Максимів Оксана

Дитинство, що обпалене війною

Неначе блискавиця у безхмарнім небі,
Неначе ураган, який ніколи не чекали,
Прийшла до нас війна у світлі дні травневі
І доль багато, наче гілля поламала.

Жаркий вогонь війни палає безпощадно,
Приносить біль, страждання і убивства.
Життя людське палить навіки, безоглядно,
Та найболючіше обпалює дитинство.

Пору таку щасливу, ніжну, безтурботну,
Зігріту сонцем і батьківською любов"ю,
Він обертає в біль і у журбу скорботну,
Окроплену гіркими сльőзами і кров"ю.

Невинні діти із благальними очима
Заручниками стали у тяжкої долі,
Бо за чуже безумство й грішну одержимість
Їм горя та страждань дісталося доволі.

Захиснику Батьківщини

У час, коли наш край в жорстокій боротьбі
Злий ворог рве, лишаючи глибокі рани,
Багато так сказати хочеться тобі,
Наш Брате, Батьку, Сину, Друже і Коханий.

Тобі безмежна дяка за незламний дух,
Що серед вибухів, війни страшного пекла
Тримаєшся ти стійко серед путлерських потуг
Спрямованих на те, щоб Україна вмерла.

Захоплююсь тобою й дякую тобі,
Що свій патріотизм доводиш, взявши зброю
Й на захист ставши без пустопорожніх слів,
Багато ж тих, хто тільки на словах герої.

Бо чуємо, як голосно гримлять слова
Тих патріотів, що сховались за мандати,
Лиш в кабінетах вони вміють воювать –
Парламентські щури й нахабні бюрократи.

Плач України

Присвячується всім,
хто загинув у боротьбі за Україну
з початку 2014-го року

Схиливши голову свою золотокосу
Із чорними стрічками, що понад волоссям
Тривожний вітер, наче хвилі розвіває,
В скорботі Україна тужить і ридає.

Вона ридає, бо спіткало її горе –
Тяжке, мов камінь і безкрає, наче море.
Ввірвалось в душу невблаганним ураганом,
Прошило болем її серце, мов кинджалом.

Багряний травень

Коли нас хтось спитає, якої барви травень,
Ми скажемо – зелений, бо вкрилася земля
Густими килимами, і в вирі різнотрав’я,
Неначе в хвилях моря, купаються поля.

Ми можемо сказати, що він – рожево-білий,
Бо в цвіт такий прекрасний вдягнулися сади.
І пахощі весняні вітрець на повну силу
Розносить над землею, мов крапельки води.

Та в рік, коли минуло уже літ чотирнадцять
Новітнього століття, і між зелених трав
Землею України, мов змії, потяглася
Смертельная тривога , багряним травень став.

Весна, не така, як завжди

Вірш, який був написаний ще в березні – коли на Україні лише починалися воєнні події. Вірш про ту весну, на яку ми ніколи не сподівалися, про весну, яка принесла Україні набагато більше горя, ніж радості ...

ВЕСНА, НЕ ТАКА, ЯК ЗАВЖДИ

Прийшла весна, та не така, як бачить звикли,
Після такої ж незвичайної зими.
Все йде своєю чергою, не опізнившись,
Та все ж не зовсім так, як сподівались ми.

Як кожен рік, так і тепер зазеленіли
Вкраїнські землі барвами весни.
Та барви ці не тільки луки вкрили,
Але й нагнали  темних сутінків війни.

Відлуння війни

Весна йде по світу, сади у обнові
Укрилися цвітом, співають птахи.
Як кожного року, ми знову згадали
Про день перемоги, воєнні роки.

Тут сльози і радість в’єдино сплелися,
Ми згадуєм тих, що віддали життя,
Щоб села й міста із руїн піднялися,
Щоб було щасливим у нас майбуття.

Герої не вмирають

Зими цієї закликів було багато,
Що хвилі в душах і серцях здіймають.
Та серед фраз, таких гарячих і крилатих
Злітало в височінь «Герої не вмирають!»

Слова гучні, глибокі й незбагненні,
Що водночас єднали горе і надію,
Звучали в дні такі тривожні і буремні,
В скорботний час наповнили країну.

Не знало меж, не стримувалось в серці
Велике горе українського народу,
Коли герої падали в нерівнім герці,
Вмираючи за справедливість і свободу.

Лилися сльози, рвалися душі всі струни,
Коли прощалася з синами Україна,
Коли пливли Майданом темні труни –
Останні прихистки розстріляних невинно.

Молюся за Україну

Молюся, Господи, за рідну Україну,
Що у випробуваннях зараз пробуває
І мужньо б"ється, не схилившись на коліна,
Від рук катів ненависних в цей час страждає.

О Господи, врятуй народ мій від неволі,
В яку так тягне той, хто звався братом,
І паростки свободи та оновленої долі
Так хоче знищити і підло розтоптати.

О Боже милий, відверни воєнне лихо,
Не дай землі моїй тонути в ріках крові.
Бо біль і смерть в обличчя Україні диха,
І плачуть гірко її очі волошкові.

Небесний Батьку, бо лише тобі під силу
Безумців кровожерливих опам"ятати.
Не дай, щоб Україну завела в могилу
Імперія, що хоче в світі царювати.

Об'єднати вміст