Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Слово – зброя!
Чорні хмари війни
Лютий 8, 2016 - 22:14 — perohanych
(до подій на Сході України)
Світ здригався тривожно, чорнів,
Душі всім розтинало журбою.
Провели в путь останню синів,
Що живими не вийшли із бою.Сум закляк у очах матерів,
Біль пронизував тіло, мов лезо...
Танк підбитий свічею згорів,
Капав сік, наче сльози, з берези.Що ж ви, нелюди, сієте скрізь
Смерть зловісну над втомленим світом?
Вдів скорботних не бачите сліз,
І дитинство гірке у сиріток.
Балада про вояка
Січень 10, 2016 - 22:50 — perohanych
Над містом Щастя похитнувся день,
високе небо затягло габою.
Та ніч сказала: «Він іще прийде…»
Хоч хлопець зранку не вернувся з бою.Тепер лежав далеко від Карпат,
лежав далеко від Полісся й Степу…
Чув сильний біль. Але больніш стократ (пекучішу)
олжу московську: підлу і нестерпну.В ногах його поріс гіркий полин,
а в головах – волошка синьоока.
Спинився в небі журавлиний клин,
і смерть спинилась поряд – за півкроку.Так він лежав, лишивши всіх і все… –
аж день новий зайнявся білим маком.
З дівочих зваб, з намріяних пісень
прийшла до нього русокоса мавка.Вона здолала нетрі лісові,
стрімкі вершини і глибокі звори.
Сльоза гаряча бризнула з-під вій
і впала на лице його суворе.І сталось диво. Враз козак устав.
І в бій пішов на найманців околи.
Священна воля і священна мста
тепер уже не спиниться ніколи.
Микола ТКАЧ
Небо плаче…
Грудень 30, 2015 - 15:13 — perohanych
Вірш присвячений добровольцеві, старшині Максимові Ридзаничу, 1977 р.н., який загинув 20 березня 2015 у районі аеропорту Донецька, під час бойового зіткнення в районі спостережного поста біля села Опитне Ясинуватського району Донецької області, потрапивши в засідку російських диверсантів і прикриваючи своїх побратимів. Залишилася дружина та троє дітей, двоє синів 12 і 9 років та 10-річна донька.
Більше див. https://uk.wikipedia.org/wiki/Ридзанич_Максим_Володимирович
Прощай, мій братику! Я впевнений – побачу,
Як тільки Він на те свою погоду дасть…
Прощай, браточку! І за всі земні невдачі,
За те, що ти зробив, – Господь воздасть!
Буде в України перемога
. . . Зашкарубле листя вітер обертає,
Старого року вік підходить до кінця.
Та я сьогодні вірю-знаю,
Що буде в України перемога ця.Татари, московити, москалі –
Віки топтались по моїй землі.
І хтиво над Вкраїною знущались,
Та дякувати Богу - ми не дались.Ми пута скинули і розв'язали руки
Під України пісню - гімну звуки.
Зродили сили, з волею знайшлися,
Коли бідою-горем перейшлися.Нова людина виросла в борні,
Шліфована російською брехнею.
Моїй країні жити,далі йти,
Лиш не з Росією, не з нею.
Хто ми?
Відгримів Майдан. Відлетіла
Сотня душ у Небесний Вирій.
А за ними – свіжі могили
множить далі війна нещира.На Донбасі – кров і руїни,
плачуть діти, бідують мами.
А в столиці – круті машини
із донецькими номерами.Хтось на пенсію «розкошує»,
а в «еліти» свої забави:
той «хатинку» собі будує,
той дітей за кордон відправив,хтось із Ради творить ристалище,
хтось вже банк тут новий відкрив.
В когось думка і досі витає ще
в сподіваннях на «русскій мір» -
Повертаються вірші з війни
Борисові Гуменюку
Повертаються вірші з війни
Тих поетів, котрі — у боях.
Вірш отворять не всує вони,
Україну свою боронять.У холодних снігах, бліндажах,
Коли обстрілу стишиться шквал,
Потребує ще сонця душа —
Віднайде заповітні слова.Хоч у віршах тих — правда із правд
І деталі окопні страшні,
Пише їх поетичний мій брат,
Підставляючи серце війні.
Олег Вістовський:«Смерті жнива знов збирають на Сході данину»
Грудень 13, 2015 - 23:32 — perohanych
«Тарас Шевченко і минуле, сьогоднішнє та майбутнє України нерозривно пов”язані.
Пропоную читачам вірші, які передають мої думки про славного Кобзаря, про час і нас у ньому та події, які у серцях та думках кожного українця…» (Олег Вістовський)
ТАРАСОВА ЛЮБОВ
Не дрімає свічка у маєтку пана,
Щось малює знову олівцем Тарас.
Не почує скоро: “cлава!” чи “осанна!” –
Вчора у тринадцять він ягнята пас.Ночі Петербурга і степи казахські,
Поеми, картини й вічний “Заповіт”,
Все в житті йшло поруч: заслання солдатське
І без України так багато літ!Подорож остання на Чернечу гору,
За плечима – повний мужності “Кобзар”.
Додавав не раз він мудрості народу,
Крізь віки безцінний від поета дар!Вслухайтеся, люди! Бо вам лихо буде!
Ділять Україну вкотре знов і знов.
Не спіть, не дрімайте! І на герць ставайте…
Порятує Неньку Тараса любов!
Березень 2012 р.
«На колінах стою перед світлом твойого лиця...»
На колінах стою перед світлом твойого лиця.
Вистигає у небі гаряча сльозина зорі.
І немає початку і бути не може кінця
Цій печалі моїй, цій страшній нежіночій журі.
На колінах стою.
Ще надворі не вичахла ніч.
Ще в старому садку не прокинулось перше пташа.
Ще босоніж ворожить в холодній сорочці лляній
Перед місяцем повним моя задубіла душа.Зараз тишу торкнуть у будильнику стрілки старі.
Але є ще хвилина.
Іще не скрипіли ключі.
Ще заплаче росою калина у нашім дворі.
Крапелина холодна стече по твооєму плечі.
...Повертайся живим.
«Це мій Майдан...»
Листопад 21, 2015 - 23:24 — perohanych***
Другій річниці Майдану-2013 присвячується:
Це – мій Майдан. Нізащо і нікому
Не передам в оренду, напрокат.
З-за барикад попру навислу втому.
А сам уже – ні поступу назад.
Ковтнув його. А він – застряг, як кістка,
У горлі. Вкоренився на роки.
Аби-таки ідеї активіста
Не звести на порожні балачки.
Хоч не водій, проте вподобав шини,
Дорожні знаки в образі щитів.
Бо захотів очищення та зміни
В країні під орудою скотів.
Цього не можна пафосно забути,
Якщо шануєш волю і Хреста.
Коли повстав, то ймення «майданутий»
Неси на кожен хутір і в міста.
Олександр Кобиляков: «Країна потребує змін» (поезії)
Жовтень 29, 2015 - 00:11 — perohanych
Країна потребує змін
Країна потребує змін
І нам немає що чекати,
Бо від свавілля цих «тварин»,
Невдовзі згине рідна Мати.Від геноциду та війни
Душа тремтить, тьмяніють очі.
Скажи, Господь, чи ми дурні,
Що віримо в байки співочі?Вже нищать добровольчий рух
І землю нашу теж забрали,
А ти сидиш… Тож де твій дух,
Чекаєш щоби все продали?
«По очах його бачу - він був на війні...»
По очах його бачу - він був на війні.
Він не тільки там був - він воює і досі.
Очі в нього такі полиново-сумні,
Ранній сивий туман впав на юне волосся.
Довкруг нього вирує життя круговерть,
Тут не пахне війною, ні кров'ю, ні димом.
А у нього в очу - побратимова смерть,
Дев'ятнадцять всього лиш було побратиму.
Певно, їде до мами вчорашній солдат,
Відпустили додому його ненадовго,
А у погляді - вперта дорога назад,
На війну, там, де друзі лишились у нього.
Ви пробачте нам, хлопчики, біль ваших ран,
Вашу спалену юність, обвітрені долі,
Цей полин у очах, цей невчасний туман
І горіння сердець у воєнній юдолі.
Материнська молитва по світу луна,
Підтримайте нас
