Жінка-УКРАЇНКА

Зими цієї закликів було багато,
Що хвилі в душах і серцях здіймають.
Та серед фраз, таких гарячих і крилатих
Злітало в височінь «Герої не вмирають!»

Слова гучні, глибокі й незбагненні,
Що водночас єднали горе і надію,
Звучали в дні такі тривожні і буремні,
В скорботний час наповнили країну.

Не знало меж, не стримувалось в серці
Велике горе українського народу,
Коли герої падали в нерівнім герці,
Вмираючи за справедливість і свободу.

Лилися сльози, рвалися душі всі струни,
Коли прощалася з синами Україна,
Коли пливли Майданом темні труни –
Останні прихистки розстріляних невинно.

Галичина, Волинь, Поділля, край Південний
Дніпровський край, Карпати, Східна Україна –
Всі плакали так гірко і стражденно,
Коли дітей своїх приймали в домовинах.

Їх душі вже покинули земні оселі,
У край небесний довелось їм відлетіти.
І рідні вже не чутимуть їх слів веселих,
Та все ж вони живі і будуть вічно жити.

Вони живі, адже герої не вмирають,
Долають легко часу й простору закони.
Їх образи, мов стріли, серце прошивають,
Для них безсилими є всякі перепони.

Їх подвиг та жертовність у віршах опишуть,
Рядки поезій розтинатимуть свідомість.
Слова, які байдужими всіх нас не лишать,
Присвятять тим, що відійшли у невідомість.

На нас дивитимуться осяйні обличчя
З полотен поглядом, що сповнений любові,
Де закарбуються їх образи навічно
В графічних лініях і фарбах кольорових.

Їх постаті, що у горнилі вогняному
Ішли вперед наперекір страху і смерті,
Постануть у граніті, мармурі твердому,
Бездушний камінь наповняючи безсмертям.

Мов «кача по Тисині», в майбуття поплине
Вся пам'ять про героїв ріками-піснями.
І у мелодіях новітньої країни
Небесна сотня буде завжди поряд з нами.

Вони життя своє продовжать у мистецтві,
В історію упишуться буквами золотими.
Та образ їхній буде найчіткішим в серці,
А совість – як відкрита книга перед ними.

Нехай не зупиняють нас завади жодні,
Триматись мусим, коли сили покидають.
Бо в кожну душу дивиться Небесна сотня
Завжди жива, адже герої не вмирають!

05 квітня 2014 р.
© Оксана Максимів