Інтерв'ю

Володимир Вакуленко: «Я не припиняю вчитися навіть сьогодні»

Якщо познайомитися у Вікіпедії з біографією відомого українського письменника, перекладача і громадського діяча Володимира Вакуленка, то там, окрім щойно сказаного, можна прочитати й наступне: «активний учасник Народного Майдану. Був поранений у Маріїнському парку 18 лютого 2014 року під час сутички з "тітушками". Правих анархо-ліберальних поглядів, серед своєї тусівки визначений як анархо-панк. Нагороджений відзнакою "Срібний тризуб" на честь до 20-річчя Незалежності України (2011). Лауреат таких премій: конкурсу патріотичної поезії «Золотий Тризуб» (2011), міжнародної літературної премії імені Олеся Ульяненка (2012), Всеукраїнського конкурсу імені Леся Мартовича (2014), Міжнародного конкурсу Коронація слова (2014). Дипломант конкурсу " Гранослова-2016 ". Автор збірок поезій: «Монограмота» (2008), «Ви…не» (2011), «Ми, Провінція!» (2012), «Святославова Сварґа» (2016); Дитячих книг: «Сонечкова сім'я» (2011), «Татусева книга» (2014), «Ukrainian Fairy Tales for Little Patriots» (2016); Роману: «Heart Attack for Gourmens: Wariat`s Diary» (2016), «Інфаркт для ґурманів. Щоденник вар’ята» (2016)…».

Це коли коротко про головне. А насправді поміж біографічних рядків ціле життя, яке й привело Володимира до всього, що на сьогодні має. Тож попросила у нього поділитися рецептами успіху і дуже вдячна за таку несподівано відверту розмову.

"Юрко Нога завжди випромінював м’яке і лагідне світло. Не зникло воно і зараз…"

21 жовтня, у п’ятницю, о 18.00 у приміщенні Благодійного фонду «Смолоскип» (м. Київ, вул. Межигірська, 21) відбудеться вечір пам'яті поета і прозаїка Юрія Ноги. Про нього і про книгу говоримо з модератором заходу – письменником і видавцем Сергієм Пантюком.

- Розкажіть про автора книги, яка побачила світ вже далеко після його смерті?

- Про Юрка можна розповідати дуже багато. Це була людина, про яких кажуть «трохи не від світу цього». Але в позитивному значенні. Юрко не був дивним чи дивакуватим, а був ніби постійно здивованим, зачудованим довколишнім світом. Небагатослівний і повільний у рухах, він був неймовірно діяльним і продуктивним, володів неабиякими організаторськими здібностями. Справжній, надійний, ненав’язливий. Неймовірно добрий і чуйний. Трохи комплексував зі свого високого зросту, і щоб не дивитися на людей зверху, трохи схиляв голову набік. Натомість у принципових питаннях був твердим і послідовним.

«Золота Пектораль» – всеукраїнська літературно-мистецька корпорація

14550899_1108524882570063_1244935791_o«Золота Пектораль» – всеукраїнська літературно-мистецька корпорація, що існує у чотирьох  форматах: журнал «Золота Пектораль» (із додатковими виданнями для друку літературних дебютів «Сонячне гроно» та «Золота Пектораль-плюс»), сайт http://zolotapektoral.te.ua, де рівномірно розвинений власне новинний формат і блок літературно-критичних розвідок та публікацій; а також видавництво «Золота Пектораль»  та однойменна громадська організація. Заснована «Золота Пектораль» Володимиром Погорецьким та Євгеном Бараном у 2007 році.

Отже, всеукраїнський літературно-мистецький та громадсько-публіцистичний журнал, електронний новинний ресурс і цілий літературний рух, який об’єднує жителів Тернополя та Івано-Франківська, Львова, Луцька, Донбасу і Чернівців, Києва та Рівного… Представлений одночасно у різних форматах, він, природно, не залишає байдужою аудиторію, у якої виникають питання до редакції, часто – організаційного характеру. На прохання читачів ми оприлюднюємо відповіді засновника мистецького руху – Володимира Погорецького – на найпоширеніші запитання читачів.

– Як надрукуватися в «Золотій Пекторалі», чи є вимоги до текстів і їх обсягу?

– Перш за все, мова текстів: «Золота Пектораль» – україномовне видання. Авторські тексти не обмежуються тематично чи стилістично, для друку відбираємо тексти тільки через оцінку художнього рівня тексту. Якщо твір великий за обсягом – роман чи поема, скажімо – редакція залишає за собою право публікувати фрагмент з твору або його частини в різних номерах видання. До друку надсилається твір або добірка творів, коротка творча біографія автора, фото та контактні дані. Надсилання текстів на адресу редакції – ще не гарантія, що вони будуть опубліковані – нами здійснюється відбір літературних творів, отже, розуміємо, що з поданих на розгляд текстів до журналу увійдуть тільки найкращі.

– Які ще формати має «Золота Пектораль», окрім самого друкованого (паперового) видання?

– Перший – то сам журнал «Золота Пектораль». Також започатковано видання додатку «Золота Пектораль-плюс», де публікуємо нові імена українського літературного простору та альманах «Сонячне гроно» – де вміщене вибране з кращих літературних дебютів, молоде слово. Інший наш напрям – офіційний сайт «Золотої Пекторалі», його веб-адреса http://zolotapektoral.te.ua/ – це новинний ресурс, де, окрім найновіших подієвих матеріалів з культурного життя країни знайдете фото- та відео репортажі, анонси мистецьких подій, місцеві новини Чотківщини (пам’ятаємо, що виходить журнал саме в Чорткові, хоч і має загальноукраїнський статус) і, найголовніше, незабаром постане перед читачами оновлений архів номерів (сьогодні над ним працюють комп’ютерники), відкривши який, ви можете ознайомитися з журналом і при потребі, завантажити електронну версію.

Тетяна Винник: “Українська книга – це теж зброя у російсько-українській війні”

d182d0b5d182d18fd0bdd0b0-d0b2d0b8d0bdd0bdd0b8d0baНаступного четверга 22-го у Чернігові та 23-го вересня  Ніжині  залунають "Литаври" - міжнародний фестиваль інтеграції слова у сучасному арт-просторі. Це новий фестиваль України. Про нього вже немало хто знає в Україні так і за межами держави. Ініціатором фесту виступила громадська організація з Ніжина “Центр новітніх ініціатив та комунікації”, керівником якої є член НСПУ, редактор дитячого журналу “Крилаті” Тетяна Винник.

Ти народила цю ідею вже досить давно. Прийшов час її реалізації. Та проте, один в полі не воїн. Хоч цей боєць уміє й знає багато чого. І основна маса роботи лягає на нього. Таню, розкажи, хто в твоїй команді працює задля здійснення мрії всіх письменників Чернігівщини, починаючи, напевно що, з класика української літератури Михайла Михайловича Коцюбинського?

 

Лідер гурту «Мері»: ми привели цих людей до влади і нам це розсьорбувати

В межах проекту «Вголос про війну» розмова з лідером гурту «Мері» Віктором Винником.

Що для вас є війна? Чи думали, що війна випаде і на ваш вік?

Війна ніколи не минає. Але ми, Слава Богу, народились, зрештою в країні СРСР, яка воювала завжди. Інше питання, що це стосувалося далеко не усіх, бо діти і люди, які ще пам’ятають 80-ті, прекрасно знають таке слово, як «Афган», «Афганістан». Тоді і слово було таке вигадане, як «інтернаціональний обов’язок». І ця історія, до певної міри, вона не те, що повторюється, але якась схожість, якась аналогія звичайно є. Але це десь було далеко. Це десь було абсолютно закрито. Що ми знали про це? Ми знали пісні під гітару про це і оповіді учасників. Потім вже прийшла так звана «перебудова». Це явище вже якось висвітлювалось, але рівно настільки, наскільки можна було.

Олександр Семенюк: «На війні страшно не те, що можуть вбити. Страшно, що можуть покалічити»

СеменюкДвісті сорок діб у зоні бойових дій АТО. Сумарно сто двадцять діб за лінією розмежування – від двох до двадцяти кілометрів у глибину окупованої території України. Сімдесят виходів на розвідувально-диверсійні завдання. Він знає, як годинами перебувати у засідці, як не спати упродовж доби, безперервно даючи бій ворожому війську, а потім засинати на двадцятисантиметровому льоду, накрившись шматком старої шпалери; як використовувати все, що потрапить під руку, аби розвести вогонь чи зробити вибухівку; власним досвідом спростував те, що боєць окопується з допомогою саперської лопатки за шість хвилин – коли зверху криє смертельним вогнем, окоп риється голими руками – камінці, глина – всього лише за чотири хвилини. Він – Олександр СЕМЕНЮК, сержант, командир розвідувального відділення 58 окремої мотопіхотної бригади, якого знають за позивими «Циркач» і «Контра».

Євген Букет: «Головна мета наших ворогів – зламати віру козацької нації у власні сили»

Нещодавно побачила світ книга знаного краєзнавця, заступника голови правління Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, головного редактора газети «Культура і життя» Євгена Букета «Швачка – фенікс українського духу» (К.: Український пріоритет, 2016. – 360 с. + іл.). Вона присвячена повстанню надвірних козаків 1768 року, відомому як Коліївщина.

Про нову дослідницьку роботу, а також те, чому потрібують переосмислення події, що розгорталися в Україні у XVIII столітті наша розмова з автором.

Підготовка до Міжнародного фестивалю «Литаври» виходить на фінішну пряму: меценатам саме час долучитися і допомогти

Наприкінці вересня на Чернігівщині залунають «литаври» однойменного Міжнародного фестивалю інтеграції слова у сучасному арт-просторі. Їх відгомін почують не тільки в Україні, а й далеко за її межами, адже серед учасників – митці з різних країн світу. Ідея проведення фестивалю належить письменниці, громадській діячці з Ніжина, очільниці громадської організації «Центр новітніх ініціатив та комунікації»  Тетяні Винник. Рішуча, мудра не пороках, талановита жінка не побоялася у такий нелегкий час взятися за організацію цього масштабного заходу, бо впевнена, що державу треба прославляти не словами, а конкретними справами. З нею і веду розмову:

- Тетяно, цікаво, а як виникла ідея проведення фестивалю?

- Зробити такий фестиваль я мріяла ще з 2011 року. В Україні є кілька фестивалей, які мають пристойний рівень. Але на Чернігівщині подібного ноу-хау не було. Звісно, були і є фестивалі хороші, але хотілося чогось бомбезного, нового, щоб об’єднало би творчих людей різних видів мистецтва спільною ідеєю і роботою. У перспективі маю багато ідей, які сподіваюся реалізувати.

«За руку з гостем» Іванна Стеф‘юк

13453207_1024346830987869_1016006111_oВ звичайний весняний день, коли на вулиці не дуже ще тепло, а на душі тим більше, (бо скоро сесія) познайомилась я з чудовою людиною, що зробила мій настрій і зарядила мене величезною дозою щирості та спокою.  Знайомтесь і ви – Іванна Стеф‘юк: письменниця, літературознавець, журналістка, аспірантка кафедри української літератури філологічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Знайшли собі затишний столик в куточку університетської їдальні і за чашкою кави, яку любимо обоє, і провадимо розмову,  якою я поділюся з вами:

О.Т. Іванно, розкажіть, будь ласка, мені і нашим читачам трохи про себе і те, чим займаєтесь. Насамперед, хотілося би почути про літературну творчість.

Віталій Гольцов: «Не уявляю свій день без жіночої усмішки, кави і театру»

Більшість людей вважає, що театр ляльок — це театр для дітей. Що там готується репертуар лише для маленьких глядачів. А що робити дорослим? Хіба що згадати дитинство. Цей стереотип існує на пострадянському просторі донині. Щоб його зламати, режисерам і акторам-лялькарям доводиться постійно бути в тонусі. Весь час вигадувати для свого глядача щось новеньке, цікаве, сучасне та актуальне.

Заслужений артист України, лауреат літературно-мистецької премії імені Михайла Коцюбинського Віталій ГОЛЬЦОВ віддав обласному театру ляльок більше 30 років. Як режисер-постановник і художній керівник театру він готовий навіть експериментувати, аби лише у глядацькій залі ніде було яблуку впасти. Щоб до театру залюбки ходили як діти, так і дорослі. Про особливості режисерської роботи — життя театру ляльок та особисте життя режисера далі в нашій розмові.    

«Ми відкрили двері в Європу»

Університет «Україна» долучився до проекту зі збереження української мови

Світлана ПАТРА,

журналіст Імідж-центру Університету «Україна»

Утвердження і розвиток української мови – це стратегічна мета, без реалізації якої неможливо побудувати Українську державу. Так. Статус української мови чітко прописаний у Конституції нашої держави, проте, на жаль, реальна ситуація така, що українська мова настільки довго була витіснена в периферійні сфери життя, що велика кількість наших громадян щиро вважають себе російськомовними. Проте поступ все ж є. Так, 2015 року Київська міська державна адміністрація прийняла та впроваджує «Концепцію розвитку української мови, культури та виховання історичної пам’яті у жителів міста Києва на 2015 – 2020 роки».

«Сміх для мене – справа серйозна!»

1 Ми знаємо і шануємо відомого в Чернігові композитора та хормейстера Івана Зажитька. Але ж у Івана Андрійовича є син, який продовжив мистецьку династію. Зараз наш земляк Сергій Зажитько – один із найколоритніших та найуспішніших вітчизняних композиторів, відомий у багатьох країнах світу, автор популярних пісень, дотепний пересмішник та майстер оригінальних, неповторних перфомансів.

Отже, знайомтеся: Сергій Іванович Зажитько. Народився 6 грудня 1962 року в Чернігові. Навчався у музичній школі № 1 (клас фортепіано). Закінчив Київську спеціальну музичну школу-десятирічку імені Миколи Лисенка та Національну Музичну Академію України імені Петра Чайковського (клас композиції народного артиста України Євгена Станковича).

Об'єднати вміст