Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Сьогодні:
Слово – зброя!
«Одного ранку ти прокинешся зовсім вдосвіта...»
Одного ранку ти прокинешся зовсім вдосвіта.
Від сонця, а не від страху, затулятимешся руками.
Не набувши за ніч жодного воєнного досвіду,
Не читатимеш стрічку, а просто завариш каву.На твоєму подвір’ї не буде чужої постаті.
Навіть тіні її не побачиш більше у сні.
Будеш чути, як прокидається місто без пострілів
І не будеш боятись перераховувати синів.Будеш знати, що завтра в підвалі ніхто не сидітиме,
А навколо щоночі не більшатиме могил.
І спокійно телефонуватимеш своїм дітям,
І у кожного з них буде по дві ноги.
Лист із Росії
Вересень 20, 2014 - 08:48 — perohanychЩойно надійшов лист і новий вірш від російського поета Олександра Бившева:
Здравствуйте! Недавно Константин Натанович Боровой абсолютно справедливо сказал в связи с кровавыми событиями на востоке Украины о коллективной вине жителей России перед многострадальным украинским народом:
«На колени, твари, и просить прощения у нескольких поколений украинцев. Умолять о прощении! Пока граждане России не начнут настоящее покаяние, никто никого не должен прощать. За преступление нужно нести ответственность».
«Солдатику, ти спиш?»
Солдатику, чи спиш?
Зросили небо зорі…
І мерехтять собі
у темній далині.
Сьогодні через них
з тобою поговорим:
я тут коло вікна,
а ти - десь на війні…Тут все, як ти лишив.
Осінній звичний клопіт,
лоскоче ніздрі дим,
картоплі повен віз…
У тебе теж вогонь,
та інший з нього попіл…
І дим його чудний
пекучий аж до сліз…
Лариса Омельченко. Нові поезії
Вересень 12, 2014 - 14:00 — perohanychОбереги
На бойове чергування заступить пітьма.
Вкриє блок-пост, наче мати – замерзле дитя,
І колискову прошепче нечутно сама –
Про неспокійне і мирне домашнє життя.Сниться Іванові білений зболений дім:
Четверо хлопчиків бавляться там у війну.
Стовбур калини за весну і літо зміцнів,
Жінка помітила першу свою сивину…Сниться Михайлові дотик, і доторк, і щем:
Перші бажання, що втілені сном у життя…
Ніч тарабанить довкола самотнім дощем:
Краплені карти таро про крихке майбуття…
«Усе минеться. Ця війна страшна… »
Усе минеться. Ця війна страшна…
Нас дикуни з Росії не здолають!
Бо Україна – сонячна вона,
Немає іншого такого краю…
Ми духом вищі! Ми вперед пішли!
Вони ж і досі ніби у печерах…
Ми – люди. А рашисти – дикуни.
Мов залишилися в часах СРСР-у.
Схиляю голову
Я низько голову схилю
Перед моїм народом,
І рушниками простелю
Дорогу до свободи.За ліс, за поле, за село
І за небес безмежність –
Синів немало полягло
За нашу незалежність…Був нелегким до волі шлях,
Тернистий він і нині…
Зі зброєю в міцних руках
Ми боремось за Україну!
Зустріч
Кужіль зажури хмаринами небо пряде,
Шлях до родини і дому тривав цілу вічність.
Він так чекав цей щасливий і радісний день,
Справдились думи і мрії його чоловічі.
Став на коліна, майбутнє своє притулив,
Запах відчув білуватого шовку волосся…
Смерть на війні, що не раз загравала із ним,
Ще й молитвами доньки обійти удалося.
Потом і пилом зчорнілим пропах камуфляж.
Губи обвітрені. Шепіт придушений: «Мила!
Світе єдиний, кровиночко, сонечко, я
Знову з тобою, як ти мене, доню, просила».
І розступилися люди, і гамір, і час,
Як пригорнулась до тата єдина дитина…
Господи Боже! Помилуй і зглянься на нас,
Перед Тобою в молитві стоїть Україна.
Ми йдемо
Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку.
Ми чинимо волю наших прадідів,
це вони нас послали у путь,
щоб ми йшли нашою віковічною землею,
із нашими багатолюдними містами,
із нашими тихомрійними селами,
із нашими золотоверхими церквами.
Ми гордо йдемо шляхами України:
ви, які виглядаєте у вікна, як сусіди,
щоб подивитись на нас, гордо йдучих,
ви, які визираєте з-за рогу, як вороги,
щоб подивитись на нас, гордо йдучих, —
ви всі бачите, як ми гордо
йдемо дорогами України.
Якби...
Вже другий місяць я думаю от, про що:
цікаво,
якби 24 березня 1981 року
у моєї мами народився син,
чи прийшла б йому тепер повістка з військкомату?..Чи, може, він, цей Микола чи Анатолій
(бо так звали моїх дідів)
сам – добровольцем – вирушив би на Схід
захищати свою гідність
у цій російсько-українській війні
(яку як лишень не називають у світових ЗМІ
та по світових базарах)?..
«Якось москаль українцю...»
Якби жив Степан РУДАНСЬКИЙ, то він би написав, мабуть, так...
Якось москаль українцю
Так зверхньо гукає:
- Прівєт, хахол! ...Чьо малчіш ти,
Чьо нє отвєчаєш?Українець стиснув кулак,
Підвів очі сині
Й москалеві прямісінько:
- Слава Україні!!!- Только давай... без етаа...-
Москаль супить брови.
- А без чого "без етаво?"
Про що в тебе мова?Набундючивсь москалина
Та й зробивсь, як гава...
- Как там... Слава Украінє....
- О! Героям слава!!!
Лист, яким хочеться поділитися з усіма
Здравствуйте! Хочу вам успеть до нового возможного обыска (пока меня не отрубили окончательно от Интернета) послать своё недавно написанное стихотворение. Желаю всем патриотам Украины успешно завершить антитеррористическую операцию против бандитов "Лугандии" и активно им помогающим боевикам из Эрефии.
От имени немногочисленных россиян, в ком ещё остались совесть и здравый смысл, простите нас за горе, причиняемое вам этими вооружёнными головорезами при подавляющем одобрении зомбированной российской биомассы. Мне безумно стыдно за свою страну, творящую весь этот чудовищный беспредел.
«Вам не вдасться мій світ зруйнувать!»
Вам не вдасться мій світ зруйнувать!
Не фарбуйте мене в триколор
І не кличте в союз непорушний -
У життя зазомбоване, скрушне,
Під крило двоголових потвор!Я відчула свободу на смак
І спізнала її привілеї,
Я душею зріднилася з нею,
Нероздільні ми стали відтак.
