Жінка-УКРАЇНКА

Під стук коліс останній із вагонів
Через хвилину зник в далеку ніч
Лиш пес, що залишився на пероні,
Дрижав серед засніжених узбіч.

Завила, розійшлася хуртовина,
До скрипу загойдала ліхтаря.
Подеколи тривожна грюканина
Доносилася глухо іздаля.

Нічний експрес свого пришвидшив ходу,
Рознесла провідниця теплий чай,
І почались вагонні переходи,
Як в потягах буває зазвичай.

В купе на верхнім ярусі солдатик
Обличчям повернувся в бік стіни,
Спить, просто укриваючись бушлатом,
Невимушена звичка із війни.

На нижнім їде з хлопчиком матуся -
Непосидючим щирим пустуном.
«Подайте все, до чого дотягнуся», -
То до дверей, то лізе у вікно.

Чистішими ставали ратиці
Під час мандрівки в мілині.
За них чіплялись каракатиці
(Побути хочуть на коні).
А сам скакун без роду-племені
Летить виснажно в мілину,
Скидає сідла та рве ремені –
Ковток свободи на кону.
І відлітають крапель китиці
По прибережній площині,
Не зупиняючись на критиці,
Пересікають потайні
Заначки камерної музики,
Дрібнички видив осяйних.

Бандерівець натягує бандану
До половини шийного хребця
І, відчуваючи затуленість лиця,
Навшпиньки проринає крізь тумани
У фаталізм епічний, полум’яний.
Бандерівцю нема чого втрачати
У зграї недолугих ідіом,
Де непоборна постать, як фантом.
І купи зафіксованих ум’ятин 
Показують, як точно записати
Проекції досягнень усебічних:
У когось-то сердець навиривав,
Вчинив без ліку культових розправ.

Нас дурять всі – й за те болить мені…
Хизуємось козацьким ми корінням
та за свободу постояти вмінням –
чому ж постійно ходимо в ярмі ?
Здається, вже тримаємо в руках
омріяну, жадану перемогу –
та йти всі починаємо не в ногу,
бредемо манівцями… Де ж той шлях ?
Богів було багато – нині суд
один вершить: чи додалося віри ?
Й чому живучі серед нас вампіри,
що кров братів-сестер постійно п’ють ? 
Притому смокче не лише москаль
(хоч добре він приклав до цього руку !) -
свій ссе також і сіє тим розпуку
в умах, що мислять, в душах – скрізь печаль.
Закине хтось – до чого ці думки ?
Навіщо сиплеш сіль на свіжі рани ?!
…Чи довго ще терпіти світ омани ?
А чи вже може ми - не козаки ?
Переродилися (цвіт нищили свідомі !),
розвіялися, стержень геть ослаб…
“Гомосовєтікус” – по формі вільний раб,
ось хто панує нині в нашім домі…
…Вже старкуватий в руки брати кріс,
та словом можу ще когось збудити –
тож закликаю всіх по правді жити

(до подій на Сході України)

Світ здригався тривожно, чорнів,
Душі всім розтинало журбою.
Провели в путь останню синів,
Що живими не вийшли із бою.

Сум закляк у очах матерів,
Біль пронизував тіло, мов лезо...
Танк підбитий свічею згорів,
Капав сік, наче сльози, з берези.

Що ж ви, нелюди, сієте скрізь 
Смерть зловісну над втомленим світом?
Вдів скорботних не бачите сліз,
І дитинство гірке у сиріток.