Слово – зброя!

Листи з Майдану

У виконанні сестер Тельнюк (на 5:25 хвилині) звучить поезія Анни Багряної.

Golden Gate Production Studio
Фільм Льва Карпова та Олеся Чернюка

«Для героїв смерті не існує...»

Для героїв смерті не існує,
Доки пам’ятаємо про них.
Імена, що у серцях пульсують,
Час несе на крилах вогняних.

Для героїв не бува поразок.
Для героїв забуття нема, –
Наче промовляє з нами разом
Ці рядки історії сурма.

Юрій Тітов

«Якщо в нас буде справжня українська культура та освіта, то в нас не буде подібних проблем»


11 лютого в ході штурму ворожого блокпосту поблизу селища Саханка, загинув боєць полку особливого призначення «Азов» Дмитро Коряк (Брат). Інтерв'ю записане за декілька днів до його смерті. 

Вічна пам'ять.

Вірш Тетяни Власової «Я не кіборг...»

Вірш Тетяни Власової «Я не кіборг...» у програмі «Знак запитання» (м.Запоріжжя)

Вистояти!

Серце болить неспинно – наче то рана:
знову дивлюсь новини з телеекрана.
Хоч зареклась вмикати, та не витримую…
Доки ж катам знущатись над Україною?!

Скільки сьогодні вбито, скільки поранено,
скільки сльозами обмито маминими…
Скільки в бою запеклім в лютій тій зоні,
скільки в земному пеклі – в дикім полоні…

Злість розповзається світом, Боже – ти знаєш! –
гинуть найкращі діти нашого краю.
Щось незбагненне коїться. Середньовіччя!
Тільки змінилася зброя, та не обличчя:

Котяче...

                   «А Васька слушает, да ест»
                              (Із байки «Кіт і Кухар» І.А.Крилова)

Кіт Вася слухає і їсть…
Йому давно уже начхати
На ізоляцію і злість,
На асамблеї і формати.

На Мінськ, Женеву, Астану –
Брехливе й підле, без моралі.
Йому б ще кістку – й не одну,
Паскудну морду суне далі.

І вже не муркотіння – рик!
(Довкіл сповняє диким ревом).
Не дали вчасно в зуби – звик,
І сам собі здається левом.

Лист незнайомому воїнові

Я не знаю твого імені. Так само як не знаю, чи колись ми зустрінемося із тобою, чи ні. Чи подивимося один одному у вічі… Не знаю, чи є у тебе дружина, яка думає про тебе, сестра, яка сумує і мати, яка молиться…. Але я знаю, що ти є… І що ти там… Що там дуже холодно і вкрай незатишно. І там стріляють. І кожний постріл може вразити тебе у самісіньке серце. Але тому, що ти там, я жива тут. І я думаю про тебе щодня, щовечора, щоночі, що години і щохвилини… Чому думаю, БО ТАК ТРЕБА… Тільки так і треба. Бо ти зараз борониш найважливіше і найрідніше, що є у людини – Батьківщину. І своїх батьків, і своїх друзів, і мене…

Лист і вірш від Олександра Бившева

На адресу порталу «Жінка–УКРАЇНКА» прийшов лист від Олександра Бившева. 

Здравствуйте! Хочу предложить вашему вниманию своё новое стихотворение из "Украинского цикла". Желаю вам успешного завершения АТО против военных преступников-сепаратистов и наступления долгожданного мира на украинской земле. Добра вам всем, твёрдости духа и терпения! Слава Украине

УКРАИНЦАМ.

"Всё, мы порознь!" - вы правы, панове.
Оборвалась последняя нить. -
Между нами уже столько крови.
Не заштопать, не соединить...

Свист свинца и снарядов пулянье. -
Мир славян разошёлся по швам.
Быть московскою "сферой влиянья"
Место "Рашкой" назначено вам.

Сирітка із Маріуполя

Біля ангелятка
Ангели стояли.
Плаче те дитятко,
Бо не має мами.

Дівчинці три рочки
І лежить в лікарні.
Відірвало ніжку,
Як стріляли гради.

Була в магазині
З мамою в ту пору.
Мама - в небі синім,
Доця - сиротою.

Плаче так сирітка,
Ангели теж плачуть.
Не вернути ніжку...
Не вернути маму...

Олексій Могиленко
29.01.15

«А вітер все у полі завиває...»

А вітер все у полі завиває.
Схиляє пересохлі трави.
Тіла солдатів укриває.
Бо вічним сном вони заспали.
А їхні душі-зорями вночі.
А їхні душі-Янголи з мечами.
А їхні душі-вогником свічі.
За нас горять під образами...
А вітер все у полі завиває.
Там материнська туга і страждання.
Там біль,що серце розриває.
Там вічності гірке мовчання.
А їхні душі-зорями вночі.
А їхні душі-Янголи з мечами.
А їхні душі-вогником свічі.
За нас горять під образами...
А вітер все у полі завиває.
Немов кобзар струну гірку торкає.
Про лицарів-синів співає.
Про волю,славу,що не помирає.
А їхні душі-зорями вночі.
А їхні душі-Янголи з мечами.

«Рядки, що занесені вітром з Майдану»

Цикл віршів «Рядки, що занесені вітром з Майдану» написаний кров'ю мого серця.
Це - своєрідний щоденник Майдану у моїх відчуттях, коли я ночами молилася за мій нарід та землю,
читаючи Псалми. 

Раїса Гусленко, 76 років, м. Київ
                                             

Бога нічого гнівить, треба правду говорить!

***

Осінь минає. Сонечка усміх
Майже останній. Темряви успіх
Надто брутальний падає краплями
Глибоко в душу. Кіптяви плямами
Зір застеляє. Безлад та морок.
Чи ж знадобиться років ще сорок
Бути сліпими? Дай же нам сили! 
Дай же нам мудрість! Щоб не водили,
Не привели до пекельної ями
Вражії діти. Веди ж нас! Будь з нами,
Боже Єдиний! Боже Правдивий!
Знищи орди нечестивеє плем’я!
Спаси нашу мову, наш нарід та Землю!
                                       грудень 2013, м. Київ

«Ніхто не хотів помирати...»

Ніхто не хотів помирати.
Далеко було до ранку.
Строчили по нас автомати,
Стріляли російські танки.

Вдивляємся в темінь хижу,
А там зачаївся ворог.
Він думав - ніхто не вижив
У цих поруйнованих горах.

Блищали зіницями вікна,
Кричали простреленим ротом,
Коли божевіллям облипла
Стріляла російська сволота,

Коли у шпиталі конала
Від болю маленька дитина,
В Росії далекій чекала
"Геройського" мама сина.

Об'єднати вміст