Жінка-УКРАЇНКА

Повертайтесь живими, сини,
Повертайтесь, країна чекає.
Повертайтесь додому, не в сни.
Хай Господь вас оберігає.

Не дозвольте своїм матерям 
Посивіти на свіжій могилі.
Повертайтесь на зло всім смертям,
Повертайтесь у шані і силі.

Дух козацький, незламна віра -
Найміцніша у світі зброя.
Ваша мужність - наша надія,
Ваша доля - слава героя!

Повертайтесь і обійміть.
Тих, кого ви від зла захищали.
Їм обіймами сльози утріть.
Вони вірили, знали, чекали..

Повертайтесь живими, сини!

Андрій Скіф

Упала зірка, як сльоза, 
і вже нащупувалась рима; 
сіріла ніч, курилась "Прима", 
світанок обрій перезав. 
Ми поверталися в бліндаж, 
в тепло і сморід, тишу й глину, 
ламала втома наші спини, 
і сон ішов на абордаж. 
Побрязкували калаші, 
десь треті півні проспівали, 
а ми солоно жартували 
і реготали від душі. 
Роса сріблилась у траві, 
диміло вогнище ранкове, 
займався день, була Покрова, 
і ми були усі живі.

Роман Семисал

Повертайся, солдате, живим!
З найгостріших боїв повертайся.
Непогасним вогнем пломінким
У родинному колі лишайся.

Повертайся у рідний свій дім
Не плачем – розпроміненим сонцем.
Хай відлунює кроком твердим
Це повернення в отчій сторонці.

Доторкнися до маків і мальв,
А не стань ними в сумі й мовчанні.
Хай дороги не пройдена даль
Не поникне надривом прощання.

Одного ранку ти прокинешся зовсім вдосвіта.
Від сонця, а не від страху, затулятимешся руками.
Не набувши за ніч жодного воєнного досвіду,
Не читатимеш стрічку, а просто завариш каву.

На твоєму подвір’ї не буде чужої постаті.
Навіть тіні її не побачиш більше у сні. 
Будеш чути, як прокидається місто без пострілів
І не будеш боятись перераховувати синів.

Будеш знати, що завтра в підвалі ніхто не сидітиме,
А навколо щоночі не більшатиме могил.
І спокійно телефонуватимеш своїм дітям,
І у кожного з них буде по дві ноги.

Солдатику, чи спиш?
Зросили небо зорі… 
І мерехтять собі
у темній далині.
Сьогодні через них
з тобою поговорим:
я тут коло вікна,
а ти - десь на війні…

Тут все, як ти лишив.
Осінній звичний клопіт,
лоскоче ніздрі дим,
картоплі повен віз…
У тебе теж вогонь, 
та інший з нього попіл…
І дим його чудний
пекучий аж до сліз…