Слово – зброя!

«Снігу зима насипала...»

Снігу зима насипала.
Скоро різдвяне свято.
Нам таке лишенько випало – 
Різдво зустрічать без тата.

Був дома – ялинку б уже приніс,
Вбравшись у Діда Мороза.
Та зараз між нами і поле, і ліс,
Холодна зима, морози.

Він нас захищає – в руках автомат.
Чи міг би про це хто знати,
Що фермер – учора, сьогодні – солдат,
Що битиме ворога тато?!

Прес санкцій або «Песець»…

Не вірив в санкції, по суті,
Здавалось – казка для малят…
Зустрілись барель, рубль і Путя
І трьом усім – під шістдесят…

Як грамотно “зробили” Вову!
ЄС і Штати – то майстри!
Як не крути – “усьо хрєново”.
А рубль продовжує “рости”!

Хто ж тоді, як не ти?

(нашим найдорожчим захисникам)

Та вже йди, відпущу,
Хоч душа - у надрив.
Крізь завісу дощу
Йдеш у ніч, до вітрів,
Що колишуть в степах
Непокірні чуби,
Видуваючи страх
З тих, що вже не раби...

Нерозкрилених мрій,
Нерозкритих обійм
Ти вже надто зустрів
Лабіринтами війн.
Між обвуглених стін
Твій простелиться шлях.
Хтось воскрес на хресті,
Хтось - помре для життя...

Ще почекай, толерантна Європо…

"Тому ми поговоримо про нові санкції, оскільки нам здається, що внесок Росії для досягнення миру недостатній"
Ангела Меркель
 

Внесок Росії у мир – очманіти!
На попелищі димиться зола…
“Ми поговорим…” – наївні, як діти.
Хижо сміється імперія зла.

Гірша ординців, що вийшли на лови,
Підла й брехлива колишня “рідня”,
Здохни, проклятий орел двоголовий,
Що напувається кров’ю щодня!

«Скажений вітер, як та москва...»

Скажений вітер, як та москва,
дійшов до краю – 
в підступні сіті зв’язав слова
«війни немає».

Німує місяць над вівтарем – 
уламком храму.
На танку суне кривавий кремль – 
у пекло прямо.

Перетинають кордон зими 
птахи і квіти – 
солдатам діти малюють мир.
Лютує вітер…

Анна Багряна

Ти знову йдеш...

Ти знову йдеш…
У перший день зими
дорогу стелять інеєм тумани.
А я молюся –
Боже сохрани,
верни його додому…
І до мами,
до рідного порогу,
до стежин,
що босоногі п’яти цілували,
а  серед днів
губився часу плин -
тут сонця, вітру,
руху було мало,
а нині досить вулицею йти...
Торкатись оком
мирних краєвидів...
Бо завтра -
Маріуполь, блокпости,
окопи і війна...
Там серцем нидів…
Там чорний дим і небо у вогні,
і блудить страх,
і в чорні вікна виє…
Де час стоїть…
Там гради лічать дні,
а серце теплить віру і надію…

Виріс син

Виріс син і вирушив в дорогу.
Мати залишилася одна.
З нею залишилися тривоги,
А думки, де східна сторона.

З сином мандрували очі сині,
Хата біла й рідне місто Львів!
Як любив він ніжно Україну,
Як він щастя й спокою хотів!

Тільки впав він раптом...
На Донецькім полі,
І прийшли до нього верби та тополі.
І голосить мати в ту тяжку хвилину
Сину мій рідненький, моя ти дитино!

Дитинство, що обпалене війною

Неначе блискавиця у безхмарнім небі,
Неначе ураган, який ніколи не чекали,
Прийшла до нас війна у світлі дні травневі
І доль багато, наче гілля поламала.

Жаркий вогонь війни палає безпощадно,
Приносить біль, страждання і убивства.
Життя людське палить навіки, безоглядно,
Та найболючіше обпалює дитинство.

Пору таку щасливу, ніжну, безтурботну,
Зігріту сонцем і батьківською любов"ю,
Він обертає в біль і у журбу скорботну,
Окроплену гіркими сльőзами і кров"ю.

Невинні діти із благальними очима
Заручниками стали у тяжкої долі,
Бо за чуже безумство й грішну одержимість
Їм горя та страждань дісталося доволі.

З Парижу. Поезія Ореста Катинського

Маніфестація «St.Michele»

В Парижі українців маніфестація —…
За відставку влади демонстрація,
Бо ця влада чужа народу
І душить всяку свободу,
Що порушує конституцію,
Де суд породив проституцію,
Яка є корупційна регіоналка,
Як партія влади — аморалка
В лиці президента
І банди шакалів слова,
Як комуністичної зарази основа …
І досить терпіння тримати
На їхні обдурства і стати
Повинні ми в оборону держави,
Щоб не втратить козацької слави …
Слава Україні !
Героям слава !
Від нас українців залежить
Майбутня наша держава …

Безглузда війна

Це безглузда війна, в ній немає нічого святого...
Це кривава борня, що вбиває героїв святих....
Це колишні брати повернулись спиною до Бога
Щоб відтяти шматки территоріїй довік не своїх.

Це свята боротьба і за мир, і за вічне єднання
Тих сердець, що добром ми наповнити хочемо всіх
І щоб вічне життя було щастям, любов'ю, коханням,
І щоб звук канонад в Україні назавжди затих.

Розмова двох сестер

(Біженці зі сходу Ірині присвячується)

Пташата

Історію про маленьких пташенят, яких захищали на Луганському аеродромі, 
розповів мені учора 19 - річний Артем. 
Зараз Артем лікується у Чернівецькому госпіталі після поранень та контузії.
 

Так, герої вони! Захищають тебе і мене,
Рідну землю і мову, і сизу маленьку пташину.
А колись ця страшна, ця триклята війна промине,
І зберуться вони, і згадають усіх, хто загинув.

Вип"ють чарку хмільну, заспівають солдатські пісні,
Про десант, що летить над землею кульбабковим пухом.
Хтось цигаркою пихне, сховає хтось очі сумні,
І сльозину зітре зі щоки непоміченим рухом.

Пригадають вони і маленьких пташат у гнізді,
Що чекали весь день, зголоднілі, на маму і тата.
І як вправно батьки добували комах в резеді,
І як вчили дітей, після обстрілів зранку, літати.

«Війна нас випробовує на міць...»

Війна нас випробовує на міць.
У госпіталі мало вільних місць.
Навколо більше виплаканих сліз,
А нами повсякчас керує злість.
 
Лікує рани хлопець – із простих.
Він, може, був би радий чути тих,
Хто все найкраще гостям віддавав
І наче стільки часу «годував».
 
Він, мабуть, міг би обійняти світ,
Не думати про «до» – а потім «від».
Йому дається важко кожен рух –
Непросто обійматися без рук.

Об'єднати вміст