Інтерв'ю

Степан Процюк: «Найкращі сторінки моїх творів написані з відчуттям запису космічного диктанту»

%d1%81%d1%82%d0%b5%d0%bf%d0%b0%d0%bd-%d0%bf%d1%80%d0%be%d1%86%d1%8e%d0%baПро літературу як анестезію, магічність (або відсутність такої) у процесі читання автором власних творів і про таємниці душезнавства розповів сучасний український письменник Степан Процюк.

— Творчість як стан: що відчуваєте, пишучи художній текст, і чим для вас є літературна творчість?

— Є письменники, котрі мучаться у процесі творення, інші ж кажуть, що той процес для них — велика радість. Мені ближче формулювання «літературна анестезія»: ніби хтось вприскує наркоз нечутливості свідомості до добра і зла і працює лише підсвідомість. А 90 % нашої психіки — робота підсвідомості. Гадаю, що найкращі сторінки моїх прозових творів були написані з відчуттям запису космічного диктанту.

«Україна – в моєму серці, поруч із Богом!»

%d1%8f%d1%80%d0%be%d1%81%d0%bb%d0%b0%d0%b2-%d0%bc%d0%b0%d0%b4%d0%b6%d1%83%d0%b3%d0%b0Ярослава Маджугу я пам’ятаю ще зовсім малим хлопчаком, який ходив на літературну студію і писав досить талановиті гуморески. А тепер це – 27-літній добродій, котрий мужньо захищав Україну від окупантів, перебуваючи в самому пеклі війни, на Луганщині. Власне, я хотів записати це інтерв’ю одразу після його повернення, але тоді Ярославові було важко бесідувати про пережите. Тільки й обмовився: «Війна – то таке паскудство… Гірше, повірте, немає нічого!.. Однак, якщо моя Вітчизна – у вогні, то хтось мусить виконати цю страшну роботу – заступити шлях ворогам. Чому ж не я?!».

– Ярославе, ти – з акторської династії…

– Так, «Деснянська правда» вже писала про мого тата – Ігоря Маджугу, брата Романа і його дружину Олю, які працюють в обласному ляльковому театрі імені Олександра Довженка. Правда, Оля народила щойно донечку, яку назвали Даринкою. Підросте й теж стане акторкою, продовжить нашу династію. Бабуся наша, Ганна Іванівна Маджуга, – теж на театрі розуміється, адже постійно читає книжки, вона десятки років пропрацювала в бібліотеці! І зараз трудиться, в Чернігові її знають, бо постійно організовує різноманітні свята й конкурси для юних читачів у бібліотеці імені Олександра Довженка.

Сергій Дзюба: «Ми – вже в Європі!»

dzuba_cvetПисьменники, перекладачі та журналісти з Чернігова Сергій і Тетяна Дзюби – відомі не лише в Україні, а й далеко за її межами, адже їхні твори перекладені понад 60-ма мовами та надруковані в 37-ми державах. Сергій очолює Міжнародну літературно-мистецьку Академію Україну, яка об’єднує творчих людей із 52-х країн. А Тетяна – також знаний науковець, доктор наук із соціальних комунікацій, професор, – за кордоном постійно друкуються і її наукові статті. Водночас творче подружжя зараз активно пропагує Україну в усьому світі, розповідаючи правду про нашу державу, зокрема і про війну з Росією. Сергій багато пише про захисників України, спілкується з нашими вояками, які повернулися з АТО, з пораненими та родинами загиблих. Тож сьогодні ми вирішили поспілкуватися з Сергієм Дзюбою.

– Пане Сергію, як відомо, волонтерською діяльністю Ви займалися і до війни. Тобто відчувається, що це – потреба душі!

«Студент повинен стати особистістю, інтелігентом!»

%d0%be%d0%bb%d0%b5%d0%ba%d1%81%d0%b0%d0%bd%d0%b4%d1%80-%d1%81%d0%b0%d0%bc%d0%be%d0%b9%d0%bb%d0%b5%d0%bd%d0%ba%d0%be-%d0%b4%d0%bb%d1%8f-%d0%b4%d1%80%d1%83%d0%ba%d1%83Олександр Самойленко трудиться ректором одного з найстаріших та найпрестижніших вишів України – Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя – з квітня цього року. У конкурсі на посаду очільника гоголівського вузу він переміг упевнено – більшість трудового колективу (майже три чверті!) Олександра Григоровича підтримала. Бо все своє життя, після закінчення вишу, він працює тут. Протягом 23 років займав різні посади: асистента, доцента, заступника декана, завідувача кафедри, а також – проректора (останні вісім років), доки наказом Міністерства освіти і науки України Олександра Самойленка призначили ректором в університеті, який давно став для нього рідним. Власне, за фахом він – історик, свого часу закінчив Чернігівський педуніверситет імені Тараса Шевченка.

Степан Процюк: «Найкращі сторінки моїх прозових творів були написані з відчуттям запису космічного диктанту»

Про літературу як анестезію, магічність (або відсутність такої) у процесі читання автором власних творів і про таємниці душезнавства кореспонденту БукІнфо розповів сучасний український письменник Степан Процюк. 

- Творчість як стан: що Ви відчуваєте, пишучи художній текст, чим, власне, для Вас є літературна творчість?
 
- Є письменники, що мучаться у процесі творення, інші ж кажуть, що той процес для них – велика радість. Мені ближче формулювання «літературна анестезія»: ніби Хтось вприскує наркоз нечутливості свідомості до добра і зла і працює лише підсвідомість. А 90% нашої психіки – то робота підсвідомості. Думаю, що найкращі сторінки моїх прозових творів були написані з відчуттям запису космічного диктанту.

Оксана Самара:"Скільки може бути мрій – стільки може бути новорічних історій!"

Вже найближчої суботи, 24 грудня, творчі особистості зберуться в Київському Будинку Книги, аби написати новорічну історію.

Докладніше про це у розмові з письменницею, однією з організаторів заходу, Оксаною Самарою:

Оксано, днями у Фейсбуці Вами створено подію з досить таки інтригуючою назвою : «Приречені на успіх: пишемо новорічну історію». Що це за проект, в чому його основна мета і хто автор такої літературно-передноворічної ідеї?

«Приречені на успіх: пишемо новорічну історію» це захід, який проводить літклуб «Свіча-до-слова». Загалом літклуб існує із 2003 року, але час від часу він занепадав і відроджувався знову в різних форматах. За ці роки ми пройшли розвиток від звичайної літературної студії при університеті імені Тараса Шевченка через організацію публічних заходів, запрошення письменників до нинішнього формату, коли кожна наша зустріч присвячена якійсь актуальній для письменників темі. Наприклад, минула зустріч стосувалася написання синопсисів, які все частіше входять до списку вимог видавництв до автора. Мета нинішньої зустрічі – розібрати, в чому секрет успіху новорічних та різдвяних історій – романів, оповідань, фільмів, пісень, віршів. Коли ми розуміємо, чим вирізняється успішна новорічна історія, набагато легше її створити і потім оприлюднити.

Олександр Апальков: "Немає проблем у того, хто нічого не робить..."

Бліц-інтерв'ю головного редактора міжнародного літературно-мистецького журналу СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS Олександра Апалькова Христині Шараповій 

- Розкажіть будь ласка, звідки прийшла ідея видавати журнал одночасно трьома мовами?

- Із моїх подорожей Європою на початку 90-х років минулого століття. У Німеччині, приміром, ніхто не знав де Україна знаходиться. Призвище Шевченко у німців означало футболіста. Тоді я написав книгу про Т.Г.Шевченка і видавши у Німеччині (Julian-Verlag) книгу перекладів Кобзаря німецькою мовою, започаткував журнал СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS.  Аби люди взнали одне одного ближче. Адже НІДЕ , крім як у художній літературі, не пізнається краще доля людини, незалежно від її материнської мови…

«Розстрілом українських кобзарів усе не закінчилося», - лірник Олександр Тріус розповів про таємну мову кобзарів, плекання традицій та фільм "Поводир"

Кобзар, лірник Олександр Тріус – один з небагатьох в нашій країні, хто володіє кобзарськими традиціями і працює над збереженням їх самобутності. Уродженець міста Ромни, прийняв посвяту у братчики Київського кобзарського цеху, мандрує Україною і поширює автентичну музичну традицію XVI-XIX століття. Володіє грою на лірі, старосвітській бандурі та кобзі. Брав участь у зйомках фільму «Поводир». До Чернівців 30 жовтня прибув уперше.

У розмові кобзар зізнався: ще дуже багато потрібно працювати, аби втримати кобзарське мистецтво на тому рівні, на якому воно було багато століть тому.

- Чим забезпечується безперервність традиції? Адже скільки поколінь має передавати пісню в оригіналі, якщо їй – 200 чи 300 років…

Розповідає Зоя Ружин

Виступ Зої Ружин після нагородження медаллю «Трудова слава» ІІІ ступеня МАРТІС «Золота Фортуна» в номінації «За вагомий внесок у справу розбудови України та високий професіоналізм»
 

«Слобожанська РефорNація» - фестиваль наповнений духом Майдану

19-20 листопада цього року у Харкові відбудеться перший Патріотичний Літературно-мистецький фестиваль «Слобожанська РефорNація». Докладніше про нього - у інтерв’ю з автором ідеї і головним організатором, письменником і громадським діячем Володимиром Вакуленком.

- Володимире, нині все більше набирає розголосу Патріотичний Літературно-мистецький фестиваль «Слобожанська РефорNація», який відбудеться 19-20 листопада у Харкові. Це Ваша особиста ініціатива провести подібний патріотичний захід саме у Харкові?

- Я на Харківщині живу, хоча раніше жив скрізь. А там де я живу – намагаюся щось рухати в культурному напрямку. Сучасна культура Харкова здебільшого відбувається у вузьких колах та зокрема на сході й на півдні в цілому та ж сама ситуація. Власне проблема війни, проблема патріотизму створювалась на сході країни роками – всім було байдуже що ми робимо, як розвиваємось та ін...

Володимир Вакуленко: «Я не припиняю вчитися навіть сьогодні»

Якщо познайомитися у Вікіпедії з біографією відомого українського письменника, перекладача і громадського діяча Володимира Вакуленка, то там, окрім щойно сказаного, можна прочитати й наступне: «активний учасник Народного Майдану. Був поранений у Маріїнському парку 18 лютого 2014 року під час сутички з "тітушками". Правих анархо-ліберальних поглядів, серед своєї тусівки визначений як анархо-панк. Нагороджений відзнакою "Срібний тризуб" на честь до 20-річчя Незалежності України (2011). Лауреат таких премій: конкурсу патріотичної поезії «Золотий Тризуб» (2011), міжнародної літературної премії імені Олеся Ульяненка (2012), Всеукраїнського конкурсу імені Леся Мартовича (2014), Міжнародного конкурсу Коронація слова (2014). Дипломант конкурсу " Гранослова-2016 ". Автор збірок поезій: «Монограмота» (2008), «Ви…не» (2011), «Ми, Провінція!» (2012), «Святославова Сварґа» (2016); Дитячих книг: «Сонечкова сім'я» (2011), «Татусева книга» (2014), «Ukrainian Fairy Tales for Little Patriots» (2016); Роману: «Heart Attack for Gourmens: Wariat`s Diary» (2016), «Інфаркт для ґурманів. Щоденник вар’ята» (2016)…».

Це коли коротко про головне. А насправді поміж біографічних рядків ціле життя, яке й привело Володимира до всього, що на сьогодні має. Тож попросила у нього поділитися рецептами успіху і дуже вдячна за таку несподівано відверту розмову.

"Юрко Нога завжди випромінював м’яке і лагідне світло. Не зникло воно і зараз…"

21 жовтня, у п’ятницю, о 18.00 у приміщенні Благодійного фонду «Смолоскип» (м. Київ, вул. Межигірська, 21) відбудеться вечір пам'яті поета і прозаїка Юрія Ноги. Про нього і про книгу говоримо з модератором заходу – письменником і видавцем Сергієм Пантюком.

- Розкажіть про автора книги, яка побачила світ вже далеко після його смерті?

- Про Юрка можна розповідати дуже багато. Це була людина, про яких кажуть «трохи не від світу цього». Але в позитивному значенні. Юрко не був дивним чи дивакуватим, а був ніби постійно здивованим, зачудованим довколишнім світом. Небагатослівний і повільний у рухах, він був неймовірно діяльним і продуктивним, володів неабиякими організаторськими здібностями. Справжній, надійний, ненав’язливий. Неймовірно добрий і чуйний. Трохи комплексував зі свого високого зросту, і щоб не дивитися на людей зверху, трохи схиляв голову набік. Натомість у принципових питаннях був твердим і послідовним.

Об'єднати вміст