Жінка-УКРАЇНКА

Мольфаре!

День добігає кінця, 
Ще один день у Міжгір'ї, 
Втому змиває з лиця 
Літнім дощем надвечір'я. 

Дихає сніжно Менчул, 
Узгір"ям підперши хмари, 
Ти хоч на мить відчуй 
Кохання моє, мольфаре! 

Мене поведи туди, 
Де зеленіє меліса, 
Де, наче дим, чадить, 
Сивий туман у лісі, 

Де сонце, немов бурштин 
Сади напуває медом, 
Вабить обабіч стежин 
Червень чорничним пледом. 

…День добігає кінця, 
Сходить срібний горошок, 
Ще ти мені обіцяй 
Віночок сонних волошок.

Легенда літа

«Ніч, як легенда літа 
Лягає без тебе спатии».

Василь Кузан

Ніч, як легенда літа 
Лягає з тобою спати. 
Сад. Солов"ї. Сюїта. 
Панська духмяна м"ята. 
Гори. Менчул. Трембіта – 
Пісня її крилата. 
Ну як це, скажи, зумів ти 
Мені неповторним стати? 
В обійми свої пригорне 
Високі стрункі ялини 
Ніч, як яфинка, чорна 
Чарівної Верховини. 
Сонату джерел цілющих 
Візьму я собі у місто, 
Взимку, у люту хвищу, 
Спогади - як монисто.

Чи любов мине?

«Ти - моя волошка, ти моя - ворожка, 
Ти читаєш легко долю по руці…» 

Василь Кузан 

*** 

Ти – моя косичка. Очі – як чорничка, 
Подивись на мене. Поцілуй мене. 
В нас переплелися і кохання, й звичка, 
Павутиння гострого срібне муліне. 

Ти такий хороший... Сльози, мов горошок, 
Котяться щоками з-під пухнастих вій, 
Не рахую роки. Не рахую зморщок, 
Бо сьогодні мій ще. Завтра вже не мій... 

Ти – солодка мука. Ти – найважча відстань, 
Я начаклувала б, але знаю все: 
Нам розлука вірна шле недобрі вісті: 
Бачу дві дороги – довгі два шосе. 

Ти – моя капличка. Ти – моя дзвіничка, 
Журавлі курличуть пісню про сумне: 
Ти сідаєш в потяг, я ж бо – в електричку, 
Будемо далеко – чи любов мине? 

Закарпатське літо

Тут ранки молочні. Густі вечори, мов сметана, 
Готичні бескиди – священний божественний храм, 
І, наче у храмі, в лісах цих кадильно-кальянно, 
Лікує мене від життєвих колізій і драм 
Повітря цілюще, настояне в пахощах цвіту 
Розкішних ромашок, дзвіночків, а ще чебрецю, 
Купаюсь, мов нявка, у магії синього літа, 
Закохуюсь в нього, в Тереблю і землю оцю. 
А завтра – додому. Прощатися будемо завтра, 
А нині Карпати кружляють мене молоді. 
Тут – сонце в півнеба. Тут сонце червоне, як ватра, 
На кожній травинці веснянки його золоті.

Хлопчику мій осінній

Хлопчику мій осінній, яблука вже на сіні. 
Хлопчику мій осінній, яблунева твоя душа. 
Небо розлило фарби у саду до нестями сині. 
Пам"ятаєш, як ми грішили? Ти забув, як мене втішав. 

Хлопчику мій осінній, я любила тебе дитинно, 
Бо розплакалася від щастя, мов дівчатко вночі мале. 
Наші яблуні постаріли. Та хіба ж я у цьому винна, 
Хлопчику мій осінній, що обом нам на серці зле? 

Хлопчику мій осінній, а на сад наш лягає іній, 
Крижаніє роса на травах, студеніє в ріці вода. 
Хлопчику мій осінній, в мого сина твій погляд синій. 
Наші яблука всі із саду і  любов я йому віддам. 

Тихий мій океане!

Не пишіть мені більше про ваше кохання до мене, 
Я не вірю словам, бо слова це – порожній звук, 
Напишіть мені краще як серце сумне і студене, 
Листям осіннім падає тихо на брук. 

Не пишіть мені більше, що сумуєте дуже за мною, 
Бо не знаєте, друже, нічого насправді про сум, 
Ви інстинкти чомусь називаєте спрагло любов'ю, 
У любови, звичайно, мільйони імен і парсун. 

Не пишіть мені більше жодного–жодного слова 
Про кайдани душі, бо це лиш сполучення слів, 
Напишіть мені ліпше про настрій осінньо-зимовий, 
Як живете без мене ви там у своєму селі?! 

Буду вірно мовчати, 
Відчуваючи вашу присутність 
У порожніх листах, 
Наче гнізда пташині тепер. 

Осінь скоро минає. 
Ви не зчуєтесь: вимерзне лютий, 
І весна-омовіння, 
І лелеки, 
І Чистий Четвер. 

Побажаю вам щастя 
Й великої ніжності в серці, 
Мо, колись заживе цей на ньому 
Обвуглений шов, 
Бо мені вас, повірте, 
Зректися ніяк не вдається. 

Тихий мій океане, 
Ні слова мені про любов.

Спогад про Рахів

Нам залишилось трішки – прокинуться вранішні птахи,
Ми повернемось, любий, додому в лячну мерзлоту,
Ще доп'ємо глінтвейн, бо дарує допити нам Рахів
Із келиха ночі по краплі любов золоту.

Сонце пізно встає. І зачепиться десь за вершину
Золотої гори, що так схожа мені на Парнас,
По дорозі додому і хрести, й сніжнобілі жоржини
Де-не-де на обійстях пустих проводжатимуть нас. 

...День сміється, мов Каїн.
День ліниво розплющує очі.
Він готує нам вирок 
І нема порятунку ачей.

Хочу знати, коханий,
Це який бо я скоїла злочин?!

До останнього подиху
Не забуду твоїх я очей…

Завтра випаде сніг
Чи згадає засніжений Рахів,
Як за ніч ми єдину
З тобою життя прожили?

Сонце падає в прірву.
Сонце котиться, рідний, на захід.

Ти любов цю у храмі
Пробач, 
Відпусти, 
Відмоли

Золоті віночки

Я тобі сплела вінок
Із дрібних волошок,
Під хлющем вінок намок, -
Дощ був, мов горошок.

А собі вінок сплела
Із маків червоних,
Та стеріг нас янгол зла,
Добрий – бив у дзвони.

Сині квіти- це печаль,
Маки – на розлуку,
В небі - вітер повінчав,
Хмари – чорні круки.

Бігли полем, як життям,
Нам було сімнадацять,
Ті віночки в полі там
Досі мені сняться.

Колоситься у траві
Золото пшениці.
Серцем чую голос твій...
Вже давно за тридцять.

сон

синій смуток ніжних незабудок
я у спогад літній заплету
і про тебе згадувати буду
ув осінню падолистову сльоту

день - щасливий і водночас - щемний
я до тебе з квітами іду
це вже потім кілометри енні
тільки б не пророчили біду

у твоїх очах сміється сонце
сонце молоде як навесні
в синовій малесенькій долоньці
ти сховав цукерочку мені

і верба - зелена парасоля
запросила у холодну тінь
на лісній дорозі лисочолій
нам назустріч - одинокий кінь

Золотий спогад

Ми алеєю гуляли 
Там, де липи запашні, 
Безлімітні термінали - 
Пахощі, ані пені 
 
Ми упевнені: не візьме 
Жовтих лип янтарний цвіт,
До головокружіння , бігме, 
Наче каруселі - світ, 
 
Летимо назустріч сонцю, 
Відірвавшись від землі, 
Липи цвіт в моїй долоньці 
І мені забракло слів... 
 
Може, фокусник ти справді:
Парасоля, капелюх,
Але правда-правда-правда 
Те, що я тебе люблю. 
 
Закружляли нами липи, 
Медом спокусили нас, 
Дві душі тепер прилипли, 
Нам джмелі гудуть романс, 
 
Пролилось дощем солодким 
З висоти цвітіння лип. 
Дореміфасоля - нотки 
Ти мені довкруж насип. 
 
Хай з тобою завтра інша, 
Дня такого не знайти, 
Нам духмяні липи лишать 
В серці спогад золотий.