Жінка-УКРАЇНКА

Виріс син і вирушив в дорогу.
Мати залишилася одна.
З нею залишилися тривоги,
А думки, де східна сторона.

З сином мандрували очі сині,
Хата біла й рідне місто Львів!
Як любив він ніжно Україну,
Як він щастя й спокою хотів!

Тільки впав він раптом...
На Донецькім полі,
І прийшли до нього верби та тополі.
І голосить мати в ту тяжку хвилину
Сину мій рідненький, моя ти дитино!

Верби та тополі листям шелестіли,
Із-під Львова пташки рідні прилетіли,
Прикотилось сонце, плаче рідне небо:
"Боже, поможи нам у тяжкій потребі..."

Можна знищить мозок, розстріляти тіло!
Та не вбити духу й сонця у душі!
"Слава Україні!" - губи шепотіли...
"Перемога наша!Згинуть вороги!"

Наталка Ярема