Жінка-УКРАЇНКА

Весна йде по світу, сади у обнові
Укрилися цвітом, співають птахи.
Як кожного року, ми знову згадали
Про день перемоги, воєнні роки.

Тут сльози і радість в’єдино сплелися,
Ми згадуєм тих, що віддали життя,
Щоб села й міста із руїн піднялися,
Щоб було щасливим у нас майбуття.

Ми день Перемоги весь час зустрічали
У мирній країні, в буянні весни,
І ще донедавна ніяк не чекали
Почути жахливе відлуння війни.

Ми думали завжди, війна – це минуле:
Зринатиме з фільмів і ретро-світлин,
І спогадів давніх людей сивочолих,
Що юними в час лихоліття були.

Та не в кінофільмі цією весною
Почули стрільбу у вогненній імлі.
У рік двадцять третій держави нової
Вона залунала на нашій землі.

І знову стрільба ця жорстока й нещадна
В боях обриває квітуче життя,
І лиється кров із смертельної рани,
Сини України ідуть в небуття.

Вдивляються з болем в надгробнії плити
В сльозах матері, що в жалобних хустках,
Бо їхніх дітей, яким жити і жити,
Могильний назавжди покрив уже прах.

І вдови страждають від горя утрати,
Ридаючи, горнуть до серця дітей,
А діти питають, чи правда, що тато
Ніколи додому вже більш не прийде.

І плаче дівчина, бо ж того не знала,
Що вернеться милий додому в труні.
Убитий вже той, кого щиро кохала,
Зустріне його хіба тільки у сні.

Ми не сподівалить, що грізнії танки
Розбурхають спокій на нашій землі.
З тривогами знову чекаємо ранків,
В сум’яттях тривають і ночі, і дні.

Відлуння війни це гнітюче й жорстоке
Підняв з давнини кровожерний тиран,
Що в світ виливає неправди потоки,
Жене Україну у чорний туман.

Та вірю, що правда брехню переможе,
І променем світла розсіється тьма.
Небес висота буде мирна й погожа,
І прийде той день, коли стихне війна.

18 травня 2014 р.
© Оксана Максимів