Овод

Берізка

Через немите скло мого вікна
Берізка білокора проглядає.
Мабуть, весна… Чаруюча весна
Її листочки в вітах розкриває.

Черговий раз дарує цю красу,
І тішить душу – що тепло настане,
Що сніг перетвориться на росу,
Лишень уже на скронях не розтане.

Берізка ж в повсякденності розмов,
В теорії ймовірності монети
Про те, що є на світі ще любов, -
Нагадує пропитому поету.

Дзвінок мамі

1454317276

До завтра я перетерплю,
А завтра знову встану й
Одразу, перше, що зроблю, -
Почую голос мами.

Давно, як телефонував,
Чекаючи нагоди.
Я неправий, я не сказав.
Мамуль, прости за шкоду.

Дорослу шкоду, чуєш, мам, -
Прохання твого сина -
Дорослий жаль своїм батькам
Дорослої дитини.

Він, Вона і війна...

В її словах  всі почуття,
В його - лиш стукіт в скроню.
Її любов дає життя,
Його - туман безсоння.

Щебече сонце їй казки,
Зустрічний птах радіє,
Їй небо ллє до рук зірки.
Йому - лиш дощ за шию.

Вона літала уві снах,
Пір'їнкою неначе,
Для нього сон - це морок, страх,
Він сни свої не бачив.

Нерозділене...

(Триптих)

1.

Вона:

Буває, як вечір
На плечі сідає,
Мені твого погляду
Не вистачає.
І наче причастя –
Дорога до щастя.
Іду - не спиняюсь,
Ні в чому не каюсь…
А зорі під ноги…
Зникають тривоги.
У скриньці жадань
Цілих сім побажань:
Зустріти, Зігріти,
Лишитись, Любити,
Вуста цілувати,
За руку тримати,
Щоб серце до серця…
Та чи одізвешся?

Прилітають лелеки...

Прилітають лелеки здалека до рідного краю –
Буде знову весна, та невтішною буде вдова...
В самотині від мами за татом синочок ридає...
Чи розкажуть про все це паперу звичайні слова?

Як же ще розпові'сти про те, ти скажи, Боже милий,
Що, коли прийде час і наступить та радісна мить, -
В білій сукні дочка-наречена на тата могилу
Поділитися щастям в зажурі своїй поспішить?

І окропиться рідна могилка сльозою рясною,
І застигне повітря від скупчення болю та сліз,
І з небес голос ангела вимовить: «Слава Героям!»,
Відізвавшись відлунням  в верхів’ї скорботних беріз.

Дай же, Господи, нам розуміння, і силу, і віру,
Що Герої невчасно покинули нас недарма.
Вічний спокій даруй, най у Царстві покояться з миром,
Хто погинув за Неньку, звільняючи рід від ярма.

                               (c) Ovod

Нічний експрес

Під стук коліс останній із вагонів
Через хвилину зник в далеку ніч
Лиш пес, що залишився на пероні,
Дрижав серед засніжених узбіч.

Завила, розійшлася хуртовина,
До скрипу загойдала ліхтаря.
Подеколи тривожна грюканина
Доносилася глухо іздаля.

Нічний експрес свого пришвидшив ходу,
Рознесла провідниця теплий чай,
І почались вагонні переходи,
Як в потягах буває зазвичай.

В купе на верхнім ярусі солдатик
Обличчям повернувся в бік стіни,
Спить, просто укриваючись бушлатом,
Невимушена звичка із війни.

На нижнім їде з хлопчиком матуся -
Непосидючим щирим пустуном.
«Подайте все, до чого дотягнуся», -
То до дверей, то лізе у вікно.

Знову осінь...

В відтінках охри, золотим шиттям
Зіткала осінь килим кольоровий.
І знов, своїм щаслива вороттям,
Свою ж співає пісню колискову.

У косу горобину заплела,
Вдяглася у розкішну вишиванку,
І дражниться: то трішки дасть тепла,
То дощиком злякає спозаранку.

Насупить небо сірим і сумним,
То знову зробить синім і бездонним,
Туман над річкою розстеле наче дим,
Припрошуючи в стан дрімотно-сонний.

Стара книга

bogosluzhbove_evangelie_ukrainskoiu_movoiu_3

Старенька книга пилом припадала
У шафі з незапам’ятних часів,
Неначе спрагу світу тамувала, -
Я навмання її в хвилину ту відкрив.

До ночі в шрифт прадавній приглядався,
Пожовклі сторінки перегортав.
Я знать не знав, я сам не сподівався:
Мабуть не я, а Він мене шукав.

Окреслення у літер незнайомі,
Водночас - чистий і знайомий зміст.
Слова відверті в душу, наче спомин,
Лягали, мов письмо у чистий лист.

Бомби рвуться...

Привокзальна клумба ромбом,
З квітами – плакат…
Миль за двісті рвуться бомби –
Й по тілах солдат...

Метушливо, гамір, людно,
Велич літніх хмар…
А за двісті миль відсюди -
Бомбовий удар...

Двоє в тисняві тиснуться
В штатному вбранні…
Рвуться бомби, бомби рвуться –
Чуєте чи ні?..

Об'єднати вміст