Слово – зброя!
Повертайся живим!
Повертайся, солдате, живим!
З найгостріших боїв повертайся.
Непогасним вогнем пломінким
У родинному колі лишайся.Повертайся у рідний свій дім
Не плачем – розпроміненим сонцем.
Хай відлунює кроком твердим
Це повернення в отчій сторонці.Доторкнися до маків і мальв,
А не стань ними в сумі й мовчанні.
Хай дороги не пройдена даль
Не поникне надривом прощання.
Повернувся...
Було вчора. Ти закрив мою тінь,
Коли я пригорнулась до тебе,
Зупинились слова у книзі терпінь,
Звідкіль ввечері линули в небо.Сьогодні пішов. Вітер рвав звідусіль,
Але наші серця гріло літо.
А з тих пір, коли ти опинивсь на війні,
Радість стали на двоє ділити.Виглядаю щодня, щоб не втратити шанс
Цвітом серця зустрітись з тобою.
Захмеліти в обіймах, та не від вина
Й може вперше вклонитись герою.
«Одного ранку ти прокинешся зовсім вдосвіта...»
Одного ранку ти прокинешся зовсім вдосвіта.
Від сонця, а не від страху, затулятимешся руками.
Не набувши за ніч жодного воєнного досвіду,
Не читатимеш стрічку, а просто завариш каву.На твоєму подвір’ї не буде чужої постаті.
Навіть тіні її не побачиш більше у сні.
Будеш чути, як прокидається місто без пострілів
І не будеш боятись перераховувати синів.Будеш знати, що завтра в підвалі ніхто не сидітиме,
А навколо щоночі не більшатиме могил.
І спокійно телефонуватимеш своїм дітям,
І у кожного з них буде по дві ноги.
Лист із Росії
Вересень 20, 2014 - 08:48 — perohanychЩойно надійшов лист і новий вірш від російського поета Олександра Бившева:
Здравствуйте! Недавно Константин Натанович Боровой абсолютно справедливо сказал в связи с кровавыми событиями на востоке Украины о коллективной вине жителей России перед многострадальным украинским народом:
«На колени, твари, и просить прощения у нескольких поколений украинцев. Умолять о прощении! Пока граждане России не начнут настоящее покаяние, никто никого не должен прощать. За преступление нужно нести ответственность».
«Солдатику, ти спиш?»
Солдатику, чи спиш?
Зросили небо зорі…
І мерехтять собі
у темній далині.
Сьогодні через них
з тобою поговорим:
я тут коло вікна,
а ти - десь на війні…Тут все, як ти лишив.
Осінній звичний клопіт,
лоскоче ніздрі дим,
картоплі повен віз…
У тебе теж вогонь,
та інший з нього попіл…
І дим його чудний
пекучий аж до сліз…
Лариса Омельченко. Нові поезії
Вересень 12, 2014 - 14:00 — perohanychОбереги
На бойове чергування заступить пітьма.
Вкриє блок-пост, наче мати – замерзле дитя,
І колискову прошепче нечутно сама –
Про неспокійне і мирне домашнє життя.Сниться Іванові білений зболений дім:
Четверо хлопчиків бавляться там у війну.
Стовбур калини за весну і літо зміцнів,
Жінка помітила першу свою сивину…Сниться Михайлові дотик, і доторк, і щем:
Перші бажання, що втілені сном у життя…
Ніч тарабанить довкола самотнім дощем:
Краплені карти таро про крихке майбуття…
«Усе минеться. Ця війна страшна… »
Усе минеться. Ця війна страшна…
Нас дикуни з Росії не здолають!
Бо Україна – сонячна вона,
Немає іншого такого краю…
Ми духом вищі! Ми вперед пішли!
Вони ж і досі ніби у печерах…
Ми – люди. А рашисти – дикуни.
Мов залишилися в часах СРСР-у.
Схиляю голову
Я низько голову схилю
Перед моїм народом,
І рушниками простелю
Дорогу до свободи.За ліс, за поле, за село
І за небес безмежність –
Синів немало полягло
За нашу незалежність…Був нелегким до волі шлях,
Тернистий він і нині…
Зі зброєю в міцних руках
Ми боремось за Україну!
Зустріч
Кужіль зажури хмаринами небо пряде,
Шлях до родини і дому тривав цілу вічність.
Він так чекав цей щасливий і радісний день,
Справдились думи і мрії його чоловічі.
Став на коліна, майбутнє своє притулив,
Запах відчув білуватого шовку волосся…
Смерть на війні, що не раз загравала із ним,
Ще й молитвами доньки обійти удалося.
Потом і пилом зчорнілим пропах камуфляж.
Губи обвітрені. Шепіт придушений: «Мила!
Світе єдиний, кровиночко, сонечко, я
Знову з тобою, як ти мене, доню, просила».
І розступилися люди, і гамір, і час,
Як пригорнулась до тата єдина дитина…
Господи Боже! Помилуй і зглянься на нас,
Перед Тобою в молитві стоїть Україна.
Ми йдемо
Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку.
Ми чинимо волю наших прадідів,
це вони нас послали у путь,
щоб ми йшли нашою віковічною землею,
із нашими багатолюдними містами,
із нашими тихомрійними селами,
із нашими золотоверхими церквами.
Ми гордо йдемо шляхами України:
ви, які виглядаєте у вікна, як сусіди,
щоб подивитись на нас, гордо йдучих,
ви, які визираєте з-за рогу, як вороги,
щоб подивитись на нас, гордо йдучих, —
ви всі бачите, як ми гордо
йдемо дорогами України.
Якби...
Вже другий місяць я думаю от, про що:
цікаво,
якби 24 березня 1981 року
у моєї мами народився син,
чи прийшла б йому тепер повістка з військкомату?..Чи, може, він, цей Микола чи Анатолій
(бо так звали моїх дідів)
сам – добровольцем – вирушив би на Схід
захищати свою гідність
у цій російсько-українській війні
(яку як лишень не називають у світових ЗМІ
та по світових базарах)?..
«Якось москаль українцю...»
Якби жив Степан РУДАНСЬКИЙ, то він би написав, мабуть, так...
Якось москаль українцю
Так зверхньо гукає:
- Прівєт, хахол! ...Чьо малчіш ти,
Чьо нє отвєчаєш?Українець стиснув кулак,
Підвів очі сині
Й москалеві прямісінько:
- Слава Україні!!!- Только давай... без етаа...-
Москаль супить брови.
- А без чого "без етаво?"
Про що в тебе мова?Набундючивсь москалина
Та й зробивсь, як гава...
- Как там... Слава Украінє....
- О! Героям слава!!!
Підтримайте нас
