Жінка-УКРАЇНКА

Я народився в  Кіровограді 9 липня 1972 року. Закінчив середню школу, після чого вступив до СПТУ. Працював на заводі «ЧЕРВОНА ЗІРКА» слюсарем механіко-складальних робіт. Потім служба в ЗС Радянського Союзу. В 1992 році був комісований за станом здоров'я. На даний час проживаю в смт. Петрове. Одружений. Маю сина. Працюю охоронцем на базі відпочинку. Пишу вірші.

***

Не ламай деревце,ти чуєш...
Це не хрускіт його, а стогін.
Ти прислухайся, і почуєш
Лісовий прадавній гомін.

Ти відчуєш дух природи,
Її смуток, біль, страждання.
Ти почуєш її сльози,
Ти почуєш її мовчання.

Не ламай деревце, зупинися.
Бо ти душу свою,"ламаєш".
Ти любити природу навчися.
Ти людина,хіба не знаєш!?

Не ламай деревце, ти чуєш...
У гіллі соловей співає.
Ти послухай його,і почуєш, -
Він людину в тобі вітає!

***

Земля лягає спочивати.
Стомилось сонечко за день.
На завтра буде все буяти і співати.
Знов затанцює сонце,від пісень. 

А зараз... небо вже темніє.
Дрімає вітерець у травах.
Про щось тихенько собі мріє.
Літає десь в високих хмарах.

Постукав вечір у віконце...
Лиш соловей в гаю співає.
Співає колискову сонцю.
А сонце, наче фенікс догорає...

***

Як можна витримати біль.
Без жалю серце що стискає.
Його шматує, вириває.
Тягучий, безкінечний біль...
Нам серце дане, щоб любити.
В коханні жити і радіти.
А не пекучий біль терпіти.
Чому Господь не забирає
Два серця водночас до неба.
Кому воно розбите треба.
Чому одне, в журбі лишає.
Для чого у печалі жити.
Провалля замість сну щоночі.
Коли не бачиш рідні очі.
Коли нема, кого любити.
Обійми, поцілунки ніжні.
Тебе нема, один лиш спомин.
З душі луна болючий стогін.
І відчуття..пекучі, вічні...

***

До серця руку прикладу - 
Почую радісне биття.
З коханням по життю я йду.
Кохання це і є життя.

А серце б'ється і співає,
Воно щасливим бути любить.
Воно радіє, бо кохає,
Кохання лагідно голубить.

Бурхливих почуттів ріка
На волю рветься, аж за край.
Не втримає моя рука.
Кохання, щастя водограй.

Стук серця - це твоє ім'я.
Воно для серця наче кров,
Ним насолоджуюся я.
Ним серце б'ється знов і знов...

***

Повіяв вітерець тихенько,
Змішавши аромати трав.
Торкнувся він мене легенько,
Неначе друга привітав.

Повіяв тихо, як спросоння.
Мабуть, у травах він заспав.
Ліг відпочити на осонні,
Під гул джмелиний задрімав.

Можливо я його збудив.
Почув він серця мого спів.
Так щиро він мені зрадів
І травами зашелестів.

І в небо пташкою злетів,
Неначе в танці закружляв.
Стомившись, знову в трави сів.
Їх лагідно і ніжно обійняв...

***

Мені не повернути днів,
Мені вже крила не розкрити.
Лиш інколи,у царстві снів,
Я можу знову полетіти.
Лиш там я повен сили птах.
І бачу кольори, як є.
Там не болить, не знаний страх.
І лише там, життя моє
Мені не повернути днів.
Веселкою що вигравали,
Тих теплих,лагідних вітрів.
Вітрила-крила напували.
Несли до мрії,до зірок.
Аж ген за обрій...в майбуття...
Душа співала,мов струмок.
Пила із джерела життя...
Мені не повернути днів.
Лиш спогади мені лишились.
Шкода,не зміг я,не зустрів,
Вітрила-крила зупинились,
І світ вже чорно-білим став.
І обрій вже не так далеко.
Той обрій,що колись палав,
Коли життя,приніс лелека.

***

Плаче мати-Україна.
Плаче за синами.
Прийшла тяжкая година.
Ллється кров річками.
Налетіли кати-круки.
Людей убивали.
Поламали ноги,руки.
Волю не зламали.
Оповила душу туга.
Плаче Україна.
Смерть,страждання і наруга.
Кровавая днина.
Плаче Україна-мати.
Синів проводжає.
Перед Богом час їм стати.
А мати гукає...
Піднялась з колін,воскресла.
Мороку немає.
Провела небесну сотню.
Ранок зустрічає.
Світлий ранок зустрічала.
Богу помолилась.
Щастям долю уквітчала.
Синам поклонилась!

* * *

Я тебе, Україно, люблю,
Твої гори, річки, полонини.
Я з тобою у серці живу.
Я з тобою щоночі, щоднини.

Я люблю твою мову дзвінку,
Що як пісня чарівна лунає.
Колискову, ліричну, п'янку.
Вона лине, душа завмирає.

Я люблю твоє небо блакитне.
Я у ньому душею купаюсь.
Таке тепле, ласкаве, привітне,
Його росами  умиваюсь.

Я люблю золотаві лани,
Що шумлять, наче хвилі на морі.
Солов'їні пісні навесні
І чумацького шляху зорі.

Ти скажи, як тебе не любить.
Золотаві лани – твої коси.
Твої очі – небесна блакить,
Діаманти у косах – це роси.

А дощі, – такі теплі, рясні.
Землю щастям вони напувають.
Твої гори, що там в вишині
З небом тихо про щось розмовляють.

І усе це, люблю ніжно я.
Бо ти мати моя, Україна.
Тут найкраща у світі земля.
Ти одна така, чуєш?...ЄДИНА!

* * *

Де ще, ось так співають солов'ї.
Що разом з ними і душа співає.
Де ще, є оксамитові гаї.
В яких чарівна казка оживає.

Де жайвір з небом розмовляє.
А небо чисте і блакитне.
Де цвітом на весні гілля буяє.
Калина біля хати квітне.

Уся ця казка, тут лиш є,
Благословенна ця країна.
В дніпровських хвилях сонце виграє.
Моя чарівна мати-Україна.

Хіба ще місце таке є,
Де в небі зорі розмовляють?
Де ніч купальська настає,
Де про любов пісні лунають.

Де люблять землю, рідний край,
Де вміють жити, працювати.
Лани такі, що аж за край.
Всього, мабуть, не передати.

І все це щастя лиш тут є.
Благословенна ця країна.
В дніпровських хвилях сонце виграє.
Моя щаслива мати-Україна.

І не шукайте десь на чужині
Ви кращого життя і долі.
Бо журавель чужий в височині.
Це гірше, ніж свій жайвір в полі.

Бо тільки тут душа співає,
Й земля родюча і багата.
Тут материнська казка оживає,
Тут наша доля і батьківська хата.

Все це багатство, лиш тут є.
Благословенна ця країна.
В дніпровських хвилях сонце виграє.
Ти, найрідніша в світі, УКРАЇНА!!!

* * *

Я благаю, матусе, прийди…
Не лишай наодинці зі світом.
Я благаю, мене ти знайди,
Не зимою, життя стане літом.

Подаруй мені ласку свою,
Тихо ніжністю огорни.
Я один проти світу стою,
Захисти мене, пригорни.

Кожен день виглядаю тебе,
Кожен день я прошу у Бога...
Хай до мене тебе приведе,
Хай короткою буде дорога.

Я молюся, я вірю що ти...
Ти шукаєш мене, я знаю.
Де ти, мамо... до мене лети.
Я люблю тебе... я чекаю!