стола створили жартівливий «Куточок комуніста» – білий батон, пачка масла і бляшанка червоної ікри. Так ось, спочатку всі зневажливо ставилися до «комуністичних страв», а потім сталося як в анекдоті – на якусь хвилину зникло світло (чи хтось вимкнув спеціально), а коли знову з’явилося, «Куточок комуніста» виявився порожнім. Я спочатку думав, що то друзі пожартували, але ж ні… Так і досі не знаю, хто «причепив ноги» тій ікрі з маслом.

- Не планували ніколи видати книгу спогадів учасників про «Віршень» чи своїх власних про самих учасників?

- Це дуже хороша ідея. Я давно про неї думаю. Як і про «Поетичну антологію «Віршня», до якої увійшло б хоча би по кілька віршів кожного учасника. Але для таких проектів потрібні тиша і спокій, а їх у мене немає. Хіба, якщо Бог дасть до старості дожити, впорядкую.

Мушу тут сказати про сумне. Минулого року наша спільнота зазнала важкої втрати – раптово помер учасник майже всіх попередніх фестивалів, відомий бард, поет, музикант (гітарист і голос акустичного дуету «Образ»), багаторічний організатор Всеукраїнського фестивалю авторської пісні та співаної поезії «Срібна підкова» Андрій Саєнко. Ми були не лише друзями і кумами, а й співавторами, адже Андрій написав на мої слова близько тридцяти пісень, найвідоміші з яких – «Арій прощається» та «Місто без парасолі». Цього року ми згадаємо Андрія на «Віршні», а 28 лютого у Львові відбудеться великий вечір його пам’яті…

- Фестиваль відбудеться традиційно чи будуть якісь зміни, нововведення?

- Будь-які нововведення «Віршня» одразу ж стають традицією. Цього року фестиваль стартує під гаслом «Віршень» об’єднує міста» і відбудеться 10 лютого (в день мого народження) у Києві, у приміщенні видавництва «Смолоскип» (вул. Межигірська, 21), а 14-15 лютого в Кам’янці-Подільському в залі готелю «Рейкарц» (вул. Старобульварна, 2).

Далі в планах і вже роботі – відновлення формату «Мандрівний «Віршень». Вже скажу, що першою в черзі є Чернігівщина.

Одне із цьогорічних нововведень – співпраця з Кам’янець-Подільським кіноклубом «АтмоСфера»,  який взяв на себе виготовлення візуальної реклами фестивалю, проведення 14 лютого в кінотеатрі «Сінема» показу для кам’янчан художнього фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» та організацію екскурсії місцями зйомок цього чудового фільму.

Інше нововведення – фестивальний «Щедрий горщик» – заклик до всіх учасників принести з собою на подію щось їстівне в форматі будь-якої страви, але до останнього тримати це в таємниці. Потім має виявитися чимало сюрпризів. Ну і «Кров ворожа» не почуватиме себе такою самотньоюJ.

А так – будуть презентації книжок, пісень, просто нових творів і нових цікавих авторів.

- Хто може стати учасником фестивалю «Віршень-2018»?

- Усі талановиті поети, барди та акустичні гурти, які мають бажання поринути на кілька годин у насправді творчу та теплу атмосферу. Впевнений – у нас все вдасться. «Віршнюймо», друзі, бо ми того варті!

Розмовляла Тетяна Череп-Пероганич