Жінка-УКРАЇНКА

Не відлітають янголи у вирій,
А перший іній – тиша їхніх крил.
Не замерзай. Мов чарку, душу вилий
І вибухни, як вимовчаний крик.

Долоня ось – це прихисток для когось
Від марень, передбачень і загроз.
А де той шлях – тремтячий, ніби голос
І де твій крок, тріскучий, як мороз?

На східному фронті без змін. 
Хіба що, похолодало. 
Багато машин і мужчин, 
толку мало. 
Ворог на все плює, 
ми в землі сидимо, як озимі, 
стурбоване ОБСЄ 
катається на лімузинах. 
Черствіє наш хліб, 
не їдуть до нас волонтерки, 
якийсь зарослий таліб 
зирить на мене з люстерка. 
На заході мокрий сніг, 
а тут сухі морози... 
хочеться до своїх, 
хочеться з віршів у прозу. 
А в небі застиг свинець 
і відступи запечатав. 
Тут тобі і кінець, 
тут тобі і початок.

Роман Семисал

Ця війна змінила багатьох, 
Ця війна змінила Україну. 
Кіборги. Донецьк. Аеропорт,
Що перетворився на руїну. 
Трупний запах, порох і вогонь, 
Смерть приносять гради, міни, танки. 
Піт із чорних, випалених скронь… 
Глина, гільзи, попіл і уламки… 
Та стоять: Дев`ятий, Ворон, Гном,
Абрикос, Богема, Маршал, Цезарь…
А над ними – небо полотном,
А у них життя на вістрі леза. 
То чиїсь батьки, брати, сини 
З Харкова, і з Києва, зі Львова.
Шахтарі, таксисти… В час війни 
Кіборгами стали тимчасово.
Каска, бронник, берці, автомат,
Друг надійний, що прикриє спину.
Доброволець, патріот, солдат, 
Наш Герой і гордість України! 

Наталя Мазур

Повертайтесь живими, сини,
Повертайтесь, країна чекає.
Повертайтесь додому, не в сни.
Хай Господь вас оберігає.

Не дозвольте своїм матерям 
Посивіти на свіжій могилі.
Повертайтесь на зло всім смертям,
Повертайтесь у шані і силі.

Дух козацький, незламна віра -
Найміцніша у світі зброя.
Ваша мужність - наша надія,
Ваша доля - слава героя!

Повертайтесь і обійміть.
Тих, кого ви від зла захищали.
Їм обіймами сльози утріть.
Вони вірили, знали, чекали..

Повертайтесь живими, сини!

Андрій Скіф

Упала зірка, як сльоза, 
і вже нащупувалась рима; 
сіріла ніч, курилась "Прима", 
світанок обрій перезав. 
Ми поверталися в бліндаж, 
в тепло і сморід, тишу й глину, 
ламала втома наші спини, 
і сон ішов на абордаж. 
Побрязкували калаші, 
десь треті півні проспівали, 
а ми солоно жартували 
і реготали від душі. 
Роса сріблилась у траві, 
диміло вогнище ранкове, 
займався день, була Покрова, 
і ми були усі живі.

Роман Семисал