Жінка-УКРАЇНКА

Бандерівець натягує бандану
До половини шийного хребця
І, відчуваючи затуленість лиця,
Навшпиньки проринає крізь тумани
У фаталізм епічний, полум’яний.
Бандерівцю нема чого втрачати
У зграї недолугих ідіом,
Де непоборна постать, як фантом.
І купи зафіксованих ум’ятин 
Показують, як точно записати
Проекції досягнень усебічних:
У когось-то сердець навиривав,
Вчинив без ліку культових розправ.

Нас дурять всі – й за те болить мені…
Хизуємось козацьким ми корінням
та за свободу постояти вмінням –
чому ж постійно ходимо в ярмі ?
Здається, вже тримаємо в руках
омріяну, жадану перемогу –
та йти всі починаємо не в ногу,
бредемо манівцями… Де ж той шлях ?
Богів було багато – нині суд
один вершить: чи додалося віри ?
Й чому живучі серед нас вампіри,
що кров братів-сестер постійно п’ють ? 
Притому смокче не лише москаль
(хоч добре він приклав до цього руку !) -
свій ссе також і сіє тим розпуку
в умах, що мислять, в душах – скрізь печаль.
Закине хтось – до чого ці думки ?
Навіщо сиплеш сіль на свіжі рани ?!
…Чи довго ще терпіти світ омани ?
А чи вже може ми - не козаки ?
Переродилися (цвіт нищили свідомі !),
розвіялися, стержень геть ослаб…
“Гомосовєтікус” – по формі вільний раб,
ось хто панує нині в нашім домі…
…Вже старкуватий в руки брати кріс,
та словом можу ще когось збудити –
тож закликаю всіх по правді жити

(до подій на Сході України)

Світ здригався тривожно, чорнів,
Душі всім розтинало журбою.
Провели в путь останню синів,
Що живими не вийшли із бою.

Сум закляк у очах матерів,
Біль пронизував тіло, мов лезо...
Танк підбитий свічею згорів,
Капав сік, наче сльози, з берези.

Що ж ви, нелюди, сієте скрізь 
Смерть зловісну над втомленим світом?
Вдів скорботних не бачите сліз,
І дитинство гірке у сиріток.

Вірш присвячений добровольцеві, старшині Максимові Ридзаничу, 1977 р.н., який загинув 20 березня 2015 у районі аеропорту Донецька, під час бойового зіткнення в районі спостережного поста біля села Опитне Ясинуватського району Донецької області, потрапивши в засідку російських диверсантів і прикриваючи своїх побратимів. Залишилася дружина та троє дітей, двоє синів 12 і 9 років та 10-річна донька.

Більше див. https://uk.wikipedia.org/wiki/Ридзанич_Максим_Володимирович

Прощай, мій братику! Я впевнений – побачу, 
Як тільки Він на те свою погоду дасть…
Прощай, браточку! І за всі земні невдачі, 
За те, що ти зробив, – Господь воздасть!

Відгримів Майдан. Відлетіла
Сотня душ у Небесний Вирій.
А за ними – свіжі могили
множить далі війна нещира.

На Донбасі – кров і руїни,
плачуть діти, бідують мами.
А в столиці – круті машини
із донецькими номерами.

Хтось на пенсію «розкошує»,
а в «еліти» свої забави:
той «хатинку» собі будує,
той дітей за кордон відправив,

хтось із Ради творить ристалище,
хтось вже банк тут новий відкрив.
В когось думка і досі витає ще
в сподіваннях на «русскій мір» -