Жінка-УКРАЇНКА

Старенька книга пилом припадала
У шафі з незапам’ятних часів,
Неначе спрагу світу тамувала, -
Я навмання її в хвилину ту відкрив.

До ночі в шрифт прадавній приглядався,
Пожовклі сторінки перегортав.
Я знать не знав, я сам не сподівався:
Мабуть не я, а Він мене шукав.

Окреслення у літер незнайомі,
Водночас - чистий і знайомий зміст.
Слова відверті в душу, наче спомин,
Лягали, мов письмо у чистий лист.

Я не підряд прочитував – наосліп,
І кожен раз лиш милістю повнів,
Як урожаєм сповнюється осінь,
Або земля - теплом весняних днів.

Нагадував, мої відкривши очі,
Чи може Ти зі мною гомонів?
Прости мені провини мої, Отче,
Прийму за милосердя Твій я гнів.

Блаженні ті, що вигнані за правду, 
Блаженні лагідні, голодні і сумні, -
Читаю і благаю: Ти лиш дав би
Свій захист тим, хто зараз на війні.

Отак середночі в старій обгортці
Благую Вість про Тебе я дивлюсь:
Сини Твої блаженні - миротворці,
За них Тобі я, Господи, молюсь.

(с) Ovod