Слово – зброя!

Ти знову йдеш...

Ти знову йдеш…
У перший день зими
дорогу стелять інеєм тумани.
А я молюся –
Боже сохрани,
верни його додому…
І до мами,
до рідного порогу,
до стежин,
що босоногі п’яти цілували,
а  серед днів
губився часу плин -
тут сонця, вітру,
руху було мало,
а нині досить вулицею йти...
Торкатись оком
мирних краєвидів...
Бо завтра -
Маріуполь, блокпости,
окопи і війна...
Там серцем нидів…
Там чорний дим і небо у вогні,
і блудить страх,
і в чорні вікна виє…
Де час стоїть…
Там гради лічать дні,
а серце теплить віру і надію…

Виріс син

Виріс син і вирушив в дорогу.
Мати залишилася одна.
З нею залишилися тривоги,
А думки, де східна сторона.

З сином мандрували очі сині,
Хата біла й рідне місто Львів!
Як любив він ніжно Україну,
Як він щастя й спокою хотів!

Тільки впав він раптом...
На Донецькім полі,
І прийшли до нього верби та тополі.
І голосить мати в ту тяжку хвилину
Сину мій рідненький, моя ти дитино!

Дитинство, що обпалене війною

Неначе блискавиця у безхмарнім небі,
Неначе ураган, який ніколи не чекали,
Прийшла до нас війна у світлі дні травневі
І доль багато, наче гілля поламала.

Жаркий вогонь війни палає безпощадно,
Приносить біль, страждання і убивства.
Життя людське палить навіки, безоглядно,
Та найболючіше обпалює дитинство.

Пору таку щасливу, ніжну, безтурботну,
Зігріту сонцем і батьківською любов"ю,
Він обертає в біль і у журбу скорботну,
Окроплену гіркими сльőзами і кров"ю.

Невинні діти із благальними очима
Заручниками стали у тяжкої долі,
Бо за чуже безумство й грішну одержимість
Їм горя та страждань дісталося доволі.

З Парижу. Поезія Ореста Катинського

Маніфестація «St.Michele»

В Парижі українців маніфестація —…
За відставку влади демонстрація,
Бо ця влада чужа народу
І душить всяку свободу,
Що порушує конституцію,
Де суд породив проституцію,
Яка є корупційна регіоналка,
Як партія влади — аморалка
В лиці президента
І банди шакалів слова,
Як комуністичної зарази основа …
І досить терпіння тримати
На їхні обдурства і стати
Повинні ми в оборону держави,
Щоб не втратить козацької слави …
Слава Україні !
Героям слава !
Від нас українців залежить
Майбутня наша держава …

Безглузда війна

Це безглузда війна, в ній немає нічого святого...
Це кривава борня, що вбиває героїв святих....
Це колишні брати повернулись спиною до Бога
Щоб відтяти шматки территоріїй довік не своїх.

Це свята боротьба і за мир, і за вічне єднання
Тих сердець, що добром ми наповнити хочемо всіх
І щоб вічне життя було щастям, любов'ю, коханням,
І щоб звук канонад в Україні назавжди затих.

Розмова двох сестер

(Біженці зі сходу Ірині присвячується)

Пташата

Історію про маленьких пташенят, яких захищали на Луганському аеродромі, 
розповів мені учора 19 - річний Артем. 
Зараз Артем лікується у Чернівецькому госпіталі після поранень та контузії.
 

Так, герої вони! Захищають тебе і мене,
Рідну землю і мову, і сизу маленьку пташину.
А колись ця страшна, ця триклята війна промине,
І зберуться вони, і згадають усіх, хто загинув.

Вип"ють чарку хмільну, заспівають солдатські пісні,
Про десант, що летить над землею кульбабковим пухом.
Хтось цигаркою пихне, сховає хтось очі сумні,
І сльозину зітре зі щоки непоміченим рухом.

Пригадають вони і маленьких пташат у гнізді,
Що чекали весь день, зголоднілі, на маму і тата.
І як вправно батьки добували комах в резеді,
І як вчили дітей, після обстрілів зранку, літати.

«Війна нас випробовує на міць...»

Війна нас випробовує на міць.
У госпіталі мало вільних місць.
Навколо більше виплаканих сліз,
А нами повсякчас керує злість.
 
Лікує рани хлопець – із простих.
Він, може, був би радий чути тих,
Хто все найкраще гостям віддавав
І наче стільки часу «годував».
 
Він, мабуть, міг би обійняти світ,
Не думати про «до» – а потім «від».
Йому дається важко кожен рух –
Непросто обійматися без рук.

«Не відлітають янголи у вирій...»

Не відлітають янголи у вирій,
А перший іній – тиша їхніх крил.
Не замерзай. Мов чарку, душу вилий
І вибухни, як вимовчаний крик.

Долоня ось – це прихисток для когось
Від марень, передбачень і загроз.
А де той шлях – тремтячий, ніби голос
І де твій крок, тріскучий, як мороз?

Вибори в країні У (і сміх і гріх)

сей народ обирає собі
каїнів та іуд
(на кожного івана
по три геть!мана!)
сей народ психо-садомазохіст
йому як не олігарчика подавай
то бандюгу
чи того хто багато краде
або ґені(т)ально бреше
а ще краще
щоб всі ці «достоїнства»
були 4-и в 1-му
бо:
ми бачте дуже любимо
коли з нас кров п’ють
і виціджують воду святу
до сльозинки

аби вам добро було!

Олександр Букатюк

«На східному фронті без змін…»

На східному фронті без змін. 
Хіба що, похолодало. 
Багато машин і мужчин, 
толку мало. 
Ворог на все плює, 
ми в землі сидимо, як озимі, 
стурбоване ОБСЄ 
катається на лімузинах. 
Черствіє наш хліб, 
не їдуть до нас волонтерки, 
якийсь зарослий таліб 
зирить на мене з люстерка. 
На заході мокрий сніг, 
а тут сухі морози... 
хочеться до своїх, 
хочеться з віршів у прозу. 
А в небі застиг свинець 
і відступи запечатав. 
Тут тобі і кінець, 
тут тобі і початок.

Роман Семисал

«Я не кіборг – я вчитель історії»

«Я не кіборг – я вчитель історії.
Я багато читав про війни.
Тут таких, як я, – тисяч сто. І їм
Дуже хочеться бути вільними».

«Я приїхав туди, де ціляться,
Хоч ніхто мене не просив.
Я не кіборг – я хлопець із Вінниці.
В мене скоро народиться син».

«Кажуть, кожен тут буде, і був, і є,
Хоч соромляться – всі герої.
Я ж не кіборг – удома я був водієм
І ніколи не чистив зброю».

Кіборги

Ця війна змінила багатьох, 
Ця війна змінила Україну. 
Кіборги. Донецьк. Аеропорт,
Що перетворився на руїну. 
Трупний запах, порох і вогонь, 
Смерть приносять гради, міни, танки. 
Піт із чорних, випалених скронь… 
Глина, гільзи, попіл і уламки… 
Та стоять: Дев`ятий, Ворон, Гном,
Абрикос, Богема, Маршал, Цезарь…
А над ними – небо полотном,
А у них життя на вістрі леза. 
То чиїсь батьки, брати, сини 
З Харкова, і з Києва, зі Львова.
Шахтарі, таксисти… В час війни 
Кіборгами стали тимчасово.
Каска, бронник, берці, автомат,
Друг надійний, що прикриє спину.
Доброволець, патріот, солдат, 
Наш Герой і гордість України! 

Наталя Мазур

Об'єднати вміст