Слово – зброя!

2014 рік

Яким був рік, що вже мина?
Важким він був – Майдан, війна…

І снайпер цілив у людей…
І серце рвалося з грудей…
На землю падали тіла…
І будь ти проклята, війна!

Війна супроти України...
Народ піднявся із коліна!
Бо всі ми прагнемо Життя –
Країні світлого буття!

Ми хочем чути голос Правди,
І скинувши важкі кайдани,
Ми разом встали, як один
Проти навали ворогів…

Всі знаймо - хлопці – то  Герої!
Здобудуть Мир і  перемогу!
І завше будем пам'ятати 
Героїв, що втрачала Мати…

«Зимовий табір...»

Зимовий табір, 
залізне ліжко, 
бардак і гамір, 
кульгава кішка, 
в палатці димно, 
в буржуйці жарко, 
про щось наївне 
брянчить гітарка, 
гуляє хвища, 
шпигунить протяг, 
на градус нижче 
статевий потяг, 
сніги рипучі, 
цнотливі зранку, 
мороз пекучий, 
застиглі танки, 
носи холодні, 
колючі щоки 
напередодні 
Нового року.

Роман Семисал

«Снігу зима насипала...»

Снігу зима насипала.
Скоро різдвяне свято.
Нам таке лишенько випало – 
Різдво зустрічать без тата.

Був дома – ялинку б уже приніс,
Вбравшись у Діда Мороза.
Та зараз між нами і поле, і ліс,
Холодна зима, морози.

Він нас захищає – в руках автомат.
Чи міг би про це хто знати,
Що фермер – учора, сьогодні – солдат,
Що битиме ворога тато?!

Прес санкцій або «Песець»…

Не вірив в санкції, по суті,
Здавалось – казка для малят…
Зустрілись барель, рубль і Путя
І трьом усім – під шістдесят…

Як грамотно “зробили” Вову!
ЄС і Штати – то майстри!
Як не крути – “усьо хрєново”.
А рубль продовжує “рости”!

Хто ж тоді, як не ти?

(нашим найдорожчим захисникам)

Та вже йди, відпущу,
Хоч душа - у надрив.
Крізь завісу дощу
Йдеш у ніч, до вітрів,
Що колишуть в степах
Непокірні чуби,
Видуваючи страх
З тих, що вже не раби...

Нерозкрилених мрій,
Нерозкритих обійм
Ти вже надто зустрів
Лабіринтами війн.
Між обвуглених стін
Твій простелиться шлях.
Хтось воскрес на хресті,
Хтось - помре для життя...

Ще почекай, толерантна Європо…

"Тому ми поговоримо про нові санкції, оскільки нам здається, що внесок Росії для досягнення миру недостатній"
Ангела Меркель
 

Внесок Росії у мир – очманіти!
На попелищі димиться зола…
“Ми поговорим…” – наївні, як діти.
Хижо сміється імперія зла.

Гірша ординців, що вийшли на лови,
Підла й брехлива колишня “рідня”,
Здохни, проклятий орел двоголовий,
Що напувається кров’ю щодня!

«Скажений вітер, як та москва...»

Скажений вітер, як та москва,
дійшов до краю – 
в підступні сіті зв’язав слова
«війни немає».

Німує місяць над вівтарем – 
уламком храму.
На танку суне кривавий кремль – 
у пекло прямо.

Перетинають кордон зими 
птахи і квіти – 
солдатам діти малюють мир.
Лютує вітер…

Анна Багряна

Ти знову йдеш...

Ти знову йдеш…
У перший день зими
дорогу стелять інеєм тумани.
А я молюся –
Боже сохрани,
верни його додому…
І до мами,
до рідного порогу,
до стежин,
що босоногі п’яти цілували,
а  серед днів
губився часу плин -
тут сонця, вітру,
руху було мало,
а нині досить вулицею йти...
Торкатись оком
мирних краєвидів...
Бо завтра -
Маріуполь, блокпости,
окопи і війна...
Там серцем нидів…
Там чорний дим і небо у вогні,
і блудить страх,
і в чорні вікна виє…
Де час стоїть…
Там гради лічать дні,
а серце теплить віру і надію…

Виріс син

Виріс син і вирушив в дорогу.
Мати залишилася одна.
З нею залишилися тривоги,
А думки, де східна сторона.

З сином мандрували очі сині,
Хата біла й рідне місто Львів!
Як любив він ніжно Україну,
Як він щастя й спокою хотів!

Тільки впав він раптом...
На Донецькім полі,
І прийшли до нього верби та тополі.
І голосить мати в ту тяжку хвилину
Сину мій рідненький, моя ти дитино!

Дитинство, що обпалене війною

Неначе блискавиця у безхмарнім небі,
Неначе ураган, який ніколи не чекали,
Прийшла до нас війна у світлі дні травневі
І доль багато, наче гілля поламала.

Жаркий вогонь війни палає безпощадно,
Приносить біль, страждання і убивства.
Життя людське палить навіки, безоглядно,
Та найболючіше обпалює дитинство.

Пору таку щасливу, ніжну, безтурботну,
Зігріту сонцем і батьківською любов"ю,
Він обертає в біль і у журбу скорботну,
Окроплену гіркими сльőзами і кров"ю.

Невинні діти із благальними очима
Заручниками стали у тяжкої долі,
Бо за чуже безумство й грішну одержимість
Їм горя та страждань дісталося доволі.

З Парижу. Поезія Ореста Катинського

Маніфестація «St.Michele»

В Парижі українців маніфестація —…
За відставку влади демонстрація,
Бо ця влада чужа народу
І душить всяку свободу,
Що порушує конституцію,
Де суд породив проституцію,
Яка є корупційна регіоналка,
Як партія влади — аморалка
В лиці президента
І банди шакалів слова,
Як комуністичної зарази основа …
І досить терпіння тримати
На їхні обдурства і стати
Повинні ми в оборону держави,
Щоб не втратить козацької слави …
Слава Україні !
Героям слава !
Від нас українців залежить
Майбутня наша держава …

Безглузда війна

Це безглузда війна, в ній немає нічого святого...
Це кривава борня, що вбиває героїв святих....
Це колишні брати повернулись спиною до Бога
Щоб відтяти шматки территоріїй довік не своїх.

Це свята боротьба і за мир, і за вічне єднання
Тих сердець, що добром ми наповнити хочемо всіх
І щоб вічне життя було щастям, любов'ю, коханням,
І щоб звук канонад в Україні назавжди затих.

Розмова двох сестер

(Біженці зі сходу Ірині присвячується)

Об'єднати вміст