Знову осінь...

В відтінках охри, золотим шиттям
Зіткала осінь килим кольоровий.
І знов, своїм щаслива вороттям,
Свою ж співає пісню колискову.

У косу горобину заплела,
Вдяглася у розкішну вишиванку,
І дражниться: то трішки дасть тепла,
То дощиком злякає спозаранку.

Насупить небо сірим і сумним,
То знову зробить синім і бездонним,
Туман над річкою розстеле наче дим,
Припрошуючи в стан дрімотно-сонний.

Поснути б солодко на хвильку - лиш на мить,
Поринути б у мрії з головою…
Та серце крається від болю і щемить,
Що ця краса опалена війною.

Війна – біда! Біда! Її плоди
Несе в собі чергова домовина.
Немає більш страшнішої біди,
Як дітям тата поховати, мамі – сина.

Храни їх, Господи! Помилуй і спаси!
Дай силу їм і дай їм перемогу!
Зроби, щоб осінь в цій своїй красі
Останньою не стала ні для кого.

(c) Ovod