Інтерв'ю

Вікторія Лук`янець, оперна співачка, народна артистка України — Після арії в «Сивільському цирульнику» пішла не у двері, а у вікно

Днями знаменита молитва «Отче наш» Дубенського і легендарна «Бахіана» Віла-Лобоса прозвучали у виконанні Вікторії Лук'янець під Орантою у Софії Київській. Три  концерти – чергові із серії благодійних, що їх славетна оперна співачка дає в рідній Україні. 

Про те, як контракт із Віденською оперою може дати визнання, але позбавити багатьох творчих можливостей; як роки змінюють репертуар, але загартовують характер; як вільні хліби стимулюють творчі інновації, а «стояча вода» губить мистецтво, зірка світової опери (колоратурне сопрано) Вікторія Лук'янець розповіла в інтерв'ю кореспонденту Укрінформу.

Проти течії Кальміюсу

Володимир Вакуленко

Марія Козиренко

Не так давно побачила світ антологія «Кальміюс». Це свого роду квінтесенція першого східноукраїнського регіонального літературного конкурсу «Кальміюс», проведеного у 2016 році, який відбувався під час фестивалю з однойменною назвою.

Про роботу над виданням розповіли письменник Володимир Вакуленко та художниця, поетеса Марія Козиренко.   

— Володимире, питання до Вас. Як і коли виникла ідея створення антології?

— Це зовсім не моя ідея. В листопаді 2016 року в Краматорську відбувся фестиваль «Кальміюс» на якому були оголошені переможці літературного конкурсу. Власне від того фестивалю і почала створюватися антологія. Але і в цьому випадку ідеї надрукувати антологію належали не організаторам і не мені ясна річ. У 1999 році подібний проект створював у Донецьку Олег Соловей. Останній його 27 випуск, вийшов друком у 2009 році. Далі відбулася тиша і от в 2017 році сталася перша спроба відродити антологію. Ось тут я вже попрацював над власними ідеями, а допомогла мені в їх реалізації художниця Марія Козиренко.

Далі вирішив, раз частини дві, то створити незвичну антологію для читача — «книгу-перевертень». Тобто, з одного боку йдуть дитячі номінанти, з іншого боку — дорослі. Вельми чудово вийшло. Авторів теж не приховував. У деяких непогані перспективи видавати свою творчість окремо, тому я для зв’язків із видавцями позалишав під прізвищами авторів їхні електронні адеси. Ну, і до антології увійшли не лише маловідомі автори: дебютував Олександр Олійник зі своїм романом «Денний звук» (видавництво «Кальварія»), Марія Козиренко та Наталія Дев’ятко добре відомі автори серед читачів, та й мене у широких літературних колах добре знають.

Олена Лань: Не залишайте речі під ліжком, їх вкраде бурдебач!

Ви замислювались, чому і дорослі, і малі з таким нетерпінням очікують на Новорічні свята? Хіба не тому, що ці дні є уособленням чогось чарівного, казкового, днями, коли можуть здійснюватися найзаповітніші бажання?

Запевняю: щоб поринути у хвилюючу атмосферу див, не обов’язково  чекати на Новий рік. Треба лише взяти книгу «Бурдебач» сучасної української письменниці Олени Лань, і ви з легкістю поринете в світ казковий і різнобарвний, сповнений хвилюючих пригод і несподіванок. Світ, який познайомить вас, любі друзі, з багатьма забутими, але такими реальними для наших предків міфологічними істотами. І не можна поділяти їх на добрих та злих. Насправді, кожен із персонажів повісті Олени Лань багатогранний та глибоко психологічно виписаний – як і справжні люди.

Визнання «Бурдебач» отримав не тільки в Україні, де був виданий двома мовами, але і в Чехії. У 2017 році книга вийшла друком чеською, з ілюстраціями словацького художника Яна Лауки Скорки.

– Олено, а звідки взялась ідея – написати про домовика, та ще й не звичайного, а «дикого», «лісового»?

– Як журналіст, я працювала для газетного  матеріалу над збіркою наукових статей українських етнографів і була просто вражена  тим, наскільки мало ми знаємо про те, яким бачили навколишній світ наші предки.  Їхні ліси,  річки, озера та, зрештою, і власні обійстя повнилися настільки незвичними казковими істотами, що просто дух захоплювало. 

Чи не в кожній області були свої варіанти «диких»  та «домашніх» духів, про яких ми і гадки не маємо.  Сучасні діти безпомилково дадуть відповідь на питання, як виглядав грецький сатир, але навряд чи попишуть домовика,  мамуну, нявку  чи польовика.

Вже тоді ця  ситуація видалася мені в корені неправильною. Але знайти час, щоб обробити таку силу силенну  матеріалу, вдалося тільки в еміграції, коли закінчився щоденний газетний марафон.

По суті, я поєднала дитячу казку, яку придумала колись для свого сина, – про маленьких чоловічків, які крадуть з-під ліжка все, що погано лежить, та  ідею популяризувати українську демонологію. А кого ще можна зустріти у власному помешканні посеред ночі, крім домового? І де краще сховаєш вкрадені речі, ніж у зачарованому лісі?

Тетяна Череп-Пероганич: «Треба поважати себе, як поета, щоб і інші поважали»

Еліна Заржицька

Для мене поняття "Жінка-Українка" і "Тетяна Череп-Пероганич" практично стали синонімами, бо завдяки мистецькому Порталу "Жінка-Українка", співзасновницею якого є Тетяна, творчі люди дружно зібрались під єдиний "дах". Адже відтепер на Порталі можна знайти багато цікавої, корисної та важливої інформації про творчу інтелігенцію України.

А втім, вона встигає все – ця жінка з теплою посмішкою і добрими очима. Її активна громадська позиція не заважає їй творити, кохати, дружити...
 
Тетяно, будь ласкава, розкажи, звідки береш теми для своїх поетичних творів. Це – як блискавиця чи доводиться їх довго обдумувати?

Наталія Дев’ятко: Я не уявляю свого життя ані без письменництва, ані без науки

У Дніпрі відбулась презентація другої книги трилогії «Скарби Примарних островів» письменниці, журналіста, кандидата філософських наук – Наталії Дев’ятко, лауреата престижних літературних премій та переможця міжнародних і всеукраїнських конкурсів. Нагадаю, що у 2017-му році наказом Міністерства освіти і науки України «Скарби Примарних островів» було рекомендовано для вивчення у 9-му класі в програмі з української літератури.

«Кохана Пустельного Вітру» – нетипове українське фентезі, що розповідає про морські пригоди, піщані й крижані пустелі, нескінченні шляхи, і незабутні подорожі.

– Наталіє, а як ти відчуваєш: в тобі більше від письменника чи від науковця?

Складно сказати... Я реалізуюся в обох сферах і не уявляю свого життя ані без письменництва, ані без науки. До того ж вони насправді один одному більше допомагають, а не суперечать.

Письменник повинен мати розвинену інтуїцію, яка неабияк стає у пригоді, коли займаєшся і науковими дослідженнями. А науковець – це логік, людина, яка чітко розуміє, що таке причинно-наслідкові зв'язки. І повірте, це надбання також дуже важливе для письменника, щоб розуміти, що і чому відбувається у його світі саме так, як автор це бачить.

Тимур і Олена Литовченки: КОЛЕКТИВНИЙ РОЗУМ

 Цей рік видався плідним на відзнаки для творчого подружжя Тимура та Олени Литовченків. Втретє ними отримано відзнаку Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», відзначено Міжнародною літературно-мистецькою премією імені Пантелеймона Куліша за написані спільно романи «козацького» циклу – «Пустоцвіт», «Кинджал проти шаблі», «Шалені шахи» та «Фатальна помилка».

– Тимуре, Олено, разом вами написано стільки книг!.. А як це – писати разом? Чи комфортно ви почуваєтесь при цьому?

Тимур Литовченко: Разом ми почали писати в 2011 році, на той час стаж нашого подружнього життя наближався до 27-річної позначки. Себто, перш ніж розпочати спільну творчість, ми залишили далеко позаду «срібне» весілля. Отож повірте: якщо нам до того було комфортно йти по життю разом, то й про спільну творчість можемо повторити те ж саме.

Олена Литовченко: Почуваюся дуже добре, адже мій співавтор – це мій чоловік, ми вже 33 роки разом. Отже, жодного дискомфорту не відчуваю. Нам дуже цікаво і в житті, і в творчості. В будь-якому сенсі. Звісно, розбіжності в роботі над текстами мають місце, але долаємо їх так само, як і побутові складнощі. В робочому порядку, так би мовити. Це вже деталі…

"Напередодні "Книжкового форуму" у Львові..."

Цікава розмова Сергія Грабаря, автора програми "Червоне і чорне" на Українському радіо, з видавцем Анеттою Антоненко.

Як видати хорошу книгу? Де шукати хорошого автора?

Про це та інше за посиланням: 

http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/

Талановите подружжя Бойчуків знову збирає друзів на фестиваль «Мовою серця» у Івано-Франківськ

Цього року знову талановите подружжя Бойчуків Роман і Ольга запрошують до Івано-Франківська творчих друзів на Всеукраїнський фестиваль «Мовою серця». Про це і говоримо:

– Ви засновники чудового мистецького фестивалю, який від і до наповнений любов’ю. У вересні він відбудеться вдруге. Які особисто у вас, як організаторів, враження від першого?

Роман: Таке враження. Що це не рік минув, а було, наче вчора. Пам’ятається мало не кожна деталь. Це і виставка художніх картин Бороденко Наталії з Рівненщини, і виставка робіт фотохудожника з Верховини Руслана Трача, і виставка картин із соломки нашої краянки Галини Різничук; це також чуттєві, як поетичні, так і музично–пісенні виступи учасників, напутнє тепле слово від членів журі; також книжкова виставка авторських книг; презентація поетичної книги київської письменниці Тетяни Череп–Пероганич «Осінь дорослої жінки», екскурсія містом, кавування/чаювання у поєднанні із теплим, щирим, творчим спілкуванням одіні з одними, та багато–багато іншого...

Інтерв’ю Народного депутата України Павла Кишкаря щодо проекту виходу поетичної антології «25ть до тридцяти»

За словами письменниці, громадського діяча, Лесі Мудрак, концепція антології поєднує в собі число 25:

  • 25 років Незалежності,
  • 25 областей України,
  • 25 авторів до тридцяти років.

Про реалізацію проекту, і про літературний процес в цілому, вони і поговорили:

«Гніздо горлиці» — фільм, сценарій якого написало Життя

Українського кіно, кажуть, нема. Колись було, а тепер його нема. Ще у шістдесяті-сімдесяті воно було. Його знімали Сергій Параджанов, Леонід Биков та Іван Миколайчук. А тепер за ці двадцять років зникло… А ще щось промайнуло майже зовсім непомітним для широкого загалу на початку дев'яностих в творчих потугах у Олега Бійми у телесеріалах «Злочин з багатьма невідомими», «Пасткою», «Островом любові» та іншими. Та зникло щоб час від часу з'являтися у творіннях короткого метра фестивалю «Відкрита ніч».

У середині ж 2000-х, після «Помаранчевої» революції теж зажевріло і завмерло наче дитина в утробі матері. З'являлись поодинокі рухи «Нескорений», «Украдене щастя», «Штольня», фільми Оксани Байрак та інші: не вельми відомі широкому загалу творіння. Та це тільки провісники народин нового українського кіно. І як тільки 2000-чні перетнули дев'ятий рік потуги посилилися. Україна потребувала нового рівновеликого зі світовим кіно нашого, українського. Вистріл відбувся відразу шедеврами світового рівня Михайла Іллєнка у 2012 році «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» та у 2013-му «Хайтарма» Ахтема Сеїтаблаєва.

Іванна Стеф’юк: грані світовідчуття

Коли весна заглядає на наші подвір`я – ми й самі починаємо квітнути. Натхенння, кажуть, варто шукати у природі. Тоді усе цвітіння виливається у гарний настрій та плідну роботу. Проте, існують люди, які носять вічну весну всередині. Таких людей і називають митцями. З Іванною Стеф'юк ми зустрілись у час, коли цвітінням чернівецьких магнолій розгорілась весна. Письменниця, літературознавець, методист, журналістка. Завжди привітна, з дивовижно-запальним вогником в очах, Іванна поділилась зі мною хорошими новинами про нові звершення та особливими секретами творчості.  Приємною розмовою ділюся з Вами:

Алла Миколаєнко: «Віршовані тексти магічно впливають на людську психіку і часто збуваються»

11084253_903553293028285_6456830967749193374_nАлла Миколаєнко (1990) – українська поетеса, журналістка, редакторка, член Національної спілки письменників України. Народилася в Конотопі.  Здобула вищу освіту в Київському національному університеті культури і мистецтв (спеціальність – «Видавнича справа та редагування»). Вірші Алли Миколаєнко друкували в часописах «Київська Русь», «Кур’єр Кривбасу», «Золота пектораль», газетах «Літературна Україна», «Українська літературна газета», численних альманахах та антологіях. Авторка книжок «Корекція зору» (2013) та «Наперсток для відьми» (2013).

Я поспілкувалася з Аллою про її збірки, вчительок, які «вбивають» таланти, фольклорні корені її віршів та випадки психіатрії в поезії.

- Розкажіть про свої перші проби пера! Про що вони були? Скільки Вам було років? Цікаво, хто перший зрозумів, що Ваші поезії є проявом таланту, а не просто забавками зі словами, які траплялися чи не в кожного? Але ж не кожний зрештою став поетом.

Об'єднати вміст