Жінка-УКРАЇНКА

Прилітають лелеки здалека до рідного краю –
Буде знову весна, та невтішною буде вдова...
В самотині від мами за татом синочок ридає...
Чи розкажуть про все це паперу звичайні слова?

Як же ще розпові'сти про те, ти скажи, Боже милий,
Що, коли прийде час і наступить та радісна мить, -
В білій сукні дочка-наречена на тата могилу
Поділитися щастям в зажурі своїй поспішить?

І окропиться рідна могилка сльозою рясною,
І застигне повітря від скупчення болю та сліз,
І з небес голос ангела вимовить: «Слава Героям!»,
Відізвавшись відлунням  в верхів’ї скорботних беріз.

Дай же, Господи, нам розуміння, і силу, і віру,
Що Герої невчасно покинули нас недарма.
Вічний спокій даруй, най у Царстві покояться з миром,
Хто погинув за Неньку, звільняючи рід від ярма.

                               (c) Ovod

Під стук коліс останній із вагонів
Через хвилину зник в далеку ніч
Лиш пес, що залишився на пероні,
Дрижав серед засніжених узбіч.

Завила, розійшлася хуртовина,
До скрипу загойдала ліхтаря.
Подеколи тривожна грюканина
Доносилася глухо іздаля.

Нічний експрес свого пришвидшив ходу,
Рознесла провідниця теплий чай,
І почались вагонні переходи,
Як в потягах буває зазвичай.

В купе на верхнім ярусі солдатик
Обличчям повернувся в бік стіни,
Спить, просто укриваючись бушлатом,
Невимушена звичка із війни.

На нижнім їде з хлопчиком матуся -
Непосидючим щирим пустуном.
«Подайте все, до чого дотягнуся», -
То до дверей, то лізе у вікно.

Чистішими ставали ратиці
Під час мандрівки в мілині.
За них чіплялись каракатиці
(Побути хочуть на коні).
А сам скакун без роду-племені
Летить виснажно в мілину,
Скидає сідла та рве ремені –
Ковток свободи на кону.
І відлітають крапель китиці
По прибережній площині,
Не зупиняючись на критиці,
Пересікають потайні
Заначки камерної музики,
Дрібнички видив осяйних.

Бандерівець натягує бандану
До половини шийного хребця
І, відчуваючи затуленість лиця,
Навшпиньки проринає крізь тумани
У фаталізм епічний, полум’яний.
Бандерівцю нема чого втрачати
У зграї недолугих ідіом,
Де непоборна постать, як фантом.
І купи зафіксованих ум’ятин 
Показують, як точно записати
Проекції досягнень усебічних:
У когось-то сердець навиривав,
Вчинив без ліку культових розправ.

Нас дурять всі – й за те болить мені…
Хизуємось козацьким ми корінням
та за свободу постояти вмінням –
чому ж постійно ходимо в ярмі ?
Здається, вже тримаємо в руках
омріяну, жадану перемогу –
та йти всі починаємо не в ногу,
бредемо манівцями… Де ж той шлях ?
Богів було багато – нині суд
один вершить: чи додалося віри ?
Й чому живучі серед нас вампіри,
що кров братів-сестер постійно п’ють ? 
Притому смокче не лише москаль
(хоч добре він приклав до цього руку !) -
свій ссе також і сіє тим розпуку
в умах, що мислять, в душах – скрізь печаль.
Закине хтось – до чого ці думки ?
Навіщо сиплеш сіль на свіжі рани ?!
…Чи довго ще терпіти світ омани ?
А чи вже може ми - не козаки ?
Переродилися (цвіт нищили свідомі !),
розвіялися, стержень геть ослаб…
“Гомосовєтікус” – по формі вільний раб,
ось хто панує нині в нашім домі…
…Вже старкуватий в руки брати кріс,
та словом можу ще когось збудити –
тож закликаю всіх по правді жити