Жінка-УКРАЇНКА

"Тому ми поговоримо про нові санкції, оскільки нам здається, що внесок Росії для досягнення миру недостатній"
Ангела Меркель 

Внесок Росії у мир – очманіти!
На попелищі димиться зола…
“Ми поговорим…” – наївні, як діти.
Хижо сміється імперія зла.

Гірша ординців, що вийшли на лови,
Підла й брехлива колишня “рідня”,
Здохни, проклятий орел двоголовий,
Що напувається кров’ю щодня!

Ти знову йдеш…
У перший день зими
дорогу стелять інеєм тумани.
А я молюся –
Боже сохрани,
верни його додому…
І до мами,
до рідного порогу,
до стежин,
що босоногі п’яти цілували,
а  серед днів
губився часу плин -
тут сонця, вітру,
руху було мало,
а нині досить вулицею йти...
Торкатись оком
мирних краєвидів...
Бо завтра -
Маріуполь, блокпости,
окопи і війна...
Там серцем нидів…
Там чорний дим і небо у вогні,
і блудить страх,
і в чорні вікна виє…
Де час стоїть…
Там гради лічать дні,
а серце теплить віру і надію…

Неначе блискавиця у безхмарнім небі,
Неначе ураган, який ніколи не чекали,
Прийшла до нас війна у світлі дні травневі
І доль багато, наче гілля поламала.

Жаркий вогонь війни палає безпощадно,
Приносить біль, страждання і убивства.
Життя людське палить навіки, безоглядно,
Та найболючіше обпалює дитинство.

Пору таку щасливу, ніжну, безтурботну,
Зігріту сонцем і батьківською любов"ю,
Він обертає в біль і у журбу скорботну,
Окроплену гіркими сльőзами і кров"ю.

Невинні діти із благальними очима
Заручниками стали у тяжкої долі,
Бо за чуже безумство й грішну одержимість
Їм горя та страждань дісталося доволі.

Це безглузда війна, в ній немає нічого святого...
Це кривава борня, що вбиває героїв святих....
Це колишні брати повернулись спиною до Бога
Щоб відтяти шматки территоріїй довік не своїх.

Це свята боротьба і за мир, і за вічне єднання
Тих сердець, що добром ми наповнити хочемо всіх
І щоб вічне життя було щастям, любов'ю, коханням,
І щоб звук канонад в Україні назавжди затих.

Розмова двох сестер

(Біженці зі сходу Ірині присвячується)

Війна нас випробовує на міць.
У госпіталі мало вільних місць.
Навколо більше виплаканих сліз,
А нами повсякчас керує злість.
 
Лікує рани хлопець – із простих.
Він, може, був би радий чути тих,
Хто все найкраще гостям віддавав
І наче стільки часу «годував».
 
Він, мабуть, міг би обійняти світ,
Не думати про «до» – а потім «від».
Йому дається важко кожен рух –
Непросто обійматися без рук.